read-books.club » Сучасна проза » Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник 📚 - Українською

Читати книгу - "Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник"

199
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник" автора Генріх Белль. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 72 73 74 ... 316
Перейти на сторінку:
робилося в тій пітьмі?

Чи вже з самого початку 1944 року, коли Пельцер почав труситися зі страху та обливатись холодним потом, Борис із Лені іноді «борюкалися»?

Зі слів єдиного свідка, перед яким Лені розкривала своє інтимне життя,— Маргрет Шлемер — можна досить точно реконструювати такий розвиток любовних стосунків між Борисом і Лені. Після того першого «накладення руки» Лені часто бувала у Маргрет вечорами, а врешті стала й ночувати в неї і зробилась «напрочуд балакуча» — так само, як Борис перед Богаковим зробився «навдивовижу балакучий». Правда, Борис не розповідав Богакову про свої любовні взаємини так докладно, як Лені розповідала Маргрет, і все ж, коли трохи узагальнити деталі, хронологічна схема в обох розповідях збігається. В усякому разі, Пельцера, очевидно, зрадило безперечно властиве йому почуття реальності, якщо він почав «труситися зі страху» вже на самому початку сорок четвертого року. Бо вирішальне слово було вимовлене аж у лютому, за цілих півтора місяця після «накладення руки»! Лені спромоглась перед убиральнею хутенько шепнути Борисові: «Я тебе люблю», а він шепнув у відповідь: «І я». Мабуть, йому можна пробачити таке граматично неправильне скорочення. Звичайно, йому слід було шепнути «І я тебе», але, мабуть, йому здалося, що це звучатиме, наче «і ти мене». Та хай там як, а Лені зрозуміла, хоча «саме в ту мить ота клята стрілянина розлящалась аж страх» (Лені — за свідченням Маргрет). А перший поцілунок, що вкинув обох у екстаз, стався десь у середині лютого. А перше «поєднання» (вислів Лені, засвідчений Маргрет), чи то «гостювання» (вислів Богакова), відбулось, як доведено, аж 18 березня, під час повітряної тривоги, що тривала від 14.02 до 15.18, хоч було скинуто лише одну бомбу.

Тут треба зняти з Лені одну можливу й досить природну, та все ж цілком безпідставну підозру — підозру в схильності до платонічного кохання. Їй властива незрівнянна прямодушність рейнських дівчат (так, вона справжня рейнландка, її навіть пані Гельтоне так «атестувала», а це чогось таки варте), які, полюбивши когось чи відчувши, що це той, справжній, відразу стають готові на все, навіть на найсміливіші пестощі, й не чекають офіційного дозволу церкви чи держави. А наші двоє були не просто закохані, а «палали коханням» (Богаков), і Борис відчував невтримну жагучість Лені,— про це він так сказав Богакову: «Вона готова, готова на все — просто неймовірно, як вона тягнеться до мене». Можна вважати за певне, що обоє прагнули «поєднатися», чи то «погостювати» одне в одного, якомога скоріше, от тільки обставини вимагали такої обережності, якої мусили б дотримуватися, скажімо, двоє закоханих, що біжать назустріч одне одному через заміноване поле з кілометр завширшки, аби на трьох-чотирьох вільних від мін квадратних метрах полежати разом, «повалятися», чи то «поборюкатися».


Пані Гельтоне сформулювала своє враження так: «Ці двоє молодят просто рвалися одне до одного, притягувалися, мов потужним магнітом, і від необачних учинків їх оберігав тільки інстинкт самозбереження, а ще більше — страх за життя другого. Я в принципі не схвалюю так званих „амурних зв'язків“. Але за тодішніх історичних і політичних умов я визнала б, що їхнє становище виняткове, і, всупереч моїм моральним принципам, нічого не мала б проти, якби вони могли разом піти в готель, чи принаймні в парк, чи хай навіть у під'їзд будинку... адже у війну навіть не дуже пристойні місця для побачень доводиться використовувати. Правда, мушу додати, що це тоді я негативно ставилася до любовних зв'язків, а тепер я стала куди прогресивніша».

А ось слова Маргрет: «Лені сказала мені: „Ти знаєш, я скрізь, скрізь бачу табличку: „Увага! Небезпечно для життя“.“ А крім того, ви ж самі можете уявити, як важко за тих умов їм було порозумітися. Це просто диво, як швидко Лені збагнула, що на якийсь час повинна взяти ініціативу в свої руки, всупереч усім умовностям, що їх я ще й тоді додержувалась. Я ж нізащо в світі не зачепила б чоловіка перша. А їм же треба було не тільки воркотіти ласкаві слова, вони ж хотіли щось знати одне про одного. І як же важко було навіть на півхвилини лишитись удвох! Згодом Лені додумалась улаштувати таку ширму між убиральнею та стосами торфу — просто почепила мішковину й забила цвях, щоб можна було завісити, й виходила така ніби кабінка, де вони іноді могли сходитись на мить і хоч по щоці одне одного погладити, поцілуватись хапцем, а як їй пощастить шепнути йому: „Любий мій“, то це вже бозна-яке щастя було. А скільки вони мали сказати одне одному! І про свої родини, і про те, що на душі, й про умови в таборі, про політику, про війну, про їжу. Звісно, вона й під час роботи з ним стикалася, бо здавала йому оздоблені вінки, і те забирало, може, з півхвилини, а з них якихось десять секунд можна було пошепотітися. А іноді вони, навіть не зумисне, сходились у Пельцеровій конторі — Лені диктувала, а він записував, скільки взято квітів, або ж він мусив розшукати щось для неї в шафі зі стрічками. От і знов викроювали яку хвилину. Щоб більше сказати, доводилось розмовляти скороченнями, та спершу треба ж було домовитися про самі скорочення. Коли Борис казав: „Двоє“,— Лені розуміла, що того дня в таборі двоє померло. Ну, звичайно, вони ще гаяли багато часу на нібито зайві, але в коханців неминучі слова, як-от „Ти мене ще любиш?“ тощо, отож і це доводилося скорочувати. Наприклад, коли Борис питав: „І досі як я?“, то Лені знала, що це означає: „Так, так, так“,— на це ж багато часу не треба. І того наці з протезом — не пам'ятаю вже, як його звали, вона мусила задобрювати, хоч коли-не-коли сигарету йому запропонувати, і то дуже обережно, щоб він не зрозумів цього хибно: не подумав, ніби вона до нього залицяється або хоче його підкупити, щоб це було так просто, по-товариському, як годиться на спільній роботі; а коли разів чотири чи п'ять — це за місяць — дати тому наці закурити, то можна було й Борисові прилюдно простягти сигарету, і Пельцер тоді, бувало, казав: „Вийдіть, дітки, надвір, передихніть

1 ... 72 73 74 ... 316
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник» жанру - Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник"