Читати книгу - "Слово темряви, Наталія Савінова (SiN eVa) "

– Джерело захищено не лише світлою магією. – відказав один з магів, – це гуртовна магія едності. – пояснив він. – ми повинні подолати кожен з видів. Нам потрібен час, Майстре!

– Що ж, – зітхнув Марселіан, обтираючи великим пальцем скривавлені губи Луни. – тоді мені є чим зайнятись. – похотливе бажання в його очах та паху засліплювало та підштовхувало його до невиважених рішень. Хижа посмішка ставала все ширшою, а дихання частішим. – Ми повторимо все перед моїм молодшим братом потім.

– Майстре, – втрутився той же маг, коли побачив як Марселіан звільнив себе від поясу і одним різким рухом підняв спідниці сукні сірої принцеси, яка зовсім не пручалась цьому.

– Що ще? – незадоволено відказав Марселіан.

– Жриця повинна бути цнотливою до завершення обряду.

– Хррр, – незадоволено відпустивши тканини сукні, старший кронпринц темної імперії ледь стримуючись від перенапруги, вхопив Луну за горло і прошипів. – знайди Темніана!

– Не треба мене шукати. – прозвучав цинічний голос маршала темної армії, який щойно зявився в дверях сакральної кімнати.

– Звісно. – посміхнувся Марселіан, кривлячи від злості губи. – Ти ніколи не розчаровуєш!

– То ось хто привів Відступників до Білого замку. – не втрачаючи прохолоди в голосі, Темніан провів очима по кімнаті, переконуючись, що в ній немає жодних пасток чи прихованих спостерігачів. Коли його очі оминули тіла вбитих світлих, молодший кронпринц Темної імперії відчув пульсацію своїх Тіней, які все ще тримались на плечах Луни. Саме вони підказали Темніану, хто був вбивцею. 

З появою свого володаря, Тіні струсили з себе заціпеніння, отримавши від Темряви підтримку та перезарядження. Тепер вони знов могли рухатись, приймати рішення і захищати ту, яка належала їм і їхньому володарю, ту, що мала дорогоцінне Світло, яке повинно було світити вічно.

– Ти змусив світлу жрицю вбити? – хмикнув Темніан, викликаючи більшу злість свого старшого брата. Він знав, що Марселіан ніколи не був спроможним врівноважено вислуховувати критику та цинічні міркування свого молодшого брата, якого поважали попри все, особливо попри його молоді літа і вторинність за престолоспадкоємством. – Це так схоже на тебе.

– Так. Це так схоже на мене! – повторив Марселіан, впиваючись нігтями у шкіру на шиї Луни. 

Цей вчинок не пройшов поза увагою Темніана і змусив його напружитись кожним мязом тіла, щоб стримати себе та Темряву, яка небажала просто спостерігати та вичікувати слушного моменту. Тіні ж, як і їх володар, напружено застигли на плечах сірої принцеси, готуючись у будь-який момент вийти на позиції.

– Присягни мені, брате! – запропонував Марселіан. – Присягни і я дозволю тобі жити!

– Дозволиш жити? – перепитав Темніан і куточки його губ піднялись вгору. – Я не потребую твого дозволу, брате. Я не потребую жодного дозволу.

– Підкори його! – наказав Марселіан, стиснувши свою руку на шиї Луни. Він хижо усміхався, спостерігаючи як на врівноваженому обличчі його молодшого брата проступають невиразні емоції збентеження. – Підкори його! – загарчав старший кронпринц, втрачаючи здатність очікувати від страху та невпевненності в собі при зустрічі з маршалом темної армії.

Коли пальці сірої принцеси вхопили найтовстішу з чорних ниток, яка палала вугільним димом, сталось щось, чого не повинно було статись. По чорній нитці пробігся електричний струм сріблясто-білого кольору, який вистрибнув на її руку і розчинився в рубці на лівому запясті. В цю мить, коли дивний струс стався в тілі зачарованої світлої, Тіні вступили в гру. 

Темрява і її Тіні мали здібність не лише заспокоювати емоції та знищувати біль і память про неї, вони мали здатність повертати ці відчуття і посилювати їх в тисячі разів. Ось і тепер Тіням випала можливість повернути жриці Місячної долини біль, яку вона встигла спричинити іншим істотам. Легким саваном Тіні оплели голову Луни, обціловуючи її обличчя. Вони проникали до кожного нерва, до кожного нейрона, займаючи вільні місця та звільняючи окуповані від магічної отрути.

– Підкори його! – повторив Марселіан, не розуміючи, чому його молодший брат все ще тримається на ногах. 

– Пробач, найтемніша. – зітхнув Темніан, звертаючись думками до своєї матері. Він вже поступився одного разу своїми принципами і помилував її первістка, дозволивши йому жити.

Не встиг Марселіан зрозуміти, що сталось і що відбувалось з сірою принцесою, як його тіло розплющилось в одному різкому хлопку двох величезних примарних лап Темряви. Множинний тріск зламаних кісток та звук розчавлення слизової маси заполонили кімнату, зупинивши магів-Відступників від проведення обряду. Кров залила підлогу, омиваючи взуття жриці Місячної долини, а в повітрі зявився запах та смак Смерті.

Маги-Відступники не мали змоги ні втекти, ні захиститись від тієїж участі, що й старший кронпринц темної імперії. Вони були вбиті блискавичним помахом меча маршала темної армії, який скориставшись їх збентеженням, перерізав горлянки усім трьом одним рухом.

Коли в кімнаті не залишилось нікого зі зневірених, Темніан вклав меч у піхви і відпустив полумяний меч Темряви. Він швидко підійшов до Луни, що стояла на своєму місці і не відривала заплаканих очей від мертвих тіл світлих. Його Тіні змогли зробити те, чого не змогли зробити маги та цілителі Світлої імперії. Вони повернули світлу принцесу до життя, подарувавши їй владу над її розумом та почуттями.

– Луно? – Темніан обхопив плечі світлої принцеси і кілька разів струсив їх, намагаючись привернути до себе її увагу. – Луно, подивись на мене! – вона не відповідала. – Луно, подивись на мене. – прошепотів він.

– Я вбила світлих. – зітхнула Луна, не стримуючи сліз, які зриваючись з її вій, котились по щоках і зриваючись з них, дзвінко розбивались об підлогу. – Я вбила світлих. 

– Ти була одурманена отрутою Відступників. – спокійно пояснював Темніан, відчуваючи як тремтіння її тіла набирає обороти.