Читати книгу - "Ти нікому не розкажеш, Олекса Мун (Alexa Moon) "

— Арісе, я нічого не встигаю. Ти міг би мені допомогти? — кричу, як тільки чую клацання замку і шелест вхідних дверей, що відкриваються.

Я погарячкувала, погодившись запросити батьків на вечерю. По-перше, мої кулінарні здібності залишають бажати кращого. По-друге, за ці кілька днів ми встигли з Арісом з'їхатися і перевезти всі мої речі. Зараз у квартирі справжній погром з безліччю запечатаних коробок.

Я й припустити не могла, що за рік проживання на орендованій квартирі, придбаю стільки речей. А точніше сказати — придбаю таку кількість мотлоху. Тому, що більшість цих коробок можна викидати не розпаковуючи.

По-третє, схоже, у мене почався горезвісний токсикоз. З самого ранку мене каламутить. Всі запахи, начебто змішалися воєдино і безжально дратують рецептори. Мені з кожною годиною стає погано від їхнього різноманіття. А попереду цілий день приготування та прибирання. Хоч протигаз надягай.

— Я саме з цього приводу, — до мене долинає голос хлопця, і ще я вловлюю сторонні кроки. Завмираю. Ми так рано нікого не чекаємо.

—  Познайомся Софа, це моя мама Наталія Віталіївна. Мама, це Софія. Я тобі про неї не розповідав. — Жартує хлопець.

До просторої кухні заходить невисока, стильно одягнена жінка. Її кремовий костюм ідеально підкреслює струнку фігуру.

Вона на голову нижча за хлопця. У неї зовсім інший колір волосся та очей. Скоріше за все Аріс пішов у батька, а Карпо у неї. Але один збіг таки є. У неї хвилясте волосся. Кучеряві від природи, хоча видно що за ними доглядають. В цілому жінка за собою доглядає.

У її погляді немає гордовитості. Лише жива цікавість та легка тінь загадковості. Мені так швидко її не розгадати.

— Доброго дня, — звучить мелодійний голос, а мені хочеться провалитися крізь землю. Не так я уявляла собі перше знайомство з матір'ю Аріса. Хоча, чесно зізнатися, я взагалі його ніяк не уявляла.

На мені витягнута футболка, незрозумілі трохи брудні шорти, яким не перший рік. І я вся в муці. Буквально щойно невдало відкрила коробку з борошном. Моторошне видовище. Руки як й шорти брудні від процесу очищення картоплі.

Про що зараз подумає його мати?

— Добрий, — вимовляю не своїм голосом і дивлюсь на Аріса. — Вибачте мені. Але ти мені можеш… допомогти… там… — розгублено вимовляю, показуючи кудись позаду себе. — В спальні. Поговоримо?

Господи… яка ж я ідіотка.

— Звісно, ​​крихітко! — забирає у матері сумку і прибирає її убік: — Ти поки що розташовуйся. Зараз познайомимося.

Немов робот на автоматі розвертаюсь і йду у бік спальні.

— Аріс! — шепочу, як тільки за ним зачиняються двері. — Про таке взагалі то попереджають! — шумно видихаю, намагаючись повернути емоціям стійкість. Баланс. Контроль. Але, чорт забирай, нічого не виходить. Я дуже емоційно стурбована.

— Я подумав це чудовий спосіб познайомитися з обома сторонами за один день. — Він заламує пальці та наближається до мене. — Навіщо розтягувати задоволення?

Мені здається, чи Аріс теж трохи нервує. Дивина! Вперше бачу його таким.

— Так, чудовий спосіб. Двох зайців, як то кажуть… але чому не ввечері?

— Вона приїхала вранці й не хотіла нудитися в готелі.

— Аріс, ну серйозно! У такому вигляді не зустрічають гостей. — Вказую на себе руками. — Тим більше майбутню свекруху.

— У тебе чудовий вигляд! — робить крок. — Я дивився б на це нескінченно. 

Ще крок.

— А краще б тебе з'їв! — додає двозначно.

Стає впритул. Прибирає білий порошок з мого підборіддя. Забирається гарячими долонями під футболку.

— Можна мені зараз шматочок?

Підхоплює під сідниці й тягне нагору, змушуючи обвити його торс ногами. Наші тіла стикаються, ударяючись одне об одного, і я відчуваю смак нікотину на своїх губах.

— Що ти робиш? — запитую і, не дочекавшись відповіді, сама, перша впиваюся у привабливі губи. Зараз, чомусь мені дуже захотілося його уваги та підтримки.

— Я дуже хочу тебе. Зараз. Дико голодний. — Безладно шепоче мені в губи.

— Почекай, почекай… — захлинаюся від власних почуттів. Останніми днями секс став дуже сильним вгамуванням незрозумілого голоду. Причому в обох. Нам так мало одне одного. Не знаю... може це якось пов'язано з бурхливими всередині мене гормонами, або ж ми до божевілля скучили й намагаємося таким чином насититися, заповнюючи втрачений час.

— Ми ж не самі. Дочекаймось ночі!

— Мама у нас з ночівлею! — хитро посміхаючись, не припиняє мене шокувати черговими новинами.

— Яка ночівля? Тільки що ти запевнив мене що їй сумно в готелі.

— Я пожартував!

Наші губи стикаються і час завмирає. Ми на межі й бажаємо перетнути її, але здоровий глузд ще борсається у мені змушуючи припинити це зближення.

З рештою відірвавшись один від одного, я перша виходжу з кімнати. Обличчя спалахує збентеженням, а низ живота ниє, благаючи довести почате до кінця. Але я так не можу… Я і так справила не дуже гарне перше враження, так ще нормально не представившись, я втекла в іншу кімнату.

І навіщо? Щоб зайнятися сексом із її сином? Зі сторони, зараз це виглядає саме так.

— Поговорили? — Наталя Віталіївна, у своєму дорогому костюмі, зайнявши моє місце за чищенням картоплі, кидає фразу не дивлячись у наш бік.

— Ма, давай тільки не починай! Ти сама зголосилася допомогти. Те, що у нас із Софою можуть виникнути справи за зачиненими дверима, ніяк не повинно тебе відволікати.

Відчуваю себе третьою зайвою. Мені здається, чи син й мати мають натягнуті стосунки? Я боюся уявити, як у цій ситуації будить поводити себе мої батьки, але точно впевнена, не дивлячись ні на що, мама триматиме мою сторону. Завжди. Навіть дізнавшись про дитину.

— Карпо буде?

— Карпа тут ще не вистачало. 

— Він також твоя родина. Ти сказав це сімейна вечеря.

— Ні, твого улюбленця Карпа не буде. Сьогодні батькам Софи з головою буде достатньо одного мого родича.