Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

письмом обмежувалося професійними писарями, які служили королю або храмові. Скажімо, немає навіть натяку на володіння або розуміння лінійного письма Б мікенськими греками за межами невеликого кола палацових чиновників. Оскільки окремих писарів лінійного письма Б можна впізнати за їхнім почерком на вцілілих документах, ми знаємо, що всі ці документи із палаців Кноса і Пілоса були справою рук лише 75 і 40 писарів відповідно.

Сфера вжитку цих телеграфічних, незграбних і двозначних ранніх шрифтів була так само обмеженою, як і кількість їхніх користувачів. Якщо комусь заманеться дізнатися, що думали й відчували шумери в 3000 р. до н. е., його спіткає гірке розчарування. Шумерські тексти — це безпристрасні списки інвентарю палацових і храмових бюрократів. Близько 90% усіх табличок із найдавнішого відомого шумерського архіву з м. Урук — це храмові реєстри отриманих товарів, виданих робітникам пайків і розданої сільськогосподарської продукції. Лише пізніше, коли шумери просунулися від логограм до фонетичного письма, вони почали записувати прозові розповіді, зокрема пропаганду й міфи.

Мікенські греки не дісталися навіть до цієї стадії пропаганди й міфів. Третина всіх табличок із лінійним письмом Б із Кноського палацу — облікові реєстри овець і вовни, тоді як серед табличок Пілоського палацу непропорційну частку становлять записи про обсяги льону. Лінійному письму Б була притаманна така двозначність, що воно не вийшло за межі палацових реєстрів, контекст і обмежений слововжиток яких дозволяли уникати хибних тлумачень текстів. Не залишилося жодного сліду його використання для літературних цілей. «Іліаду» та «Одіссею» склали й передавали з вуст в уста неписьменні мандрівні співці, а записано їх було лише через сотні років, коли з’явилася старогрецька абетка.

Так само вузькою була сфера вжитку раннього староєгипетського, мезоа- мериканського і китайського письма. За допомогою ранніх староєгипетських ієрогліфів записували релігійну та державну пропаганду, а також бюрократичні реєстри. Вцілілі майянські тексти також стосувалися пропаганди, народжень, інтронізацій і перемог царів, а також містили астрономічні спостереження жерців. Найдавніший збережений старокитайський текст походить із часів династії Шан і складається з релігійних пророцтв щодо династичних справ, висічених на так званих ворожильних кістках. Ось зразок типового китайського тексту: «Король, зчитуючи значення тріщини [на кістці, розщепленій від нагрівання], сказав: “Якщо дитина народиться у день кенг, це буде дуже сприятливо”».

У наш час напрошується питання: чому суспільства, які мали ранні письмові системи, приймали двозначності, які обмежували письмо невеликою кількістю функцій і користувачів? Але, порушивши це питання, ми демонструємо прірву між стародавніми і нашими поглядами на масову писемність. На заваді винайденню менш двозначних письмових систем стояло умисне обмеження сфери його вжитку. Царі й жерці стародавнього Шумеру воліли, щоб письмом користувалися професійні писарі для запису кількостей овець, які мають бути сплачені в податок, а не народні маси для складання віршів та організації змов. За словами антрополога Клода Леві-Строса, головною функцією стародавнього письма було «полегшити поневолення інших людей». Непрофесіонали почали використовувати письмо в особистих цілях значно пізніше, коли воно спростилось і дало змогу виражати емоції.

Наприклад, після падіння мікенської цивілізації у Греції, яке сталося близько 1200 р. до н. е., лінійне письмо Б зникло і Греція повернулася в дописемну епоху. Коли ж у VIII ст. до н. е. письмо врешті-решт повернулося сюди, його користувачі та його вжиток були дуже відмінними. Цим письмом уже був не двозначний силабарій, пересипаний логограмами, а абетка, запозичена із фінікійської приголосної абетки і поліпшена власним грецьким винайденням голосних літер. Замість того, щоб обслуговувати реєстри овець, зрозумілі лише писарям і використовувані лише у палацах, грецьке абеткове письмо від самісінького моменту своєї появи служило для передавання поезії та гумору, які читали в приватних оселях. До прикладу, найдавніший збережений зразок грецького абеткового письма, видряпаний на афінському винному глеку близько 740 р. до н. е., у поетичні формі закликав узяти участь у танцювальному змаганні: «Хто найспритніше виконає танок, здобуде цей глек у нагороду». Наступний приклад — три рядки дактилічного гекзаметру, видряпані на кубку для пиття: «Я — витончений питний кубок Нестора. Хто пригубить його, тим відразу опанує жага чарівної Афродіти». Найдавніші вцілілі зразки етруської та римської абеток — також написи на кубках для пиття і посуді для вина. І тільки пізніше абетка, будучи легко засвоюваним засобом приватного спілкування, стане на службу державним або бюрократичним цілям. Тож, історична послідовність практичного вжитку абеткового письма була зворотною до аналогічної послідовності ранніх систем логограм і силабарїїв.

Обмежений ужиток і коло користувачів раннього письма підказує нам, чому воно з’явилося так пізно в людській еволюції. Всі достеменні або вірогідні самостійні винайдення письма (в Шумері, Мексиці, Китаї та Єгипті), а також всі ранні адаптації цих винайдених систем (приміром, на Криті, в Ірані, Туреччині, долині Інду та майянських землях) відбувалися в соціально стратифікованих суспільствах зі складними і централізованими політичними інституціями, чий неодмінний зв’язок із харчовим виробництвом ми докладніше з’ясуємо в одному з подальших розділів. Раннє письмо обслуговувало потреби цих політичних інституцій (зокрема забезпечувало ведення обліку та царську пропаганду), а його користувачами були професійні бюрократи, яких годували із відкладеного в запас харчового надлишку, виробленого рільниками. Мисливці-збирачі жодного разу не винаходили і навіть не переймали письма, бо їм бракувало як інституційного застосування для нього, так і соціальних і виробничих механізмів для створення надлишків харчу, потрібного, щоб годувати писарів.

Отже, харчове виробництво та тисячі років суспільної еволюції після переходу до нього були не менш вагомою передумовою для еволюції письма, ніж для еволюції мікробів, які викликають людські епідемічні хвороби. Самостійно письмо з’являлося тільки на Родючому півмісяці, в Мексиці й, можливо, в Китаї саме через те, що це були ті регіони світу, які дали початок харчовому виробництву в своїх відповідних півкулях. Після винайдення в цих кількох суспільствах письмо через торгівлю, завоювання та релігію поширилося на інші суспільства, в яких постала аналогічна економіка та політична організація.

Хоча харчове виробництво було неодмінною передумовою для розвитку або раннього прийняття письма, воно не було його достатньою передумовою. На початку цього розділу я згадував про неспроможність кількох суспільств, які займалися харчовим виробництвом і мали складну політичну організацію, самостійно розвинути письмо або перейняти його від інших аж до початку Нового часу. До таких випадків, які викликають у нас, призвичаєних вважати письмо невід’ємним компонентом складного суспільства, непідробне здивування, належить одна з найбільших станом на 1520 рік імперій світу — імперія інків у Південній Америці. До них також належать морська протоімперія Тонга, гавайська держава, яка формувалася наприкінці XVIII століття, всі держави і вождівства Субекваторіальної Африки та субсахарська Західна Африка