Читати книгу - "Відьма"

що кожен з них був при здоровому глузді, включаючи неповнолітніх Вокера і Шеєра. Нехай усі назавжди усвідомлять, що така надзвичайно згубна поведінка не толеруватиметься у нашій громаді, й що вона заслуговує на надзвичайне покарання. Але, дорогі співгромадяни, не лише вони порушували протягом останніх кількох тижнів Постанову про надзвичайний стан. — Погляди стали збентеженими, запала напружена тиша. Метерс, тремтячи від люті, продовжив перелік гріхів: — Серед вас є такі, що захотіли злигатися з відьмою. Серед вас є такі, що почали шукати її прихильності. Серед вас є такі, що приносили їй блюзнірські жертви, і є такі, що розмовляли із нею. І всім до цього причетним я можу сказати лише одне: ви… ставите… під загрозу… всіх нас! Ви не повинні контактувати з відьмою! Ми під прокляттям! Ви знаєте зміст Постанови про надзвичайний стан, і знаєте також, який армагеддон чекає на нас, якщо Катаріна відкриє очі! Ми під прокляттям, людоньки, під прокляттям!

Стів слухав проповідь голови ради, ніби під гіпнозом, знову відчувши дивний магнетизм, який випромінював цей чоловік. Метерс нагадував проповідника пекельного вогню і сірки з неба, що наводить жах, промовляючи з кафедри, і це давало бажаний ефект: Стів відчув страх, безпричинний страх.

А Метерс тим часом продовжував:

— З приводу цих вчинків буде вжито надзвичайно суворих заходів. Нам потрібен запобіжник. Але жоден із цих ваших злочинів не є настільки негідним і загрозливим для всього міста, як те, що зробили ці хлопці своїм ганебним поводженням з відьмою. Відповідно до положень Постанови про надзвичайний стан, така поведінка карається публічним бичуванням на очах всієї спільноти на науку іншим.

Залою прокотилася хвиля загального шоку… а також… саме так, інстинктивного, звірячого збудження. Роберт Грім, не вірячи власним очам, втупився поглядом у голову ради. З місця, де сиділа пані Шеєр, донісся жахливий, несамовитий крик, але Метерсів голос заглушив його, ніби громом:

— Отже, мій вирок такий. Пана Джастіна Вокера і пана Бурака Шеєра протягом сорока восьми годин буде приведено на міський майдан, де публічно кожному з них буде завдано по десять ударів кішкою-дев’ятихвісткою по голій шкірі, як того вимагає традиція. А пана Джейдона Холста, через його подвійний злочин, а також оскільки він досягнув повноліття, протягом сорока восьми годин буде приведено на міський майдан, де йому буде завдано двадцять ударів кішкою-дев’ятихвісткою по голій шкірі, як того вимагає традиція. За цим усі троє проведуть три повних тижні у Дудлтаунському пенітенціарному закладі, після чого правопорушникам буде дозволено возз’єднатися зі спільнотою на умовах ретельного нагляду за ними та належного контролю з боку психолога.

Важко мабуть, було б осягнути масштаби сум’яття, породженого цією новою вибуховою сумішшю безсильного гніву і здавленого напруження, якби в ту мить до трибуни не попрямував Грім. Розвівши в сторони руки, він широкими кроками перетнув сцену.

— Ні, ні, ні! Колтоне, це негарно, це не те, про що ми домовлялися! В яке чортовиння ти нас вплутуєш?

— Грім, це — наш закон! — голова ради тримав у руці згорнуту Постанову про надзвичайний стан і розмахував нею, ніби жезлом, на всі боки. — Він, можливо, тепер і видається дивним, але що ми можемо зробити? Ми повинні зупинити тих хлопців і дати урок іншим.

— Але ж не таким чином! — закричав Грім і повернувся до присутніх. — Люди добрі, ми ж не варвари, правда? Народ, увімкніть здоровий глузд. Це не закони шаріату. Ми можемо гідно це все владнати. Ми можемо за допомогою Пойнту запропонувати слушну альтернативу.

З натовпу прозвучав глузливий сміх, яким влучно скористався Метерс.

— У Вест-Пойнті не знають, що це таке — жити під відьминим прокляттям. Вест-Пойнт безсилий перед злом. Ми живемо ніби під скляним ковпаком і можемо покладатися лише на милосердного Господа… і одне на одного. — Він широко розвів руки, ніби вдавав із себе Ісуса. — У Блек-Спрінзі ми самі попіклуємось про своїх під пильним оком всемогутнього Бога.

— Невже Бог бажає, щоб ми били власних дітей?

Метерсів кадик конвульсивно смикався вгору і вниз.

— Хто шкодує різки, той ненавидить свого сина!

— Це — незаконна розправа!

— Це — внутрішня справа міста. І як ми завжди це робимо під час розгляду внутрішніх міських справ, голос демократії буде почуто.

З місця підвелася удова Телбота, жителька заможної частини міста, і почала говорити з ідеальним самовладанням:

— Я схиляюся до того, щоб погодитися з паном Метерсом. Ми ж не можемо просто так послати їх тричі поспіль до Дудлтауна, так ми з їхньої психіки зробимо кисіль. Саме це сталося з Артуром Ротом: його мозок не витримав. Мені, чесно кажучи, це здається набагато менш гуманним, аніж добре попрацювати батогом якихось п’ять хвилин.

Стів сидів і дивився на цю сцену, не вірячи власним вухам, відчуваючи, як волосся у нього на потилиці стає сторч. Як швидко це все перетворилося на непристойність! Якщо вже оця жінка, саме втілення респектабельності й вишуканості, може підвестися і з такою незворушністю оголосити себе прихильницею публічного сорому, публічних катувань… тоді все, греблю прорвано.

— Та й, крім того, — вела далі пані Телбот, піднявши пальця догори, — якщо вже люди поводяться настільки безвідповідально, що водяться з відьмою, то, гадаю, варто всім дати урок. Я схвалюю ваше рішення.

У відповідь — гудіння. Схвальне, але водночас нервове й насторожене.

— А чим поганий звичайний арешт? — наполягав Грім. — У нас є камери під церквою. Ми можемо психологічними засобами зняти їхні захисні бар’єри і переконати їх у серйозності подібних вчинків. Ми…

— Гріме, ми тебе зрозуміли, — вигукнув хтось із присутніх. — Може, вже сядеш на місце?

Публіка підтримала цей вигук, і Грім безпорадно оглянувся довкола. Стів інстинктивно відчув необхідність підвестися і виступити проти цього фарсу, але Джоселін вхопила його за руку і міцно притисла її собі до живота.

— Стіве, я не хочу, щоб ти виступав. Подумай про Тайлера і Метта.

Він здивовано поглянув на неї, але, побачивши страх в її очах, усе зрозумів. Коли він виступав у справі Артура Рота, йому востаннє пробачили нерозсудливий ідеалізм. Але цього разу все буде інакше. Колективне навіженство зайшло надто далеко, і вибуху не уникнути. Цієї миті вони були героями, бо ж вистежили паразитів, які каменували відьму, і викурили їх з їхніх нір… і, напевно, їм було краще й далі залишатися героями.

— Буде голосування, — шепнула Джоселін. — Хочеться вірити в їхній здоровий глузд.

— Вибач, але я в це не вірю.

Він кинув погляд на Піта, шукаючи підтримки, але Піт вдивлявся кудись удалечінь із байдужим виразом обличчя людини, яка спостерігає за тим, як справджуються її