Читати книгу - "Моя ніжна крутихвістка, Марина Тітова"

Прокидаюся від того, що яскраве світло б'є в очі. Отже день на дворі. Подрімала одна після ранкової розминки на городі. В батьківському будинку в мене кімната світла, вікно виходить на сонячний бік, то ж ближче до обіду тут природній будильник. Особливо зараз, в липні.

Радію, що взяла тиждень відпустки та змогла приїхати до мами на більше, ніж день. І засмучуюсь разом з тим. Я планувала звільнитися ще весною, але роботи по професії не знайшла для себе. Хоча були вакансії на посаду санітарки, але ж я не для цього навчалася в університеті, а щоб бути старшою медичною сестрою... Ага, натомість ось вже рік працюю оператором на заправці.  Тимчасова робота знає, що вона тимчасова?

Незадоволенною намагаюсь волочити ноги спросоння хатою, а вийшовши у двір — равликом плетуся до літньої кухні. Звідти пахне домашньою здобою.

— Варенички на пару з малинкою, яку я вчора назбирала? — плескаю в долоні від подиву та питаю у мами, яка порається в паровій завісі.

— А ще пиріжки з вишнями. Сідай їсти, — намагається бути привітною вже зморена матір, витягаючи вже готові пухнасті варенички з гарячої бані.

— Краще давай допоможу, а потім разом пообідаємо, — тягнусь інтуїтивно до піалки із цукром, аби рясно посипати ним пухкі смаколики, а потім, перейнявши з маминих рук миску з ними та накривши її кришкою, різко зтрушую та підкидаю варенички вверх та в різні боки, зробивши їм ще той аттракціон "Ромашка", з метою, аби вони добре перемішалися із солодким кристалічним піском.

Коли ж робота була зроблена, а животи набиті теплою домашньою їжею, зробленною з любов'ю, ми п'ємо смачний й свіжий узвар на ґанку хати, де  в цей час ще тримається тінь. В селі обід — це час для відпочинку, якщо роботи нагальної немає. А хто ми такі, щоб нею себе навантажувати і не робити сієсти? Тому, точимо ляси, відганяючи опахалами, зробленими з газет, надокучливих мух.

— Мамо, а чому дядько Грицько більше не живе з тобою? І як довго вже?

Материн погляд забігав в різні усюдини. Зморшки виступили на чолі ордою. Однак, їй вистачило духу вимовити:

— Більше місяця. Але він знайшов собі іншу жінку та інший дім. В нього все гаразд, йому так зручно і в мене все краще, ніж в будь-кого.

Для неї це було питання незручним. Майже табу. Я знаю. Мені тим паче. Але мене про це матінка повідомила тільки три дні тому, коли я приїхала додому вперше за два місяці. І питання, чому вона про це не сказала раніше, весь цей час отруювало мої думки.

Вітчим, яких прожив з мамою близько десяти років, насправді багато пив останнім часом. Здогадка, що це і стало причиною їх розлуки була імовірною, але не точною. І мені конче треба в цьому переконатися, адже від цього залежить і моє життя.

Дідусь, мій батько, вітчим, Міланчин Максим. Всі ці люди рано чи пізно прикладалися до пляшки щодня, а позаочі їх називали алкоголіками. Бабуся терпіла дідові запої все життя. Мама до останнього любила тата, а дядьку Грицьку вже про дозволила бути поруч, аби в хаті був чоловік. І поки він не пив — все було гаразд. Та щойно синій змій завівся по сусідству, а на роботі вітчима чекало скорочення, бо ж він вже людина пенсійного віку — людина змінилася. Підробітку майже не було, пенсії не вистачало, роки минали, а юнацькі мрії про власний бізнес і подорожі так і залишилися мріями — то ж дядько Грицько був і відчаю. З мамою через це вони майже не розмовляли, але жили під однією стріхою від вдячності, бо надто багато в свій час вітчим зробив для нас.

Щодо Максима ж й Мілани зовсім інша справа. Минуло два тижні з дня, коли подруга прийшла проситися на ніч до мене. Ту ніч вона з донькою перечекали у Аліни, а на ранок вже були в Міланчиних батьків. Та їх реакція була зовсім не та, на яку очікувала дівчина. До того ж, вони зрозуміли, що щось в цій справі тхне шмаленим і дійняли галас вже на другий день, зв'язавшись з батьками Макса. Таким чином обидві пари сватів провели виховні роботи з дітьми і наступного ж дня Мілана знов опинилася в квартирі Макса, яку в свою чергу подарували йому заможні батьки. Йому поставили ультиматум, — або він розлучається, але лишається житла і автомобіля і спадку, або мовчки приймає доньку з дружиною назад.

Не скажу, що цим свати зробили для молодого подружжя добру справу, проте Максим надто цінує комфорт і звик отримувати від батьків приємні матеріальні бонуси і через це сім'я не розвалилася. Але для Мілани тепер життя стало пеклом. Чоловік хоч і вдає перед батьками тверезого, але по можливості не приходить після роботи додому і завів коханку, яка не пиляє мізки і п'є з ним разом літри віскі. Мілана про це знає, але нічого зробити не може. Вона й собі не проти коханця завести. А от зі мною їй не дуже й хочеться спілкуватися. Тиждень тому вона саме так і сказала мені, бо її душить образа, що якби не я, якби її чоловіку я не сподобалася — то б може і доля б їх склалася інакше. Як результат — я тепер в переліку непроханих гостей.

У мами в селі тепер сиджу й роблю аналіз всій цій справі. Це ж дійсно так. Якби ж не я, Мілану не примітив би Ярослав і Максим би з нею не злигався... Однак, в чому моя вина? В тому, що я їм сподобалася? Чи може в тому, що Мілана сама легковажна і їй було навіть неважливо, до кого вішатися на шию — всіх радо цілувала.

Та причина мого суму навіть не в тім. А в Ярославчику. Боязно мені, що й він почне пити безперебійно. Не хочу такої долі для себе. Не хочу бути, як моя бабуся, мама, Мілана. Всі вони пройшли через сварки з п'яницями. І хоч більше перемон, начебто, для нашого щастя немає, але цей пункт я оминути не взмозі 

— Мамо, а чи можна змінити алкозалежну людину?

— Ні, доню. Людина може позбутися залежності тільки тоді, коли сама цього захоче.

— А якщо вона не бачить, що робить собі гірше? Вона ж вбиває цим свій організм. Чому не можна змусити людину кинути шкідливу звичку? Чому ти не змогла примусити зробити це, ні батька, ні дядька Грицька? Чому не намагалася це зробити?

— Доню, — мамині очи обперезали лагідною теплотою. — Примус ні до чого доброго не приводить. Як і горілка. А разом ці поняття й зовсім не суміжні. Чим більший примус — тим гірші наслідки.