Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"

Уже в перших тижнях побуту на позиції під Куропатниками довідались УСС про упадок царату та революцію на Україні. На фронті проти стрілецьких становшц стояли українці, з якими нав'язано близькі, навіть дружні зносини. Мов рідні брати зустрічались УССтрільці з бувшими царськими салдатами. Розвалився московський царат, основа російської імперії, і проти себе станули до дружньої розмови сини однієї нації. Пізнали себе, заприязнилися, інформували себе про події в їх державах та обмінювались часописами і книжками. З найбільшою побожністю вичитували УССтрільці в своїх землянках передані їм київські часописи, зі сльозами безмежної радости по кілька разів прочитували описи величавих маніфестацій в Києві, промови М.Грушевського і інших провідників УЦРади, про селянські, учительські, військові і інші з'їзди. А ті найгарячіші, що не мали вже сили втриматися в окопах та забажали на власні очі побачити визволений Київ, Софійський Собор, батька Грушевського, українське військо, та послужити Українській Центральній Раді, почали гуртами переходити на другий бік. Так перейшло кілька стеж Семенюкової сотні, і одинцем не мало, а про двох хорунжих, які вийшли під чужі окопи за свіжими газетами з Києва і не вернулися, оповідали, що їх не пустили назад.

Це братання УССтрільців із українцями б. російської армії не подобалось вищим австрійським командам і його пізніше заборонено. Почали підозрівати УССтрільців в державній нельояльності, пляновій дезерції та деморалізації власного фронту. На становища в Куропатниках приїхав з своїм штабом командант корпусу Гофман. Він розпитував команданта Легіону пполк. Кікаля про настрої між УССтрільцями, а зокрема, чи можна їм довіряти. Кікаль заявив тоді, що стрільці є добрі, але старшинам Легіону він не довіряє.[129] Здається, що опінія про УСС-ів в корпусній команді була некорисна, і тому в половині травня їх перенесено до сусідньої 54-ої дивізії, під село Конюхи, як дивізійний запас. Тут, мабуть, видавались УСС безпечнішими.

Події на наддніпрянській Україні мали перелом овий вплив на весь ідейно-політичний світогляд УССтрілецтва. Такі несподівані і потрясаючі переміни, що протягом кількох тижнів змобілізували до величавого національно-державного будівництва мільйонові маси українського народу, не могли бути без глибокого впливу на настрої УССтрільців. Визволення України стало фактом. Незважаючи на перешкоди та неприязне наставлення нової революційної російської влади до українських національнополітичних постулятів, Україна почала прямувати певним кроком до свойого самостійного, державного самоозначення. Уже після проголошення І-го Універсалу та створення Генерального Секретаріяту, як сурогату державної влади, видно було ясні самостійницькі тенденції в провідників української революції.

Особа голови Української Центральної Ради, Михайла Грушевського, створювала своїм авторитетом повне довір'я до всього державного будівництва УЦРади.

Повищі об'єктивні факти промовляли за тим, що основна мета Українського Січового Стрілецтва здійснена. Дальше воювання по боці Австрії, яка не виявляла ніякого заінтересування в справі української проблеми, а навпаки готова була зрадити українські інтереси в користь поляків чи когось іншого, не мало вже ніякого сенсу. Тому постає і поширюється в широких колах УСС думка про розв'язання Легіону УСС, яку сильно скріпили протиавстрійські настрої в зв'язку із актом 4 листопада. Але з другого боку виступили прихильники дальшого існування Легіону, мотивуючи своє становище аргументами наведеними в заяві УБУправи з грудня 1916 р.

Найбільш переконливим аріументом за розв'язанням Легіону УСС був факт, що на фронті проти УСС стояли українізовані частини, значить, українське військо, що визнавало національно-державний авторитет Української Центральної Ради. Думку про можливість збройного зудару УСС-ів з українізованими частинами російської армії ніхто й не допускав тоді до голови. Ніхто не сумнівався, що на випадок бою між тими формаціями УССтрільці перейдуть в цілості на бік Української Центральної Ради. Та крім цього у підсвідомості УССтрілецтва ворушилася ще якась внутрішня сила, що спрямовувала цілу істоту кожного УССтрільця туди, на Україну, яка була для нього категоричним наказом: там, над Дніпром, твоє місце!

Треба було ту надзвичайно важливу справу серйозно вирішити. 26 травня 1917 р. відбулася в Пісочній, де був осідок Коша, широка нарада старшин і підстаршин усіх частин УСС (фронту, Коша і Вишколу), якою проводив сот. Д.Вітовський.

Нарада мала вирішити питання: чи Легіон УСС, який постав як добровільна формація, має існувати та боротись далі по боці Австрії, чи має розв'язатись тому, що його дальше існування втратило політичний сенс. Після довшої, дуже живої дискусії, більшість присутніх вирішила, що Легіон УСС треба зліквідувати. Висловлені погляди, за і проти, були підтверджені дуже поважними аргументами. З огляду на розбіжність думок між УССтрілецтвом у тій серйозній справі, передано її вирішення нашому політичному проводові.[130]

В днях 24 і 25 липня відбулася у Відні під проводом посла Ю.Романчука довірочна нарада українських парляментарних послів і членів Палати Панів, членів Української Боєвої Управи, представників УССтрілецтва, делегатів українських політичних партій (нац. дем., радик. і соц. дем.), представника Союзу Визволення України та представників української студентської молоді. Той збір ствердив, що Загальна Українська Рада не існує і тому узнав себе компетентним рішати про справи Легіону УСС.[131] Після дводенних основних, оживлених та гострих дебат, збір ствердив, що справа Легіону УСС в'яжеться тісно з цілою низкою важних політичних питань і вирішив удержати і не ліквідувати Легіону УСС. Як показали пізніші події, те рішення політичного проводу було правильне. Перемогла давня думка сот. Д.Вітовського, на основі якої він обстоював збереження УСС за всяку ціну до слушного часу, коли нація буде ще їх потребувати. Дуже сильні чуттєво-емоціональні аргументи національного ентузіязму, були переважені холодною і продуманою логікою визвольної стратегії.

На тім же зборі переведено реорганізацію Української Боєвої Управи, змінюючи її назву на «Центральна Управа Українських Січових Стрільців». Її головою в місце д-ра К.Трильовського став д-р Степан Смаль-Стоцький.

Так пройщла остання спроба самоліквідації УСС. УССтрілецтво визнало авторитетне рішення свойого політичного проводу. Але нездійснені мрії далі жили в душах УССтрільців. Вони мали надалі єдине бажання: порвати цілком всякі зв'язки, що їх лучили з займанницькою державою, та стати повноправними громадянами нової України та її вірними вояками.

Незалежно від повищої акції за