Читати книгу - "Пограємо в любов, Зоя Лістрова"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Я навіть не сперечаюся.
- Маш, де Ліза, ми біля дому. Ага, добре. Вона в себе. Давай бігом у той під'їзд, - вони піднялися на поверх. - Ось, ця квартира, я вище, - показав пальцем на верх, ляснув по плечу Германа. І побіг нагору.
Герман подзвонив. Ліза відчинила двері.
- Германе! - Він ступив уперед і обійняв Лізу.
- Тепер я тебе не відпущу. Дурненька моя. Я люблю тебе.
Я не очікувала побачити його. Коли він мене обійняв, я зрозуміла, як мені його не вистачало, як я сумувала за ним. Але є одне але, без якого я не можу бути з ним.
- Якщо ти тут, значить настав час поговорити, - я відсторонилася від нього. - Ходімо на кухню.
- Чому ти мовчки втекла?
- Я все чула, що говорила вона, і потім ось, - я дістала фотографії та поклала перед Германом.
- Я цих дівок не знаю. Чесно не знаю, і не розумію, що це за фотографії.
- Це фотомонтаж, але тоді я цього не знала. Фотографії випадково побачила Маша, вона й зауважила, що фотомонтаж. Але ж зрада була, твоя дитина?
- Була, - Герман розповів про договір зі Світлою. - Ти ж була така неприступна тоді, а я не хотів тебе втратити. У нас був безглуздий договір, ти його чомусь дотримувалася, я підігравав, а сам страждав від любові до тебе.
- Так не хотів втратити мене, що зраджував і після. І той випадок у кафе взагалі смішно вийшло. Чим я тебе не влаштовувала, що ти мені зраджував?
- Я тобі змінив раз, і то, до тієї нашої першої ночі. Ти викликала в мені бажання, але я не міг би взяти тебе силою, я дорожив тобою. Тому тобі змінив. Потім, після наших ночей мені не хотілося іншу. І після того, як ти пішла, мені ніхто не потрібен був. Що за звук у кімнаті, ти не одна?
- Мені час годувати.
- Годувати!
- Твого сина.
- Сина! Ти пішла від мене, будучи вагітною? Чому мені не сказала?
- Саме того дня я хотіла тобі повідомити урочисто цю новину. Ходімо, познайомлю з Васильком. Я назвала Василь. Германе, чого стоїш, ти передумав?
– Та ти що! Я просто приголомшений. Я тобі теж маю сказати, що в нас є дочка, Лана. Вона знає, що ти її мама і чекає на тебе. Я її офіційно оформив на себе.
- Я не проти. Але Світлана не почне тяганину, щоб забрати?
– Вона підписала відмову. Я помию руки, бо зразу з поїзда.
Ми зайшли до кімнати, Герман узяв сина. Потім він почав його годувати кашкою. Двері виявилися не зачиненими, зайшла Маша.
- Зайшла подивитись, живі, не побилися. Як наговоритеся, ідіть до нас, відзначимо примирення, знайомство та ще щось. До речі, стіл уже накритий.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пограємо в любов, Зоя Лістрова», після закриття браузера.