Читати книгу - "Сказання з Небезпечного Королівства"

історію як літературний різновид узагалі варто читати, то її також варто писати й читати для дорослих. Вони, звісно, більше вкладатимуть у неї та більше видобуватимуть із неї, ніж діти. Тож — як відгалуження істинного мистецтва — діти можуть сподіватися на те, що одержать-таки чарівні казки, придатні для читання й такі, що не перебільшуватимуть, але й не применшуватимуть їхніх можливостей: а ще — відповідні вступи до поезії, історії та інших наук. Одначе істотнішу користь діти матимуть, читаючи деякі речі (особливо ж — чарівні історії), які перевищуватимуть їхній рівень, а не стоятимуть рівнем нижче. Дитячі книги, як і одяг, мають залишати простір для росту, а книги, крім того. — ще і стимулювати ріст.

Ну, гаразд. Якщо дорослим доведеться читати чарівні історії як питому галузь літератури, не граючись у дітей, не вдаючи, ніби обирають ці твори для дітей ані що вони самі є хлопчаками, котрим не хочеться виростати, — в чому ж тоді цінність і функції цього її різновиду? Це, гадаю, і є останнім і найважливішим запитанням. Я вже зробив кілька натяків на можливі відповіді. Передусім, якщо казки написано майстерно, то їхньою головною цінністю просто буде та, яку вони як література поділяють із іншими літературними формами. Проте чарівні історії досить часто є також — своєрідним чином і манерою — ось чим: Фантазією, Відновленням, Порятунком, Утіхою — всім тим, чого діти зазвичай потребують менше, ніж дорослі. Більшість цих речей у наші дні прийнято вважати поганим будь для кого. Я ж коротко зупинюся на кожній, а почну — з Фантазії.

ФАНТАЗІЯ

Людський розум спроможний формувати психічні образи речей, які реально не присутні. Здатність вимислювати образи, як і слід було б очікувати, називається (чи називалася) Уявою. Та останнім часом — у технічній, а не нормальній мові — Уяву почали вважати чимось вищим за просте вигадування образів, яке віднесли до процесів Уявляння («уявляння» — подовжена та знецінена форма іменника, утвореного від «уявляти»); отак роблять спробу обмежити чи, сказати б, неправильно застосувати Уяву до «вміння надавати ідеальним творінням внутрішню щільність реальності».

Хоча те, що людина, вельми погано обізнана, має власну думку щодо цього вирішального питання, може здатися смішним. — я насмілюся вважати словесне розрізнення філологічно недоречним, а аналіз — неточним. Психічне вміння вигадувати образи — це одна річ чи один аспект, і його слід належно називати — Уява. Сприйняття образу, розуміння всього, що він охоплює. і контроль — речі, необхідні для успішного вираження, можуть різнитися за яскравістю й силою, та це вже різниця ступенів Уяви, а не видова. Досягнення виразності, яка й надає (чи нібито надає) «внутрішню щільність реальності»[37], — абсолютно інша річ чи аспект, що потребує іншої назви: Мистецтво, дієвий зв'язок між Уявою та остаточним результатом, Субтворення. Для досягнення поставленої мети мені потрібне слово, яке охопить і саме Субтворче Мистецтво, й характерні чужорідність і дивину у Виразності, що походять від Образу, — невід'ємна риса чарівної історії. Отож-бо, я маю намір привласнити вміння «Хитиляя-Метеляя» і скористатися Фантазією для досягнення цієї мети: тобто вживатиму це слово в тому сенсі, який поєднує його давніше та вище значення як відповідника Уяви, та похідні поняття «нереальності» (себто неподібності до Первинного Світу), свободи від панування зрозумілого «факту», словом, у сенсі фантастичному. Відтак я не лише усвідомлюю, але й радію з етимологічних і семантичних зв'язків фантазії та фантастичного: зв'язків із образами речей, які не просто «реально не присутні», а які ледве чи й удасться взагалі знайти в нашому первинному світі. — чи то пак більшість людей гадає, що їх тут годі знайти. Проте, визнаючи це, я не даю згоди на зневажливий тон. Те, що образи творено за подобою речей, не належних до первинного світу (якщо таке взагалі можливо). — не вада, а перевага. Фантазія (в цьому сенсі) є, вважаю, не нижчою, а вищою формою Мистецтва, далебі майже чистою його формою, а відтак (коли її вдається досягти) — формою найпереконливішою.

Фантазія, звісно ж, вирушає в путь, маючи певну пільгу — заворожливу невідомість. Але цю пільгу обернули проти фантазії, перша посприяла утвердженню лихої слави другої. Багатьом людям не подобається, коли їх «заворожують». їм не подобається будь-яке втручання Первинного Світу чи бодай тих дрібних його проблисків, які вдається вихопити їхньому розуму. Вони, отже, нерозумно і навіть зловмисно плутають Фантазію зі Сновидінням, у якому немає Мистецтва[38], та з психічними розладами, у яких натомість відсутній контроль: із оманами й галюцинаціями.

Проте помилка чи зловмисність, пробуджена тривогою, відтак і нелюбов'ю, — це не єдина причина такого переплутування. Фантазія має також і суттєву ваду: її важко довести до кінця. Фантазія, думаю, може бути не менш, а більш субтворчою; та хай там як, а на практиці з'ясовується, що витворити «внутрішню щільність реальності» тим важче, що більш несхожими на дійсну організацію Первинного Світу є образи та реорганізації первинного матеріалу. Цей вид «реальності» легше створити з допомогою дещо «поміркованішого» матеріалу. Відтак Фантазія аж надто часто залишається без розвитку; її використовують і використовували нерозважно, чи лише напівсерйозно, чи просто задля оздоби: вона продовжує бути лише «химерною». Кожен, хто успадкував фантастичний засіб людської мови, може сказати зелене сонце. Багато хто здатен його уявити чи зобразити. Проте цього замало — хоч і цей образ може виявитися значно переконливішим, аніж безліч «мініатюрок» та «життєвих інтерпретацій», які отримують літературні нагороди.

На створення Вторинного Світу, де зелене сонце стане вірогідним і породжуватиме Вторинну Віру, піде, напевно, чимало праці та думок, його створення вимагатиме особливого вміння, чогось на кшталт ельфійської майстерності. Мало хто наважується братися за такі складні завдання. Проте, коли за них таки беруться і бодай якось завершують, тоді ми маємо рідкісне мистецьке звершення — справжнє розповідне мистецтво, витворення розповіді в первинний і найдієвіший спосіб.

У людському мистецтві Фантазію найкраще вдається передати словами, справжньою літературою. У малярстві, наприклад, утілити видимий образ фантастичного технічно аж надто легко: рука зазвичай рухається швидше за думку, випереджає її[39]. Відтак досить часто на поверхню виринає щось пусте і хворобливе. Шкода, що Драму — мистецтво, засадничо відмінне від Літератури, — зазвичай розглядають разом із нею або як її відгалуження. До інших нещасть ми можемо віднести також знецінення Фантазії. Адже це знецінення почасти є наслідком природного прагнення критиків прославляти ті форми літератури чи «уяви», яким — через вроджені вподобання або навчання — вони самі надають перевагу. А критика у країні, яка породила таку величну Драму і яка володіє творами Вільяма Шекспіра, схильна до надмірного драматизму. Та Драма, як і слід було сподіватися, вороже налаштована до Фантазії. Фантазія, навіть найпростіша, ледве чи колись