Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

Сльози почали падати ще з більшою силою. Джейн опустилася у крісло біля вікна і заплющила очі. Вельможі та пані відреагували досить спокійно на її поведінку, для них її спілкування з “людьми зеленої води” було майже таким же диким і дивним, як і спілкування з простими жителями Великих Садів. Вони сприйняли все це, як дивацтва дівчини з іншого світу. А ось такі жителі села, як Сара, більше не бажають спілкуватися з Джейн. Сара – лише молода дівчина, для якої подібні переконання не стоять на першому плані, і Джейн розуміла, що справжнє засудження її дій йде від сім'ї вітражника. Її охопив смуток: ці люди заміняли їй сім'ю, доки вона була в Айронвуді, а тепер для них не існує Джейн. Її огорнуло розчарування та розпач: вона не повернеться додому і не змінить нічого в Айронвуді. Всі її намагання марні. Може колись вона вийде заміж за одного із вельмож і створить свою сім'ю. І тоді це місце набуде сенсу та щастя. Може, колись...

Джейн розплющила очі й почала розглядати барвисті вікна. Знову. Вона так часто це робила, що могла б по пам'яті намалювати вітраж своєї спальні. В Айронвуді немає ютубу та кіно, доводиться займати себе, навіть таким, здавалося б, нудним заняттям.

 Цього разу, Джейн надто довго дивилася на вікна своєї кімнати, і все більше їй починало здаватися, що вони все ж таки негарні. Є безліч недосконалих моментів, і композиція намальована погано. І шибки якісь фальшиві, наче пластикові чи паперові. Жахливі вітражі. Маркус має рацію, краще б поставили у вікнах гарні скульптури. Вона відвернулася до книжкової полиці, шукаючи ще непрочитаний роман, але зрозуміла, що не зможе зараз читати. Хоч би як вона хотіла відвернути свою увагу, навряд чи їй вдасться сконцентруватися на якомусь сюжеті.

Її погляд знову ковзнув на вітражі. Який обман! Навіщо вона намагається переконати себе, що вони огидні? Її образила реакція короля, але не можна знецінювати ці палаючі сюжети, навіть у своїх думках.

Дивлячись на цей вітраж, неможливо повірити в те, що таку красу може створити погана людина. Але ж виявляється може.

В нашому світі ув'язнені часто створюють прекрасні речі. Якось вона бачила чудові ікони, написані людиною, засудженою за вбивство. Так дивно було дивитися на них: з одного боку – так красиво і духовно, а з іншого... Як багато цієї краси в душі людини, яка вчинила такий злочин? І як він зміг створити щось таке чудове, не маючи цього всередині? Чи, може, він таки знайшов це диво, вже після скоєного вчинку?

Вона відвела погляд від вікон і, взявши зі столика телефон, увімкнула його. Джейн довго переглядала їхні сімейні фотографії. На цій теплій ноті довгий вечір закінчився чарівним сном.

Прокинувшись із телефоном у руках, Джейн одразу подумала про Трістана й усвідомила, що більше відкладати їхню зустріч не може. Вона давно обіцяла принести йому музику, і якраз це стане гарним приводом для візиту. Вона йшла до сірого будинку з тривожним серцем. Її приголомшили всі люди, з якими вона мала хоч якесь спілкування в Айронвуді. Леді Карга загрожувала Джейн найжахливішою розправою, яку тільки можна було влаштувати у цьому світі. Маркус, розчарований Джейн, але заплющує очі на всі свої переконання через симпатію. Незаміжні пані палацу, що придумали любовну історію собі на потіху. І, нарешті, король Фелікс, якому було зовсім наплювати на її вчинок, зроблений від щирого серця. І що тепер їй чекати від мешканців сірого дому? Чого їй чекати від Трістана?

Дорогою Джейн неодноразово спотикалася через поділ своєї сукні. Здається, навіть власний одяг не пускав її далі. Проходячи склади, дівчина з якоюсь дивною гіркотою подивилась у їхній бік. Таке почуття виникає, коли бачиш місце, яке для тебе щось означає, чи місце, у якому відбулися важливі події. Але склади для неї нічого не означали, і почуття, що виникли в її серці, так і залишилися незвіданими. За одним зі складів промайнув чорний шлейф мухтани. Джейн різко зупинилася, вдивляючись у це місце. Вона знала, що з хвилини на хвилину тут з'явиться король і сама не розуміла, чому не йшла далі та чого чекала. Її серце почало стукати все частіше і частіше, коли з-за рогу з'явився невідомий їй чорний птах з довгим пір'ям, що волочилося по підлозі. Джейн видихнула від напруження і швидко пішла до сірого будинку.

Біля його хвіртки вона на мить зупинилася, але потім таки підняла руку і постукала. Двері відчинила Лана. Вона широко посміхалася, вітаючи дівчину:

- Джейн, я так рада тебе бачити. Заходь.

"Трістан їм нічого не сказав" - промайнуло в голові у Джейн.

— Доброго дня, Лано. У мене було багато справ, вибач, ніяк не могла вирватися.

— Знаю я твої справи, мабуть, проблем було багато через те, що вивела нашого спільного друга в село.

— А Трістан щось розповідав про наш вихід?

- Так, казав, який щасливий був побачити море, - на цих словах Лана задумливо подивилася під ноги, відводячи погляд від Джейн, - які гарні квіти в парку і таке інше.

- Лано, ти теж можеш вийти, - перебила її Джейн.

Але згадавши про події у храмі, відразу додала:

— Можеш піти, наприклад, до моря і притьмом назад, або можна підібрати час, коли в саду буває мало людей.

- Не треба, Джейн. Щоб ти не казала, знаю, що у тебе були проблеми, і досі дивуюся, як їх ще немає у Трістана, — вона зітхнула, — Трістан за тобою дуже сумував, переживав за тебе. Він там, у саду, смикає руками та ногами. — Вона спохмурніла, явно не розуміючи, що таке він там творить, і як це ще інакше можна було назвати.