Читати книгу - "Мексиканська готика, Сільвія Морено-Гарсія"

Глухо застогнавши, Вірджил упав ниць, а Каталіна ввігнала ніж ще глибше. Весь цей час її губи були міцно стиснені, не випускаючи ані звуку, ані схлипу. Вірджил засмикався, розбризкуючи навсібіч слину, і врешті затих.

Дівчата узялись за руки і подивились на нього. Його кров стікала на чорну голову змія, забарвлюючи її в червоне. Ноемі стало шкода, що в неї нема великого ножа — щоб відрубати йому ту голову, як її бабуся колись відрубала голову рибині.

За міцним потиском Каталіниної руки здогадалася, що кузина прагне того ж.

Застогнав Френсіс. Ноемі присіла біля нього і спробувала посадити його.

— Вставай, — сказала вона йому. — Треба тікати.

— Сутінь вмирає, а разом з нею і всі ми, — пробурмотів Френсіс.

— Ми помремо, якщо не виберемося звідси, — кинула Ноемі.

Полум’я швидко ширилося кімнатою, пожираючи все нові й нові гриби. Горіла вже й жовта завіса.

— Я не можу піти звідси.

— Можеш, — процідила Ноемі крізь зуби, силуючись підняти його, та все намарно. — Каталіно, поможи! — погукала до кузини.

З обох боків вони взяли Френсіса попід руки і потягли до брами. Відчинити її було нескладно, однак, поглянувши на сходи, що тягнулися далеко вгору, Ноемі подумала, що піднятися буде тяжко. Та іншого вибору не було. Озирнулася, поглянула на Вірджила, на якого вже сипалися іскри, і охоплену вогнем кімнату. На стінах навколо сходів також росли гриби, котрі невдовзі спалахнуть, тому потрібно поспішати.

Вони попрямували вгору так швидко, як тільки могли. Ноемі доводилося щипати Френсіса, щоб привести його до тями. Він спромігся подолати кілька сходинок, та останній відрізок шляху Ноемі довелося буквально тягнути його самотужки. Вони опинилися в запилюженому склепі з криптами, що тягнулися під стінами по обидва боки. Ноемі окинула поглядом срібні таблички, трухляві домовини, порожні вази, в яких колись, напевне, стояли квіти, і жменьку крихітних грибочків, що росли на підлозі, освітлюючи її тьмяним світлом.

На щастя, Вірджил забув зачинити за собою двері, що вели з мавзолею на кладовище, і вони вийшли у нічний туман.

— Ворота, — звернулась Ноемі до Каталіни. — Ти знаєш, як пройти до них?

— Я нічого не бачу в темряві й тумані, — озвалась Каталіна.

Так, це був той самий туман, який так лякав Ноемі загадковим золотим сяйвом і гудінням, котре було голосом Аґнеси. Одначе від тієї залишився лише вогняний стовп, що палав під землею. Треба знайти звідси вихід.

— Френсісе, проведи нас до воріт, — сказала Ноемі.

Юнак повернув до неї голову, подивився напівприкритими очима, кивнув і показав ліворуч. Вони рушили у тому напрямку. Френсіс висів у них на плечах, час від часу зашпортуючись. Немов надщерблені зуби, з землі стриміли пам’ятники. Застогнавши, хлопець показав у інший бік. Ноемі не мала уявлення, куди вони йдуть — не виключено, що бродять по колу. Чи не кумедно — знову кола?

Ось так, простуючи в густому тумані, трійця нарешті вийшла до залізної брами, прикрашеної зображенням змія, скрученого в кільце. Ноемі відчинила ворота, й вони вийшли на стежину, що вела до будинку.

— Дім горить, — промовив Френсіс, щойно вони, відсапуючись, вийшли за ворота.

Придивившись, Ноемі помітила заграву вдалині, яка чітко пробивалася крізь пелену туману. Самого будинку не бачила, але жваво уявила собі, як спалахують старовинні книги в бібліотеці, а вогонь охоплює папір і шкіряні палітурки; як чорніють меблі з червоного дерева і важкі портьєри з тасьмами; як тріскається скло на тумбах зі срібним посудом; як зникають за стіною полум’я німфи на закруті сходів, а згори на них сиплеться штукатурка зі стелі. Побачила, як хвиля вогню стрімкою річкою прокочується східцями, заливає собою дошки підлоги, на якій досі, як укопані, стоять слуги Дойлів.

Булькотить фарба на старих картинах, скручуються в попелясті трубочки вицвілі фотографії, вогненними арками палають одвірки. Полум’я жере портрети Говардових дружин і перекидається на ліжко. Задихаючись від диму, борсається гниле тіло господаря, а на підлозі біля нього закляк його особистий лікар. Ось вогонь уже лиже простирадло і дюйм за дюймом поглинає тіло старшого Дойла. Дід несамовито кричить, та на поміч йому вже не прийде ніхто.

Невидимі попід під картинами, драпіруванням, тарелями і склом тягнуться тонесенькі ризоїди грибниці. Вони вже також у вогні, підживлюють собою страшне пожарище.

Будинок палав удалині. Хай собі горить, доки від нього не зостанеться сам лише попіл.

— Ходімо, — сказала Ноемі своїм супутникам.

27

Він спав, по саме підборіддя загорнутий у ковдру. Це була крихітна кімнатка, простору в якій заледве ставало для стільця й комода. Вона сиділа на тому стільці біля ліжка. На комоді стояла фігурка святого Юди Тадея, якому Ноемі молилася вже не раз, кладучи йому до ніг у дарунок сигарету. Вона якраз дивилася на ту статуетку, нечутно ворушачи губами, коли відчинилися двері й зайшла Каталіна, вдягнена у нічну сорочку, яку лікар Камарілло позичив у котроїсь зі своїх знайомих, і загорнута в товстий коричневий шарф.

— Зайшла перед сном перевірити, чи треба тобі щось.

— Усе гаразд.

— Тобі слід поспати, — сказала кузина, кладучи руку їй на плече. — Ти стомлена.

Ноемі погладила її руку:

— Не хочу, щоб він прокинувся тут сам.

— Минуло вже два дні.

— Я знаю, — сказала Ноемі. — Якби ж це була одна з тих казок, що ти читала нам у дитинстві. Там було все просто: цілуєш принцесу, і все.

Обидві подивились на Френсісове обличчя, таке ж біле, як подушка, на якій лежала його голова. Про всіх них дбав лікар Камарілло. Побачивши їхні рани, він впустив їх помитися і перевдягнутися, підготував усім кімнати і привів Марту із зіллям, по тому як Ноемі пояснила, для чого воно їм. Після нього у всіх них з’явилися головні болі й нудота, але це швидко минулося. Втім, Френсісу було тяжче за всіх. Він поринув у глибокий сон, з якого його було важко пробудити.

— Ти не допоможеш йому, якщо не відпочиватимеш сама, — сказала Каталіна.

Ноемі схрестила руки на грудях:

— Знаю, знаю.

— Хочеш, складу тобі компанію?

— Зі мною все гаразд. Обіцяю поспати, але трохи згодом. Поки що не дуже хочеться. Я не стомилася.

Каталіна кивнула, і обидві затихли. Френсісові груди спокійно здіймалися й опадали. Якщо йому щось сниться, це точно не жахи, тому Ноемі й не дуже хотілося будити його.