Читати книгу - "Вибрані твори. Том III"

ніхто в світі не знає його й не може знати. Я — йому дружина. Я знаю, він має деякі вади: нетерплячість, вразливість, навіть егоїзм йому здаються надто банальні, щоб їх помічати. Я знаю, що інколи він ставить знайомих у ніякове становище грошовими справами, бо він стоїть понад усім цим і не може зрозуміти, як звичайні люди такої ваги надають грошам. Скажіть мені... він... він позичав у вас грошей?

Ріджон. Щось просив якось у мене.

М-с Дюбеда (плаче знову). О, мені так прикро... так прикро. Але він більш ніколи цього не робитиме: в тім я ручусь своїм словом. Він дав мені обіцянку отут, у цій кімнаті, якраз перед тим, коли ви прийшли, а він нездатний порушити своє слово. Це єдина справжня вада в нього; тепер і з цим покінчено раз і назавжди.

Ріджон. Невже це тільки єдина його вада?

М-с Дюбеда. Може, інколи він іще слабкий щодо жінок, бо вони упадають за ним і полюють на нього. Авжеж, коли він заявляє, що не визнає моралі, звичайні побожні люди вважають, що він мусить бути лихий. Ви можете зрозуміти, що все це створює поголоски про нього та плітки, аж нарешті й добрі друзі відвертаються від нього.

Ріджон. Так, я розумію.

М-с Дюбеда. О, коли б ви тільки отак, як я, знали інші його властивості! Ви знаєте, докторе, що коли б Луї знечестив себе якимсь справді лихим вчинком, я сама б себе вбила.

Ріджон. Ну, не вболівайте так!

М-с Дюбеда. Так, я вбила б себе. Ви цього не розумієте, бо родились на сході.

Ріджон. А ви хіба багато бачили світу у своїм Корнуоллі?

М-с Дюбеда (наївно). О, так. Але там я бачила щодня красу природи, більш ніж ви будь-коли її бачили тут у Лондоні. Людей я там бачила мало, коли під цим ви розумієте світ. Я була одиначка у своїх батьків.

Ріджон. Це багато чого пояснює.

М-с Дюбеда. Я багато плекала мрій, але нарешті всі вони прийшли до одної мрії.

Ріджон (злегка зітхаючи). Так, звичайної мрії.

М-с Дюбеда. Невже звичайної?

Ріджон. Так, я здогадуюсь. Ви мені, однак, не сказали, яка ж то ваша мрія.

М-с Дюбеда. Я не хотіла марнувати свого життя. Сама я нічого не могла зробити, проте мала невелику власність і могла б цим допомогти. Я навіть була трохи гарна: не думайте про мене, що була я марнославна, гаразд це розумівши. Я знала, що геніальним людям завжди напочатку доводилося страшенно змагатися із злиднями, і що ними нехтували. Моя мрія була — допомогти одному з них і внести в його життя деяку принадність і щастя. Я благала небо послати мені таку людину. Я глибоко вірю, що Луї мені послано у відповідь на мою молитву. Він так мало скидався на інших людей, що траплялися мені, як берег Темзи на береги Корнуоллі. Він бачив усе, що бачила я, і все це малював для мене. Він розумів усе. Він прийшов до мене, як дитина. Ви тільки уявіть, докторе: він ніколи не хотів навіть одружитись зі мною; він ніколи не думав про такі речі, про які всі інші люди думають. Я мусила сама це запропонувати. Він відповів, що не має зовсім грошей. Коли ж я зізналась йому, що в мене є трохи коштів, він мовив, як хлопчик: «О, дуже добре». Він іще й досі такий самий, зовсім не зіпсута людина, великий поет і художник у своїх мріях, і дитина у своїх звичках. Я віддала йому себе і все, що мала, щоб він міг розвинути яскраво і повною мірою свій хист. Коли б я втратила в нього віру, це значило б — банкрутство й катастрофа всього мого життя. Я повернулась би до Корнуоллі й померла б. Я могла б вам показати й кручу, з якої я кинулась би. Ви мусите його вилікувати, ви мусите знову зробити його для мене зовсім здоровим. Я знаю, що тільки ви можете зробити це, й ніхто інший... Я благаю вас не відмовляти мені в тому, про що я хочу вас прохати. Візьміть ви самі Луї, а сер Ралф нехай лікує доктора Бленкінсопа.

Ріджон (поволі). Місіс Дюбела! Невже ви справді вірите в мої знання та хист так, як оце кажете?

М-с Дюбеда. Абсолютно. Я не вмію вірити наполовину.

Ріджон. Я знаю це. Ну, тоді я хочу зробити спробу — жорстоку спробу. Чи повірите мені, коли я скажу, що я розумію все, що ви мені щойно сказали; що я хотів би прислужитись вам тільки як найпевніший ваш друг, і що ваш герой мусить бути порятований для вас.

М-с Дюбеда. О, даруйте мені. Даруйте мені за все, що я сказала. Ви порятуєте його для мене.

Ріджон. З усією щирістю. (Вона цілує йому руку. Він мерщій устає). Ні, ви не дослухали до кінця. (Вона також устає). Ви мусите повірити мені, коли я кажу вам, що єдина змога врятувати героя — це передати Луї на піклування сера Ралфа.

М-с Дюбеда (рішуче). Ви це самі кажете. Я не маю більше сумніву. Я вам вірю. Дякую вам.

Ріджон. Прощайте. (Вона хапає його руку). Сподіваюсь, що наша дружба буде стала.

М-с Дюбеда. Атож. Моя дружба скінчиться тільки зі смертю.

Ріджон. Зі смертю кінчається все, правда ж? Бувайте здорові.

Жалісно зітхнувши й поглянувши на неї, хоч вона цього й не зрозуміла, він виходить.

Дія четверта

Майстерня. Мольберт відштовхнутий до стіни. Кардинал, що репрезентує смерть, тримаючи свою косу та піскового годинника, як скіпетр та глобус, сидить на троні. На вішалці капелюхи сера Патріка та Блумфілда Боннінґтона. Валпол, входячи, вішає свого капелюха поруч з іншими. Чути стукіт. Він відчиняє двері й застає там Ріджона.

Валпол. Здоров, Ріджоне!

Обоє виходять на середину кімнати, знімаючи свої рукавички.

Ріджон. Що сталося? По вас також послали?

Валпол По нас усіх послано. Я щойно прибув, але його ще не бачив. Доглядачка каже, що старий Педді Куллен з Б. Боннінґтоном тут уже з півгодини. (Сер Патрік з виразом, що свідчить про лихі події, виходить із сусідньої кімнати). Ну, що з ним сталося?

Сер Патрік. Підіть подивіться. З ним зостався Б.Боннінґтон.

Валпол виходить. Ріджон збирається йти всіл за ним, але сер Патрік його спиняє поглядом.

Ріджон. Що сталось?

Сер Патрік. Пригадуєте руку Дженні Марш?

Ріджон. Невже ж те саме сталося?

Сер Патрік. Те