Читати книгу - "Обурливо жадана, або Спокуса Його Величності, Ольга Обська"

Критий екіпаж під'їхав рівно опівночі, як Алітайю і попереджали. Візник, похмурий літній чоловік у чорному, зберігав повне мовчання. А на що вона розраховувала? Що їй люб'язно посміхатимуться і виявлять світську ввічливість? Ні, у людей, з якими вона зв'язалася, інший етикет.

Алітайя піднялася сходами всередину і зачинила за собою дверцята. Екіпаж одразу ж рушив. Вона не знала, куди її повезуть. Щоразу це були різні місця. Моторошне відчуття — їхати в порожньому екіпажі в невідомість. Їй хотілося б мати можливість бачити, що діється зовні. Але на вікнах висіли щільні фіранки, і вона не наважилася їх розсунути — неспроста їх повісили.

Скільки тривала дорога? Алітайя втратила лік часу. Може, годину, а може, й усі три. Нарешті екіпаж зупинився. Кілька хвилин нічого не відбувалося, і вона вже хотіла визирнути у вікно, але тут двері відчинилися, і всередину просунулася рука, пропонуючи вийти.

Алітайя сперлася на люб'язно простягнуту їй руку і спустилася сходами, щоб опинитися віч-на-віч з людиною, яку боялася і обожнювала одночасно. Подумки вона завжди називала його Владикою, бо обізнані люди знали, що в тіньовому світі він має владу, рівну королівській. Її самолюбство потішило, що він зустрічає її сам.

— Як пройшла поїздка? Чи не втомила? — Владика іноді дозволяв собі пограти в чемність.

— Дякую, чудово, — збрехала Алітайя.

Не розповідати ж, як моторошно їй було їхати у темному порожньому екіпажі.

— От і чудово, люба, — усміхнувся він.

Лише тепер, коли його чорні очі перестали пильно розглядати Алітайю, вона теж змогла відвести погляд і озирнутися. Вона не впізнавала місцевість. Навколо видно було тільки стовбури дерев та невисоку моторошну кам'яну споруду, до якої й повів Алітайю Владика.

Всередині будівля виявилася такою ж непривітною, як і зовні. Там було досить ясно — повсюди горіли смолоскипи. Але одразу стало зрозуміло, що в цьому місці ніхто не живе. Руни, що світилися червоним на стінах та стелі, підказали — це храм ритуальної чорної магії. Навіщо Владика побажав зустрітися тут? Він не поспішав ділитися планами — тримав таємничу мовчазну паузу, яка була для Алітайї болісною. Страх сковував груди і змусив розпочати розмову.

— Я розповіла королю на аудієнції все, що ви наказали. Про свій дар. І про те, що мене зрадив близький чоловік.

— Чудово, — похвалив Владика, заводячи все далі й далі вглиб храму. — Ти вже близька до мети. Залишився лише один крок, і король буде твій.

Ці слова — "король твій" — сколихнули в грудях таке солодке відчуття, що на якийсь час навіть страх відступив. Алітайя дуже давно мріяла про те, щоб привести свій гірський рід до влади. Їй з дитинства товкмачили, що в цьому її призначення та обов'язок. А те, що на додачу до влади вона отримає ще й найбажанішого чоловіка, було для неї особливим додатковим стимулом.

Алітайю ретельно готували до цієї місії. Мати з пелюшок навчала жіночим хитрощам і тому, як плести інтриги та протистояти інтригам інших. Але, святі боги, як цього мало! Коли Алітайя подорослішала, вона зрозуміла, що такими простими хитрощами нічого не досягне. Потрібна допомога найвпливовіших людей, сильних магів. Саме тоді, коли вона усвідомила цю важливу істину, у її житті і з'явився він — Владика. Він навчив, що робити. Підказав, направив. Але Алітайя відчувала, що це поки що лише підготовка. Вирішальний бій попереду.

— Сьогодні вночі прийдеш до нього в опочивальню, — ніби на підтвердження її думок наказав Владика. — І чекатимеш його там. Він має з'явитися до середини ночі. Знімеш з себе верхню сукню. Залишишся лише в тонкому мереживі.

Уява малювала цю картину, наганяючи трепет і хвилювання.

— Але чи не розгнівається король через такий вчинок? Чи не прожене з ганьбою?

— Про це не турбуйся. Ми проведемо з тобою таємний ритуал, який змусить короля шалено бажати тебе.

Владика завів її у круглу кам'яну залу. На Алітайю знову напав страх. Як же тут було моторошно. Темряву розганяло лише тьмяне світло трьох смолоскипів. Але його було недостатньо, щоб поглядом дістатися високої стелі. Здавалося, над головою немає даху — а лише чорна непроглядна безодня. Посередині кімнати була розташована кругла кам'яна купальня. Рідина в ній, чорна, масляниста, вирувала і пузирилася. Алітайя мала владу над чотирма стихіями, але в цій речовині вона не бачила ні дещиці з відомих їй стихій: ні води, ні вогню, ні землі, ні повітря. То був дуже недобрий знак. У Алітайї промайнув страшний здогад — її сюди привели недарма. Чи не змусить Владика поринути у це диявольське варево?

— Роздягайся, — скомандував він.

Алітайї стало зле. Тіло почало помітно тремтіти. Не важко здогадатися, що йдеться про дуже небезпечний чорний ритуал. Наслідки можуть бути страшними.

— Боїшся? — посміхнувся Владика.

Він наблизився і, розв'язавши кріплення її плаща, зняв його і відкинув на кам'яну лавку.

— Подумай про те, яку владу ти отримаєш над ним після того, як пройдеш ритуал, — Владика жорстким владним рухом розвернув Алітайю спиною до себе і почав послаблювати тасьму, яка тримала ліф сукні. — Я наведу на тебе магічну пелену, яка обдурить родове тавро короля. Він прийме тебе за свою суджену.

Владика різко стягнув сукню. Вона ковзнула вниз, до ніг. Прохолодне повітря обпалило оголене тіло. Як же страшно! Як сковує груди хвилювання. Навіть не вдихнути. Але в той же час, якою ж солодкою здається думка про те, щоб мати жіночу владу над омріяним чоловіком.

Владика розвернув Алітайю до себе обличчям. Безсоромно провів рукою там, де ще жоден чоловік жодного разу її не торкався.

— Гарна, — посміхнувся він. — Король має бути вдячний мені.

Потім усмішка зійшла з його обличчя, а голос грубо наказав:

— Пірнай.

Не підкоритися голосу Алітайя ще б змогла, але не послухатися наказу чорних моторошних очей була не в змозі. Вона переступила тканину сукні, що горбком обвивала ноги, і попрямувала до краю купальні. Сходинок ніде не було видно. Алітайя з побоюванням опустила край ступні в вируючу рідину.