Читати книгу - "Фірма"

— Коли відбудеться наступний круїз автобусом?

— У вівторок день народження твоєї дружини. Замов на восьму годину столик у «Гризанті», в тій італійській ресторації на виїзді в бік аеропорту. Рівно о дев’ятій в барі підходь до автомату з цигарками, кидай шість двацятип’ятипенсовиків і що-небудь купи там. На підставці, куди падають пачки цигарок, знайдеш магнітофонну касету. Купи собі плеєр з навушниками, такий, як ото люди на ранкову пробіжку беруть із собою, в машині прослухай всю касету, тільки не вдома і не в чортовому офісі. Слухай у навушниках. І дружині дай послухати. Я сам робитиму запис, і тоді назву нашу кінцеву ціну. І дещо вам поясню теж. Як прослухаєте кілька разів, потім знищите.

— Так все накручено, хіба ні?

— Ну, так, але нам вже не треба кілька тижнів шукати зустрічей. Вони і спостерігають, і прослуховують, Мітчу. Вони дуже винахідливі, не забувай цього.

— Не турбуйся. Який був у тебе на спортивній формі номер у школі?

— Чотирнадцятий.

— А в університеті?

— Чотирнадцятий.

— Гаразд. Твоїм кодовим номером буде 1-4-1-4. У четвер ввечері набери з якогось таксофона 757-6000. Там на автовідповідачі почуєш детальні інструкції щодо процедури введення в реєстр даних, що стосуються твого кодового номера. Коли передзвониш, то почуєш мій голос у запису. І я тобі ставитиму декілька запитань. Ось так і діятимемо.

— Чому б мені просто не займатися юриспруденцією?

Автобус під’їхав до терміналу на вокзалі й спинився.

— Я їду до Атланти, — сказав Тарранс. — Ми з тобою пару тижнів не побачимося. Як буде щось термінове, дзвони по якомусь із тих двох номерів, що я давав.

Мітч стояв уже в проході й зверху вниз дивився на агента.

— Три мільйони, Таррансе, і ні на пенс менше. Якщо ви мільярди витрачаєте на боротьбу з організованою злочинністю, то для мене три мільйончики певно знайдете. І ще, Таррансе, я бачу й третій варіант. Я можу якось посеред ночі зникнути, просто випаруватися. Якщо так буде, ви з тими Моролто вестимете битву, поки все пекло не замерзне, а я в той час гратиму собі доміно на Карибах.

— Та напевне, Мітчу. Ти може й вестимеш подвійні чи потрійні ігри, але вони тебе за тиждень знайдуть. А нас поруч не буде, щоб захистити. Ну, приятелю, бувай.

Мітч зістрибнув з підніжки автобуса і попрямував до автовокзалу.

23

У вівторок о пів на дев’яту Ніна розгребла на письмовому столі всі завали й поскладала папери акуратними стосами. Їй подобався цей вранішній ритуал наведення ладу на його столі й планування справ на день. Скраю стола незворушно лежав блокнот, де записували заплановані на день справи. Вона заглянула в нього.

— У вас, містере Мак-Дір, сьогодні дуже напружений день. Мітч тим часом перетасовував папки й постарався ігнорувати сказане.

— Кожен день напружений.

— У вас на десяту запланована зустріч в кабінеті містера Махана з приводу апеляції «Дельта Шіппінг».

— Дочекатися не можу, — буркнув Мітч.

— Об одинадцятій тридцять у кабінеті Толлара зустріч зі спірного питання у справі Ґрінбрайра. Секретарка повідомила, що це триватиме не менше двох годин.

— Чому аж дві години?

— Мені не платять гроші за те, щоб про таке розпитувати, містере Мак-Дір, коли це робитиму, то мене звільнять. О пів на четверту з вами хоче зустрітися Віктор Мілліган.

— З приводу чого?

— І знову, містере Мак-Дір, я не повинна ставити такі запитання. А за чверть години вам належить з’явитися в центрі міста в офісі Френка Малголланда.

— Так, я знаю. А де його знайти?

— На «Бавовняній біржі», вона за кілька кварталів до перехрестя з Юніон. Ви повз нього сотні разів ходили.

— Чудово. Що ще?

— Вам щось принести на обід?

— Ні, я десь у центрі перехоплю бутерброд.

— Гаразд. А для Малголланда у вас все готово?

Він вказав їй на важку валізу, але не сказав нічого. Тоді вона вийшла, а за нею й Мітч вийшов у коридор і подався сходами до виходу. На вулиці спинився у сонячному світлі на мить, а тоді швидко пішов. У правій руці він ніс чорну валізу. А в лівій — кейс зі шкіри вугра кольору бордо. Помітив сигнал.

Перед зеленим будинком із закритими жалюзі вікнами він спинився біля пожежного гідранта. Трохи перечекав. Перейшов дорогу. Новий сигнал.

На дев’ятому поверсі «Бавовняної біржі» Теммі Ґрінвуд із «Ґрінвуд Сервісес» відійшла від вікна й наділа плащ. Вона замкнула двері, викликала ліфт. Її чекала зустріч із чоловіком, через якого вона може загинути.

Мітч відчинив вхідні двері й попрямував до ліфтів. Нікого підозрілого не помітив. Заходили й виходили, розмовляючи, бізнесмени, всього шестеро. Коло таксофону стояла й щось шепотіла жінка. Коло виходу на Юніон авеню тинявся охоронець. Мітч натиснув кнопку, викликаючи ліфт, почекав.

Двері відчинилися, до ліфта першим ввійшов молодик, схожий на Мерріла Лінча, з тонкими рисами у чорному костюмі з блискучими фалдами. А Мітч же сподівався, що підніматиметься вгору сам.

Офіс Малголланда був на сьомому поверсі. Мітч натиснув на кнопку з цифрою 7, на молодика в чорному не зважав. Ліфт поїхав угору, чоловіки стояли, дивлячись на лампочки з номерами поверхів, що блимали над дверима. Мітч відійшов углиб кабіни, важку валізу поставив на підлогу біля правої ноги. На четвертому поверсі розчинилися двері і ввійшла Теммі, трохи знервована. На неї задивився молодик. Одяг на ній був досить консервативний. Проста коротка плетена сукня. Ніякого глибокого декольте, ніяких височенних підборів. Волосся пофарбоване у неяскравий рудий. Той знов поглянув на неї й натиснув кнопку «зачинити двері».

Теммі принесла із собою велику чорну валізу — таку ж саму, яка була у Мітча. Не зустрічаючись із ним поглядом, вона поставила її на підлогу поруч із першою. На сьомому поверсі Мітч забрав її валізу і залишив ліфт. На восьмому поверсі молоденький жевжик вийшов, а вже на дев’ятому Теммі підняла важку ношу, наповнену папками з «Бендіні, Ламберт і Лок», і понесла до свого офісу. Там вона замкнула й зачинила на засув двері, швидко скинула плащ й зайшла до маленької кімнатки, де вже напоготові чекав копір. Сім папок, кожна завтовшки з дюйм,