Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

творців корейської абетки хангиль, створеної в 1446 році за правління короля Седжона для корейської мови. Однак корейці наново винайшли форми хангильських літер і кілька унікальних ознак цієї абетки, зокрема групування літер по складах у квадратні блоки, використання пов’язаних форм літер для позначення пов’язаних голосних або приголосних звуків і форми приголосних звуків, які відтворюють положення губ або язика під час вимови цього приголосного. Творці оґамічної абетки, що використовувалася в Ірландії та частинах кельтської Британії десь із IV ст. н. е., так само перейняли абетковий принцип (у цьому разі — із наявних європейських абеток), але знов-таки вигадали форми літер, вочевидь відштовхуючись від п’я- типальцевої системи ручних сигналів.

Ми можемо з певністю віднести появу хангильської й оґамічної абеток радше на рахунок дифузії ідей, аніж на рахунок самостійного винайдення, позаяк добре знаємо, що обидва ці суспільства мали тісні контакти із суспільствами, які володіли письмом, тож цілком очевидно, які саме чужоземні шрифти стали джерелами натхнення. Натомість шумерський клинопис і найраніше мезоамериканське письмо ми із певністю можемо віднести до незалежних винаходів, позаяк на момент їхньої першої появи у відповідних півкулях світу не існувало інших шрифтів, які би могли їх надихнути. Науковці досі сперечаються навколо походження письма острова Пасхи, Китаю та Єгипту.

Полінезійці острова Пасхи, що в Тихому океані, мають унікальний шрифт, найдавніші збережені зразки якого відносять десь до 1851 р. н. е., що значно пізніше прибуття туди в 1722 році європейців. Можливо, воно самостійно з’явилося на острові Пасхи до появи європейців, але в нас немає жодного вцілілого доєвропейського зразка. Однак найочевидніша інтерпретація вимагає сприймати факти без домислів і вважати, що вигадати шрифт острів’ян спонукала побачена ними прокламація про анексію, яку іспанці вручили їм у 1770 році.

Щодо китайського письма, яке було вперше задокументовано близько 1300 р. до н. е., але, можливо, мало давніших попередників, у ньому також є унікальні місцеві знаки і деякі унікальні принципи, тому більшість учених гадають, що воно розвинулося самостійно. Взагалі письмо вперше виникло ще до 3000 р. до н. е. в Шумері, за 6500 кілометрів на захід від ранніх міських центрів Китаю; в долині Інду, за 4000 кілометрів на захід від Китаю, воно з’явилося до 2200 р. до н. е.; на всій же величезній території між долиною Інду та Китаєм не відомо жодної письмової системи. Тому немає підстав вважати, що перші китайські писці могли знати про яку-небудь іншу письмову систему, яка їх заохочувала.

Малюнок 12.5. Корейський текст (вірш «Квіти на пагорбах» пера Со-Вол Кіма), який ілюструє славетну письмову систему хангиль. Кожен квадратний блок відповідає складу, а кожен знак-складник блока позначає окрему літеру

Малюнок 12.6. Зразок китайського письма: рукописний сувій У Лі (1679р. н. е.)

Малюнок 12.7. Зразок староєгипетського ієрогліфічного письма: поховальний папірус принцеси      Ентіу-ні

Староєгипетські ієрогліфи — найзнаменитішу стародавню систему письма — також зазвичай уважають плодом незалежного винайдення, але альтернативна гіпотеза про дифузію ідеї тут більш правдоподібна, ніж у випадку китайського письма. Ієрогліфічне письмо з’явилося зненацька у майже завершеній формі близько 3000 р. до н. е. Єгипет лежить за якихось 1300 кілометрів на захід від Шумеру, з яким він підтримував жваві торговельні зв’язки. Підозріло виглядає відсутність уцілілих матеріальних доказів, які би вказували на поступовий розвиток ієрогліфів, особливо враховуючи посушливий клімат Єгипту, сприятливий для збереження ранніх експериментів із письмом. Тим паче, що аналогічний посушливий клімат Шумеру зберіг для нас безліч матеріалів, які стосуються розвитку шумерського клинопису щонайменше протягом кількох сторіч, що передували 3000 р. до н. е. Не менша тінь сумніву падає на незалежність витоків кількох інших нібито самостійно винайдених письмових систем Ірану, Криту та Туреччини (так зване протое- ламське письмо, критська піктографія та ієрогліфічне хетське письмо відповідно), які з’явилися після появи шумерського і староєгипетського письма. Хоча кожна з цих систем використовувала особливий набір знаків, не запозичених із Єгипту або Шумеру, їхні творці навряд чи могли не знати про письмо своїх сусідів і торговельних партнерів.

Важко повірити, що після мільйонів років розвитку без письма всі ці народи Середземномор’я і Близького Сходу зовсім випадково і незалежно один від одного наштовхнулися на ідею письма протягом короткого кілька- сотлітнього часового інтервалу. Тому дифузія ідеї видається мені вірогіднішим поясненням, як і у випадку силабарію Секвойя. Тобто стародавні єгиптяни й інші народи могли дізнатися від шумерів про ідею письма, а також про кілька його принципів, а відтак самостійно виробити інші принципи й усі специфічні форми літер.

Повернімося тепер до головного питання, з якого ми розпочали цей розділ: чому письмо постало й прижилося лише в деяких суспільствах, а не в багатьох інших? Для обговорення цього питання зручно розпочати з обмежених можливостей, сфери вжитку та кількості користувачів ранніх письмових систем.

Ранні шрифти були неповними, двозначними або складними, а іноді суміщали всі ці три недоліки. Наприклад, ранній шумерський клинопис не давав змоги писати нормальною прозою, будучи лише телеграфічним скорописом, словникові можливості якого обмежувалися іменами, числами, одиницями міри, назвами облікових предметів і кількома прикметниками. Якби так само було з англійською, то сучасний американський чиновник мусив би написати: «Джон 27 вгодованих овець», — оскільки йому бракувало би потрібних слів і граматичних засобів, щоб написати: «Ми наказуємо Джону віддати 27 вгодованих овець, які він заборгував урядові». Пізніший шумерський клинопис уже давав змогу оволодіти письмовою прозою, але лише за допомогою описаної вище безладної системи, яка містила логограми, фонетичні знаки і службові детермінативи, сумарно охоплюючи сотні окремих знаків. Лінійне письмо Б, яке використовували в мікен- ській Греції, було принаймні простішим, спираючись на силабарій десь із 90 знаків, до якого додавалися логограми. Цю перевагу зводила нанівець поширена двозначність лінійного письма Б. У ньому пропускався кінцевий приголосний слова, один знак використовувався на позначення кількох близьких приголосних (наприклад, один знак відповідав «л» і «р», інший знак — «п», «б» і «ф», а ще інший — «ґ», «к» і «х»). Усі ми добре знаємо, як спантеличує, коли уродженець Японії говорить англійською, не диференціюючи «л» і «р»: уявіть, яка виникала би плутанина, якби наша абетка теж не розрізняла ці два звуки, а також змішувала інші звуки, які я щойно назвав! Тоді б ми писали слова «гар», «Іар», «ІаЬ» і «laugh»52 однаково.

Інше обмеження витікало з того, що писати цими ранніми шрифтами вміла невелика кількість людей. Володіння