Читати книгу - "На уламках щастя, Дана Лонг"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Не шкодуєш?
– Про що? – незрозуміло дивлюся на Андрія.
– Що віддала всі гроші. Не шкодуєш?
– Анітрохи. Це не мої гроші й ніколи моїми не були. Симона єдина законна власниця. Все саме так, як мало бути.
– А Симона... це хто?
– Дружина мого дядька.
– Зрозуміло.
– Якби не вона, найімовірніше нас із тобою вже не було б у живих. Тож я буду вдячна їй за допомогу до кінця життя.
– Навіщо ти тільки приїхала? Навіщо так ризикувала? – він починає сердитися.
– Тобто як це навіщо? Якби я не приїхала, Рома вбив би тебе. А мені залишалося б потім сидіти й оплакувати тебе до кінця своїх днів, і ненавидіти себе за те, що навіть не спробувала допомогти, врятувати тебе, – мене переповнюють емоції.
– Все, все, заспокойся, – він гладить моє плече, повільно ковзаючи по ньому рукою і спускаючись до грудей.
– Андрію, ми в лікарні.
– І що? Я скучив за тобою.
– А нічого що ти тільки після операції?
– Ось відлежуся, і тоді тримайся, моя солодка дівчинко.
Андрій намагається не показувати свою слабкість. Можливо, йому ніяково, що я бачу його в такому стані, але для мене це не має жодного значення. Я кохаю його будь-якого, і сильного, і в період хвороби. Для мене головне те, що він живий і він зі мною, а все інше тимчасово. Разом ми все подолаємо.
– Зачекай, Андрію... зупинись, прошу тебе, – я намагаюся перервати потік пестощів і поцілунків, що обрушилися на мене після нашої розлуки, адже я маю повідомити йому важливу новину.
– Не можу, ти така м'яка, така спокуслива, божеволію від мене, – він різко смикається і морщиться.
– Обережніше, любий. І все ж давай перервемося, адже мені потрібно дещо тобі розповісти. Це справді важливо!
Андрій зупиняється, прибирає руку й уважно дивиться на мене. Я намагаюся зібратися з силами, але це виявляється куди складніше, ніж я собі уявляла. Я дуже хвилююся про те, як він поставиться до цієї новини, і чи захоче взагалі цю дитину. Але досить про це думати, потрібно діяти.
– Я дізналася про це, коли ще перебувала в селищі. Мені натякнула Тимофіївна, але спочатку я їй не повірила, а потім зробила тест і все підтвердилося. Загалом, я вагітна, – видаю на одному диханні.
Із завмиранням серця стежу за реакцією Андрія. Спочатку він здивовано дивиться на мене, але вже за мить стає темнішим за грозову хмару.
– Це що виходить, ти кинулася мене рятувати, знаючи, що чекаєш дитину? А якби цьому мудаку вдалося вистрілити в тебе, а якби...
– Тихіше, тихіше, адже зараз все добре.
– Так, добре. Ти не повинна була так чинити! Моє життя не варте того, щоб заради нього ти ризикувала своїм або життям нашої дитини.
– Якби я не приїхала, Рома вбив би тебе, як ти не можеш цього зрозуміти?! І кому було б від цього легше? Як мені жити, якщо тебе не стане, ти про це подумав? Я ж кохаю тебе... – схлипую.
– Пробач кохана. Пробач мені, я просто дуже злякався за тебе. Значить, вагітна, – він підморгує мені.
– Так, ти радий?
– Звичайно, я радий. Моя кохана жінка подарує мені дитину. Ти навіть уявити собі не можеш, наскільки я щасливий. Іди до мене, – він тягне мене на себе.
Ми цілуємося так довго і жадібно, що в мене німіють губи. Ці три дні, що ми не були разом, коли я чекала Андрія вдома, здалися мені вічністю.
– Ненавиджу лікарні. Скоріше б додому, стягнути з тебе білизну і запестити.
– Невгамовний, – не стримую сміх.
З кожним днем перебування в лікарні Андрію стає дедалі краще. Він швидко відновлюється, а це означає, що незабаром ми зможемо повернутися додому. Я практично не відходжу від нього ні на крок, дбаю, доглядаю. Ми більше пізнаємо одне одного. Розмовляємо на різні теми. Він розповідає мені про себе, чого я ще не знала. Мені дуже цікаво пізнавати свого коханого якомога більше і ближче.
А ще в мене почався токсикоз. Такий очікуваний і такий непотрібний. А ще ці гормони. Чи то вони винні, чи настільки дбайливе ставлення Андрія до мене, але останнім часом мої очі часто бувають на мокрому місці, часом навіть без видимої причини. Андрій жартує наді мною через це, а сам цілими днями читає про всі етапи розвитку дитини, показує мені картинки і з виглядом професора зачитує розумні статті з інтернету.
Одного чудового дня, коли він вивчає в інтернеті тему перших днів життя малюків, до нас у палату зазирає лікар і повідомляє, що незабаром Андрія зможуть виписати, чому він дуже радий.
Минає ще кілька днів. Андрій швидкими темпами одужує і відновлюється практично на сто відсотків. Щодня бурчить, як йому набридло лежати тюленем у палаті і скоріше б додому, а ще весь час намагається залізти мені під спідницю або кофту. Я теж безумовно хочу його, відчувати його близькість, шкіра до шкіри. Ми давно не були близькими, а в мене ще й гормони через вагітність пустують. Вибухова суміш.
У першій половині дня до нас у палату заглядає лікар.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На уламках щастя, Дана Лонг», після закриття браузера.