Читати книгу - "Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар"

     Найменше охорони буває з ним під час його усамітнень із дівчатками. Зазвичай його супроводжує одна найманка Елітія. За даними наданими Франком, а ним знятими з ШІ станції. Ця нібито жінка насолоджується муками маленьких дівчаток нітрохи не менше за свого підопічного. Але вона завжди лише спостерігає за ними і ніколи не бере участі.

      Решта ж найманців його розваги не схвалюють, але нічого не можуть зробити через укладений контракт. Уже зараз я розумів, що виконати завдання, не здіймаючи шуму, я зможу лише під час його розваг.

      Просто вбити я його можу легко. Завдяки наданому розкладу його переміщень. Але ось виконати те, що просить замовник, буде не просто. Адже мені не потрібні зайві смерті. А вже якщо здійметься тривога, мені доведеться тікати, за законами корпократії я скою страшний злочин, убивши дипломата.

      Як завжди, у системі корпократії насамперед нам довелося пройти сканування в карантинному секторі системи і тільки після цього ми отримали дозвіл на стикування зі станцією. Так, цього разу в нас були гроші, і ми могли собі дозволити пряме стикування у віп-секторі станції.

     На виході з корабля нас зустрічала медслужба з пропозицією отримати дозвіл переміщення без скафандра. Лише одна Ліка його отримала за сто кредитів. Їй не потрібно було виконувати якихось завдань, а тому вона могла відпочити на станції. Тим паче потрібно було придбати безліч необхідних речей для яхти. Таж провізія починала закінчуватися. Мгбанг же розраховував на одиночну подорож, а тут ми вп'ятьох скорочуємо його запаси.

     Зараз було близько шістнадцятої години за станційним часом, а тому я вирішив перевірити наскільки чітко складено розклад, наданий Франком. О сімнадцятій годині Тіжен Аурбек, дипломат від Атаранської імперії, повинен буде обідати в ресторані "Тюдежиль", цей ресторан був найближчим до території посольства.

    Цього разу мене ніхто на виході з корабля ніхто не затримував. Все таки віп-статус дає про себе знати. Тож уже за хвилин сорок я був у ресторані і, замовивши тонізуючий напій, став чекати на появу Тіжена. Взагалі було незвично пити напій через скафандр. Його давали в стандартній тарі, в якій зберігається харчова суміш у скафандрі. Мені необхідно відстебнути контейнер із сумішшю і пристебнути контейнер із напоєм. Далі вбудований сканер перевіряє на сумісність із моїм організмом, і я можу пити.

     Хвилин за п'ятнадцять моя ціль з'явилася в ресторані. Я намагався на нього не дивитися, але мікродрона відправив в одяг цього товстуна. Він як і більшість тих хто на станції живе ходить без скафандра. 

     Тепер я зможу зупинити Тіжена в будь-якому місці, поки не сяде мікродрон. Але в нього заряду за заявленими характеристиками має вистачати на п'ять діб. Сподіваюся цього часу мені вистачить на те, щоб розібратися з ціллю.

    Усе мені більше нема чого робити поруч із ним. Через дрона я зможу підібрати момент для атаки. А тепер мені слід було влаштуватися в готель і робити вигляд ніби я найманець на відпочинку.

    За легендою, я є членом найманої групи, яку найняла Ліка для супроводу у фронтир. Тут же в нас була остання зупинка у відносно цивілізованих місцях. 

     Готель я зняв у типовій нічліжці для найманців середньої руки, але й так ніч коштувала понад сто сорок кредитів. Але я чесно кажучи не збирався там ночувати. Я збирався піти в бар, у якому тусуються найманці, що займаються охоронною Тижена.

    Та й готелі після того мого відвідування у мене викликають дещо суперечливі відчуття. Якось не викликають вони довіри, після викрадення. Зараз, звісно, скафандр, у якому я перебуваю, здебільшого блокує випромінювання, що впливають на нейромережу. Ліка в майстерні бази на всі наші скафандри наносила спеціальне покриття, заборонене до речі для використання цивільними.

    Всього після п'яти кухлів місцевого аналога пива, я влився в компанію найманців. Пити цю гидоту я, звісно, не збирався, і в цьому мені допомагала моя здатність, я просто випаровував її ще до того, як її вип'ю.

    Щоб стати своїм у необхідній компанії мені довелося лише всіх пригостити алкоголем і почати скаржитися на свого наймача. О я так зрозумів це вічно актуальна тема.

      —   І ти уяви, ця малолітня погань хоче летіти на Канаріс, як, - прикинувшись п'яним, почав говорити я.

      —  Там там трохи небезпечно, але що з того,- більш тверезі співрозмовники не зрозуміли мого обурення.

     —  Соплюшка вирішила летіти на цивільній яхті та й загалом з охороною в десяток осіб,- обурився я.

      —  Шорт, відмовся поки не пізно,- звернувся до мене номінальний командир охорони Тіжена,- Бував я на Канарісі. Без серйозної охорони на такій іграшці як "Мгбанг Великий", там робити нічого, я впевнений уже зараз там ділять кому вона дістанеться,-- о як, а я ж назву яхти не називав. Значить легенда працює, найманці вже перевірили її.

     —   Дійсно Шорт там робити нічого з таким багатством і без охорони,- підтримав товариша ще один найманець. А я зрозумів, що вони не такі вже й погані, якщо мені справді співпереживають. А поки що слабкі емпатичні здібності підтверджують, що вони щирі.

    —  Не можу, мужики, неустойка за контрактом десятикратна,- сказав я їм, зробивши вигляд, що вже ледве говорю від випитого.

     — Скільки, може допоможемо тобі не вбитися? - запитав найманець.

     —  П'ятсот тисяч,- коротко відповів я.

     —  Ні хера собі контрактик. Тепер я розумію чому ти погодився на нього. - відповів лідер, а я зробив вигляд, що згоден з ними.

     —  Да вже Шорт, не пощастило тобі. А в нас тут теж підопічний не подарунок,- виголосив один найманець.

     —  Мікі,- обурено вимовив номінальний лідер найманців.

     —  Та годі тобі, Рег, ти ж бачиш, він смертник, - вимовив Мікі, - Навряд чи він там виживе, -вже за двадцять хвилин на мене уваги вони не звертали і спілкувалися, нічого не приховуючи від мене.