Читати книгу - "Варіант №1. На альпійській верховині"

Тепер мені було ясно, чому ми приїхали саме до її квартири. Ще одна перевірка, цього разу влаштована самою Мері, аби остаточно переконатися, з ким вона бере шлюб.

Отже, я даремно думав іноді, що можу гратися з нею, як кіт з мишкою. Я переоцінював свої і недооцінював її можливості.

Тепер залишається тільки з'ясувати, якого висновку дійшла вона, викликавши за допомогою медикаментів моє хворобливе сп'яніння.

Я намагався не дуже шуміти, хоча вже вигадав поважне алібі. Адже зрозуміло, навіщо з перепою ходять у туалет. А в кухні можна опинитися з інших причин — шукаючи соду або холодну воду, — аргументів більше ніж досить.

У кухонній шафці, — заховане серед кулінарних приправ, так, щоб не потрапити випадково на очі, — я знайшов снотворне. Подумав, що саме зараз воно мені необхідне, але, потримавши в руці, завагався.

Пляшечка, знайдена в кошику для сміття, пояснила, чому я так бешкетував звечора. Не думаю, щоб набазікав зайвого, але добре пригадую, що кричав: «Даремно Кларк перевіряє мене. Хай шукає агентів там, де справді їх знайде!».

Видно, мені допоміг здавна вироблений рефлекс. Я завжди навіював собі — шукайте винуватих деінде!

А коли б сказав щось не те, навряд чи Мері спала б так солодко. І тому немає сенсу застосовувати снотворне, хай воно краще залишається на місці. Коли ж вона вже прокинулась — відповідь у моїх руках: я ніс до кімнати два сифони з водою.

Вона спала, і я теж знову заліз під ковдру.

На сніданок Мері приготувала підсмажений хліб, печиво, шинку, желе з інжиру, масло. Я їв, наче людина, якій немає від чого втрачати апетит. Мені здавалося, що Мері із задоволенням спостерігає, як я їм. Вона вже знала, що ходив у туалет, на кухні брав газовану воду, але виглядала спокійною. Якби я здогадався про те, що вона зробила зі мною, напевно, це прозирало б у моєму настрої, а настрій у мене був чудовий.

Коли б же звечора наговорив чогось зайвого, це видно було б з її поводження, але я не помітив нічого особливого. Добре її знав — вона не вміла прикидатись.

Тепер усе залежало від розмови з нею.

Узявши чашку з кавою, зручно влаштувався в кріслі.

— Ну, давня моя подруго, коли ж ми… — Я затнувся, шукаючи відповідного слова, щоб «надати нашій розмові жартівливого тону.

— Коли ж ми візьмемо шлюб? — підказала.

— Так.

— А досі що ми робили?

— Йдеться про церковне благословення.

Вона прихилилася до мене, поклавши долоню мені на коліно, й сказала:

— Коли ти призначиш. Але я прошу почекати кілька днів, хочу зв'язатися з батьками. Може, вони приїдуть сюди або ми поїдемо до них. Давай виявимо таку увагу до старих, для них це буде велика радість.

— Гаразд. Вирішуємо й ухвалюємо: церковне благословення…

— Прошу тебе, не треба так про церкву.

— Вибач. Продовжую: шлюбна церемонія відбудеться там і тоді, де і коли побажають твої шановні батьки — мій тесть і моя теща.

— Вирішено?

— Вирішено!

Ми підняли руки, проголосували, і я сповістив:

— Прийнято одноголосно. Перший пункт порядку денного вичерпано, переходимо до другого: чи будемо утримувати дві квартири?

— Як ти запропонуєш.

— Тоді ухвалюємо: житимем у кращій і дешевшій квартирі. Чия вона?

— Звичайно, моя.

І цього разу голосування було одностайне, і я продовжував:

— Пункт третій. Коли ми почнемо нашу весільну подорож? Який маршрут оберемо? Перед обговоренням вношу пропозицію: дату, строки й маршрут будуть визначені міс… пардон, місіс Мері Картер. — І підняв руку.

Вона сіла мені на коліна й обняла за шию. Я чув її приглушений голос і вловлював у ньому неприховані сльози:

— Любий, ти невичерпний… невтомний і невичерпний у найширшому розумінні слова! Завжди, протягом тих кількох років, коли мені було тяжко, я згадувала тебе, і ці спогади додавали мені сил. Так, завжди! Тільки…

Вона замовкла, я почув стримане зітхання.

— Що тільки?

Мері ще міцніше притулилась до мене й так стиснула руки навколо шиї, що мені довелось навіть покрутити головою, аби трохи вивільнитись.

— Нічого.

— Ні, щось є. Прошу без загадок, не примушуй мене непокоїтись.

— Абсолютно нічого, любий.

— А, вибачай, щось тут не так. Сказавши «а», скажи й «б». Припиняємо офіційне засідання й приступаємо до консультацій на високому рівні. За взаємною згодою ці розмови не заносяться до протоколу.

Уникаючи мого погляду, вона встала й перейшла у своє крісло, але я помітив — хоч не можу твердити з певністю, — що коли в її очах не було сліз, то принаймні вони були вологі.

— Не знаю, чи ти зрозумієш мене, — заговорила Мері англійською мовою. — Не припускаю, щоб людина, яка під своїм справжнім іменем двічі на тиждень виступає по радіо проти комуністичних режимів, могла працювати на якусь соціалістичну державу. Але ось нікчемна публікація в софійських газетах примусила шефа шукати коло себе чужого агента. Сумніви впали й на тебе — він нічого не говорив, але я помітила. Ти й сам збагнув, ми вже говорили про це, тому я знову кажу, хоча, коли шеф довідається, мене не тільки звільнять, а й віддадуть під суд.

— Люба Мері, хіба ти не помітила, що ці сумніви я сприймаю з гумором?

Вона підвела голову й стривожено подивилась на мене.

— Справа не обмежується тільки сумнівами, любий.

— Ти хочеш сказати, що