Читати книгу - "Необхідні речі"

Крутити педалі було складно, як і тримати рівновагу, через холодильник для пікніка «Плеймейт» у кошику. Той був дуже важкий, і Браян увесь стік потом і засапався, доки доїхав до дому Джерзиків. Цього разу він не вагався, ніякого дзвоника в двері, ніякої запланованої легенди. Тут нікого немає. Сенді Коуфекс/Ліленд Ґонт сказав йому вві сні, що Джерзики залишаться на довше після меси об одинадцятій, щоб обговорити прийдешню «Нічку казино», а після цього відвідають друзів. Браян повірив. Усе, чого йому зараз хотілося, – це якнайшвидше закінчити цю огидну справу. І коли він це зробить, то поїде додому, припаркує велосипед, а решту дня лежатиме в ліжку.

Він дістав сумку-холодильник із кошика, тримаючи обома руками, і поставив у траву. Браян стояв за живоплотом, де його було не видно. Те, що він збирався зробити, спричинить чимало шуму, але Коуфекс-Ґонт сказав не перейматися. Сказав, що більшість людей на Віллоу-стріт – католики і майже всі, хто не ходить на месу об одинадцятій, відвідують її на восьму, після чого роз’їжджаються в різноманітні недільні відпочинкові поїздки. Браян не знав, правда це чи ні. Точно він знав лише дві речі: містер Ґонт краще знає і справу не закінчено, доки містер Ґонт так не сказав.

І отож.

Браян відчинив холодильник. Усередині лежало з десяток чималих каменюк. Кожна була обгорнута аркушем, які Браян видер зі шкільного зошита і прикріпив одною-двома канцелярськими гумками. На кожному аркуші великими друкованими літерами було виведено повідомлення:

Браян узяв одну каменюку й пройшовся газоном, доки не опинився на відстані менше десяти футів від великого вікна у вітальні Джерзиків – того, що називали «панорамним» ще на початку шістдесятих, коли цей будинок будували. Він замахнувся, повагався лише мить, а тоді запустив камінь, як Сенді Коуфекс перед першим бетером у сьомій грі Світової серії. Пролунав гучний немелодійний гуркіт, після чого важкий стукіт, коли камінь упав на килим вітальні й покотився по підлозі.

Той звук справив на Браяна дивне враження. Страх покинув його, а огида від цього завдання – яке ну аж ніяк, навіть залучивши всю можливу фантазію, не можна було б назвати чимсь таким незначним, як розіграш, – також випарувалася. Брязкіт розбитого скла розпалив його… насправді, навіть подарував відчуття, схожі на ті, що бували, коли він мріяв про міс Реткліфф. То дурниці, і він це розумів, але в цьому не було жодних дурниць. Це було по-справжньому.

Крім того, він усвідомив, що тепер йому як ніколи хочеться володіти карткою Сенді Коуфекса. Браян відкрив ще один вагомий факт про власності й особливий психологічний стан, який вони передбачають: що більше людині доводиться пройти через те, чим вона володіє, то більше їй хочеться втримати ту річ.

Браян узяв ще два камені й підійшов до розбитого панорамного вікна. Він зазирнув усередину й побачив перший камінь. Той лежав біля дверного прорізу між вітальнею й кухнею. Там він мав дуже неправдоподібний вигляд – ніби гумовий чобіт на церковному тетраподі або троянда на блоку циліндрів трактора. Одна з гумок, що тримали записку, розірвалася, але інша була на місці. Браян перевів погляд ліворуч і оцінювально зупинив його на телевізорі «Соні».

Браян замахнувся й кинув. Камінь поцілив просто в центр екрана. Пролунав порожній удар, спалах світла, і на килим посипалося скло. Телевізор захитався на стійці, але втримався.

– Дру-уга спроба! – пробурмотів Браян, тоді видав дивний здушений сміх.

Він пожбурив ще один камінь у купку керамічних цяцьок, що стояли на столі біля дивана, але промахнувся. Камінь гахнув об стіну й вибив шмат штукатурки.

Браян узявся за ручку «плеймейта» і приволік його до іншого боку дому. Він розбив два вікна спальні. Запустив камінь завбільшки з буханку хліба у віконечко у верхній половині кухонних дверей, після чого поцілив у діру ще кількома. Один із каменів розтрощив кухонний комбайн «Квізінарт» на столі. Інший пробив скляні дверцята мікрохвильовки «Рейдаррендж» і приземлився просто всередині.

– Тре-етя спроба! Сідай, куций! – викрикнув Браян, а тоді так розреготався, що ледь штани не обмочив.

Коли спазми припинилися, він закінчив обхід будинку. Тепер «плеймейт» був уже не такий важкий, Браян зрозумів, що може нести його в одній руці. Останніми трьома каменюками він розбив вікна підвалу, що прозирали між Вілминими осінніми квітами, тоді повиривав кілька жмень квіток, для балансу. Закінчивши з цим, він зачинив холодильник, повернувся до велосипеда, поклав «плеймейт» у кошик і рушив додому.

Одразу біля Джерзиків жила родина Міслабурскі. Коли Браян виїхав з доріжки Джерзиків, місіс Міслабурскі відчинила свої вхідні двері й вийшла на поріг. Вона була одягнена в яскраво-зелений халат. Волосся зв’язане червоною хусткою. Жінка скидалася на рекламу Різдва в пеклі.

– Хлопче, що там діється? – різко запитала вона.

– Точно не знаю. Здається, містер і місіс Джерзики сваряться, – сказав Браян, не зупиняючи хід. – Я лише прийшов запитати, чи їм не треба, щоб хтось узимку розчищав їм подвір’я, але, думаю, краще прийти пізніше.

Місіс Міслабурскі повернула короткий похмурий погляд на будинок Джерзиків. З місця, де вона стояла, через живопліт можна було побачити лише другий поверх.

– Я б на твоєму місці взагалі не поверталася, – порадила вона. – Та жінка нагадує мені маленьких рибок, що живуть у Південній Америці. Тих, що можуть цілу корову з’їсти.

– Піраньї, – здогадався Браян.

– Саме так. Вони.

Браян їхав далі. Він уже віддалявся від жінки в зеленому халаті й червоній хустці. Серце стукотіло в такт, але не гупало, не поспішало, нічого такого. Частково Браян був певен, що досі спить. Він почувався зовсім не собою – не Браяном Раском, який отримує самі п’ятірки й четвірки, не Браяном Раском – членом учнівської ради і Шкільної ліги хороших громадян, не Браяном Раском, який має самі «відмінно» за поведінку.

– Рано чи пізно вона когось уб’є! – обурено крикнула місіс Міслабурскі в спину Браянові. – Згадаєш мої слова!

Під ніс собі Браян прошепотів:

– Та я й не здивуюся.

Решту дня він дійсно провів у ліжку. За звичних обставин Кору це стривожило б, а можливо, вона б навіть повела сина до найближчого лікаря в Норвеї. Проте сьогодні вона заледве помітила, що з сином щось не так. Усе через чудові сонцезахисні окуляри, які їй продав містер Ґонт, – вона ними зовсім захопилася.

Браян прокинувся о шостій, десь за п’ятнадцять хвилин до того, як тато повернувся з риболовлі на озері, де провів увесь день з двома друзями.