Читати книгу - "Вибрані твори. Том III"

Він уклоняється і йде до дверей.

М-с Дюбеда (затримуючи його). Сподіваюсь, нічого лихого за ним нема, правда ж? Як вам здається, Луї не погіршало?

Сер Патрік. Ні, ні, йому не гірше. Так само, як було й в Річмонді.

М-с Дюбеда. О, дякую вам! А то ви налякали мене. Пробачте мені.

Сер Патрік. Не турбуйтесь, мадам. (Виходить).

Б. Боннінґтон. Ну, місіс Дюбеда, коли мені дозволите взяти хворого...

М-с Дюбеда (боязко, позираючи на Ріджона). Ви? Але я думала, що сер Коленсо...

Б. Боннінґтон (осяяний і переконаний, що він робить їй найщедрішу несподіванку). Моя мила пані, ваш чоловік буде лікуватись у мене.

М-с Дюбеда. Але...

Б. Боннінґтон. Ні слова: я радий бути вам корисний. Сер Коленсо буде там, де йому й личить бути — в бактеріологічній лабораторії. Я ж буду на своєму власному місці біля ліжка хворого. Вашого чоловіка лікуватимуть так, ніби він член королівської родини. (М-с Дюбеда бентежиться, ніби збираючись протестувати). Ніякої подяки, це тільки збентежило б мене, запевняю вас. Дозвольте мені спитати, чи ви дуже зв’язані з цим приміщенням? Розуміється, автомобіль тепер зводить віддаль нанівець, але мушу визнати, що коли б ви були трохи ближче до мене, це було б зручніше...

М-с Дюбеда. Бачите, приміщення й майстерня потребують догляду. Я так мучилась, живучи в окремому приміщенні. Наймички тепер такі страшенно нечесні.

Б. Боннінґтон. Ах! Та невже? Невже? Ласкава ж моя!

М-с Дюбеда. Я ніколи не мала звички замикати речі. Я так багато нехтувала дрібними сумами. Нарешті трапився жахливий випадок: зникла кредитка на п’ять фунтів. Підозра впала на покоївку, а вона рішуче заявила, що це їй дав Луї. А він не дозволив мені вживати будь-яких заходів, він до того вразливий, що такі речі доводять його до божевілля.

Б. Боннінґтон. Ах! Гм... Гм... так, не кажіть більше. Місіс Дюбеда, ви не рушайте звідси. Коли гора не йде до Магомета, то Магомет мусить іти до гори. Ну, мені час іти. Я напишу вам і призначу, коли прибути. Ми почнемо спонукати фагоцити, певне, у... у... вівторок, але я дам вам знати. Довіртесь мені й не турбуйтесь; регулярно їжте, добре спіть, тримайте себе в доброму настрої; підтримуйте веселий настрій у нашого пацієнта; надійтесь на ліпше; нема кращих ліків за принадну жінку; ніякі ліки так не розважать; нема способів, кращих за науку. Бувайте здорові, бувайте здорові, бувайте здорові! (Тиснуть одне одному руки, вона надто приголомшена, щоб говорити; він, уже виходячи, спиняється, щоб сказати Ріджонові). На вівторок уранці пришліть мені слоїк міцного антитоксину. Будьте ласкаві, зробіть! Не забудьте! Бувайте здорові! Бувайте здорові! (Виходить).

Ріджон. Ви знову, здається, зовсім збентежені? (Вона ледве не плаче). Чого саме? Ви розчаровані?

М-с Дюбеда. Я знаю, що повинна бути вдячна. Повірте мені, я дуже вдячна. Але... але...

Ріджон. Ну?

М-с Дюбеда. Я так була вже настроєна, щоб Луї лікували ви.

Ріджон. Але ж сер Ралф Блумфілд Боннінґтон...

М-с Дюбеда. Так, я знаю, знаю. Це великий привілей — лікуватись у нього. Але, ох, я хотіла, щоб лікували ви! Я знаю, що це нерозумно; я не можу цього пояснити, але мій інстинкт рішуче підказує мені, що ви вилікували б його. І я не маю... не маю тієї ж певности щодо сера Рал-фа. Ви ж мені обіцяли! Чому ж ви тепер зрікаєтесь?

Ріджон. Я вам про це вже казав. Я не можу взяти ще одного хворого.

М-с Дюбеда. Але ж у Річмонді?

Ріджон. У Річмонді я думав, що можу звільнити місце ще для одного хворого. Але мій старий приятель доктор Бленкінсоп потребує цього місця. Його легеня охоплена процесом.

М-с Дюбеда (не зворушена важливістю такого вибору, як Бленкінсоп). Ви говорите про того підстаркуватого чоловіка, того придуркуватого...

Ріджон (рішуче). Я говорю про того джентльмена, що тоді обідав з нами — прекрасну й чесну людину, життя якої таке ж цінне, як і всякої іншої. Я умовився, що візьмуся лікувати його, а сер Ралф Блумфілд Боннінґтон візьметься лікувати містера Дюбеда.

М-с Дюбеда (обурено, повертаючись до нього). Тепер я бачу, в чому тут річ. О, у вас промовляють заздрощі, банальність, жорстокість. А я думала, що ви стоїте понад усім цим.

Ріджон. Що ви цим хочете сказати?

М-с Дюбеда. О, ви думаєте, що я цього не знаю? Ви думаєте, що раніш нічого такого не траплялось зі мною? Чому всі настроєні проти нього? Ви не можете йому простити, що він вищий за вас? Що він розумніший, відважніший? Що він великий художник?

Ріджон. Так. Я можу простити йому все це.

М-с Дюбеда. Чи можете ви сказати що-небудь проти нього? Я викликаю на герць кожного, хто настроєний проти нього, викликаю віч-на-віч сказати, що він лихого заподіяв, яку неблагородну думку він висловив. Усі мені завжди зізнавались, що вони не можуть нічого лихого сказати про нього. Я тепер викликаю на герць вас. У чому ви винуватите його?

Ріджон. Я такий же, як і всі інші. Віч-на-віч я не можу сказати нічого лихого про нього.

М-с Дюбеда (незадоволено). Але ви змінили своє поводження. До того ж ви порушили свою обіцянку — улаштувати його в себе як свого пацієнта.

Ріджон. Мені здається, ви безпідставно це кажете. Ви мали для нього найкращі медичні поради в Лондоні; його взявся лікувати цей видатніший лікар. Напевне...

М-с Дюбеда. О, як жорстоко з вашого боку говорити мені це. Виходить, ніби все гаразд, і тільки я неправа. Але я права. Я вірила вам, а всім іншим не вірила. Ми бачили так багато лікарів — і я нарешті прийшла до того висновку, що вони тільки говорять і нічого не можуть зробити. Зовсім інша справа з вами. Я почуваю, що ви розумієте його хворобу. Ви мусите вислухати мене, докторе. (Раптом занепокоївшись). Я часом не образила вас, називаючи доктором і не величаючи вас повним титулом?

Ріджон. Я ж і є доктор. Але не раджу вам так називати Валпола.

М-с Дюбеда. Що мені за клопіт до Валпола! Це ви мусите бути мені за друга. О, чи не будете ви ласкаві сісти й вислухати мене, всього тільки хвилин п’ять. (Він похмуро згоджується й сідає на канапу. Вона сідає на стілець від мольберта). Дякую вам. Я вас довго не затримаю. Але мушу сказати вам усю правду. Послухайте! Я знаю Луї так, як