read-books.club » Фентезі » Візерунки долі. Я проти, Аграфена Осіння 📚 - Українською

Читати книгу - "Візерунки долі. Я проти, Аграфена Осіння"

39
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Візерунки долі. Я проти" автора Аграфена Осіння. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 72 73 74 ... 79
Перейти на сторінку:
Розділ 28

 – Гей! Що ти робиш?

Хто кого тут відволікав, зовсім незрозуміло. Я й гадки не мала, коли широка чоловіча долоня опинилася навіть не під сукнею, а під рукавчиком моїх стильних трусиків і зараз ледь відчутно погладжувала мені стегно.

– Нічого такого, що не дозволено було б робити з дружиною, – прозвучала відповідь. Дихання винуватця стало помітно частішим.

– Відпусти мене, будь ласка.

– Не зараз, мила, – гарячі губи ніжно торкнулися моєї шиї, потім легкими поцілунками пішли від ключиці до місця, на яке мій чоловік заглядався протягом усієї вечері. І моє тіло відгукнулося на цю ласку. Ніжні дотики пробудили нове, незнайоме відчуття трепету.

– Наталю, залишайся сьогодні зі мною, – хрипко прошепотів Дін, ледь торкаючись губами мого вуха, – будь ласка.

– Дін... я не хочу.

– Якщо тебе зупиняє тільки це, не проблема, – скажи, і я зроблю так, що ти захочеш.

Чоловік легенько торкнувся подушечкою вказівного пальця до своїх губ, а потім обвів контур моїх губ, злегка натискаючи. Я мовчала, гарячково думаючи, що сказати. Адже коли вийшла заміж, та ще й пообіцяла бути з цим чоловіком, було зрозуміло, що рано чи пізно надійде вимога розділити постіль.

І ось це сталося. Що ж робити? Він каже, що це не проблема! Але насправді саме він і був цією проблемою. Ось такий, з грудьми, що важко здіймалися, і голосом хрипким від збудження. Ось такий, на межі зриву. Дін, мабуть, не дочекавшись моєї відповіді, вирішив діяти.

Він рвучко зірвав мене з колін, розсунув свої довгі ноги й, швидко поставивши мене між ними, міцно притиснув до свого твердого тіла. Однією рукою обхопив мою потилицю, утримуючи на місці, тоді як шалений поцілунок обпік мені губи.

Застогнавши, він ще сильніше пригорнув мене до себе, демонструючи повну готовність, і проблема одразу стала очевидною. Горло стислося, дихати стало важко, а всередині зароджувалася паніка, від якої хотілося кричати до хрипоти.

Це знову повторилося! Кілька місяців вже минуло від останнього нападу і я так сподівалася, що вже не відчуватиму нічого подібного. Сподівалася, що звикла до Діна і не сприйматиму чоловіче збудження, як загрозу життю.

Використавши момент, коли губи Діна відірвалися від моїх, я благала:

– Дін, прошу, тільки не сьогодні.

Він не звернув на мої слова жодної уваги й знову потягнувся до моїх губ. Я з останніх сил уперлася йому в груди, відштовхуючи.

– Дін!!!

Його очі, затуманені пристрастю, ще більше налякали мене. Він явно був на межі, і ще мить, і зірветься.

– Що сталося? – з трудом промовив чоловік, стиснувши зуби.

– Будь ласка, відпусти мене.

– Чому? Ти ж моя дружина, досить вже відтягувати.

– Я не можу!

Дін почав дивитися на мене більш усвідомлено.

– Нато, у чому справа? Ти мене боїшся?

– Ні-ні. Просто зараз я не можу.

– І є причина для твого "не можу"? – вже спокійніше запитав він.

Є причина, та ще і яка. Але я не могла її зараз розкрити Діну. Можливо, колись, але точно не зараз. Як можна таке сказати людині, яка, ймовірно, не уявляє, що можна боятися займатися коханням? Хоча, це був не просто страх, а справжній жах.

– Ні, ніякої причини немає, – поспішила я запевнити його, – просто сьогодні я не готова...

– Маленька, – зітхнув Дін, і його дихання стало рівнішим, а руки трохи послабили хватку. – Я думаю, що дав тобі достатньо часу, щоб звикнути до мене. Інше вирішимо в ліжку, – Дін трохи відсторонив мене і підвівся. – Ходімо в постіль.

– Не піду, – вперто відмовила я.

– Наталю, не варто мене дратувати, це ж тобі тільки гірше буде. Краще піди по доброму, бо, ти ж знаєш, я можу тебе туди просто закинути. Не думай, що твої вміння ногами махати тебе врятують. Я не Грейтіс, зі мною тобі не впоратися, я швидко тебе скручу й оком не встигнеш моргнути. До речі, для цього навіть ліжко не обов’язково потрібне, будь-яка поверхня підійде.

Ох, даремно він це сказав! Поки ми сперечалися, паніка трохи вщухла, але тепер, усвідомивши, що я справді беззахисна перед ним і він може зробити зі мною що завгодно, а я нічого не зможу вдіяти, мені знову стало страшно.

Усі спроби заспокоїтися і переконати себе, що Дін – звичайний чоловік, що нічим не відрізняється від Вітюшки, не мали успіху. Він був зовсім інший. Дін мав владний характер, був нетерплячим і не звик до відмов. Він був зовсім не таким, як Вітюшка. Він був таким, як ті...

– Ану, стій! Ти куди це націлилася?

Я навіть не помітила, як почала відступати спиною до виходу. Десь у глибині свідомості я розуміла, що двері мені не допоможуть, навіть якщо встигну за ними сховатися, що було нереально, бо вони далеко позаду, а чоловік ось тут, поруч. Але страх змушував мене рухатися до примарного порятунку від небезпеки.

Вочевидь, щось у моєму виразі обличчя змінилося, бо Дін не кинувся за мною, як я очікувала, а знову сів на диван.

– Що відбувається? – його пронизливі очі уважно стежили за моїми рухами. – Ти можеш мені пояснити?

– Я вже пояснила.

Мій голос хіба тремтить? Швидко зробила кілька глибоких вдихів, продовжуючи відступати.

– Те, що ти не готова, це не пояснення. Я ж не шістнадцятирічний хлопчисько, зможу тебе підготувати, – спокійно сказав незворушний Дін. – Чи зараз у тебе жіночі дні?

Я від здивування навіть забула, що треба швидше тікати, і зупинилася з відкритим ротом. Зазвичай чоловіки всіляко уникають таких розмов. Чи у королів це якось інакше?

Одного разу у мене сталася катастрофа, коли ми з Віктором пішли в кіно, і довелося забігти в аптеку за засобами гігієни. Мій кавалер так почервонів біля вітрини, що співчутлива аптекарка негайно запропонувала виміряти йому тиск, нарікаючи, що молодь нині слабка, а інсульт – це серйозно.

На її умовляння Вітюшка ледь видавив із себе: «Дякую, не треба», – і вилетів з приміщення, як корок із пляшки. А Дін, ніби нічого й не сталося, спокійно поцікавився цими днями, як би запитав: «Котра година?»

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 72 73 74 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Візерунки долі. Я проти, Аграфена Осіння», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Візерунки долі. Я проти, Аграфена Осіння"