Читати книгу - "20 000 льє під водою"

— Мені здається все-таки, що ваш удосконалений скафандр міг би добре прислужитися в цій справі.

— Так! Бідолашні ловці перлів не можуть довго залишатися під водою. Правда, англієць Персиваль у своїй «Подорожі на Цейлон» згадує про одного кафра, котрий міг триматися цілих п’ять хвилин під водою; але мені це здається малоймовірним. Я знаю, що деякі водолази залишаються під водою п’ятдесят сім секунд, а найвитриваліші навіть вісімдесят сім секунд; але таких дуже небагато; і в цих нещасних, коли вони повертаються на борт, з вух і носа тече вода, забарвлена кров’ю. Я думаю, що середня тривалість перебування водолаза під водою не більше тридцяти секунд. І за цей короткий час треба встигнути зібрати в сітку скойки перлівниць, які їм удається знайти! Водолази не доживають до старості. Вони рано старіють, слабшає зір, очі починають гноїтися, тіло покривається виразками, і вони часто вмирають під водою від крововиливу в мозок.

— Так, — сказав я, — невесела професія. І все це заради задоволення жіночих примх. Але скажіть мені, капітане, скільки скойок може виловити за день одне таке судно?

— Приблизно від сорока до п’ятдесяти тисяч. Кажуть навіть, що в тисяча вісімсот чотирнадцятому році англійський уряд організував такий лов за державний кошт, і ловці за двадцять днів добули сімдесят шість мільйонів раковин.

— Принаймні праця ловця високо оплачується? — запитав я.

— Дуже низько, пане професоре. У Панамі вони заробляють не більше долара за тиждень. Найчастіше вони одержують по одному су за мушлю, що містить перлину. А скільки трапляється скойок, у яких немає перлин!

— По одному су! А бідолаха збагачує своїх хазяїв! Це обурливо!

— Отже, пане професоре, — сказав капітан Немо, — разом зі своїми супутниками ви відвідаєте Манарську банку. І якщо випадково там виявиться який-небудь нетерплячий ловець, ви ознайомитеся з технікою цього промислу.

— Згода, капітане.

— До речі, пане Аронаксе, ви не боїтеся акул?

— Акул? — вигукнув я.

Питання видалося мені щонайменше зайвим.

— То, що ви скажете щодо акул? — наполягав капітан Немо.

— Маю зізнатися, капітане, що я ще не цілком освоївся з цією породою риб.

— А ми вже звикли до них, — сказав капітан Немо. — Згодом освоїтеся і ви.

Притому ми будемо озброєні і, якщо удасться, вполюємо яку-небудь акулу. Полювання на акул надзвичайно цікаве. Отже, до завтра, пане професоре. Завтра будьте готові раніше.

Сказавши це найбезтурботнішим тоном, капітан Немо вийшов із салону.

Якби вас запрошували полювати на ведмедів у горах Швейцарії, ви б сказали: «Чудово! Завтра підемо на ведмедя!» Якби вас запрошували полювати на левів у долинах Атласу або на тигрів у джунглях Індії, ви б сказали: «Ага! Отже, йдемо завтра на тигра або на лева!» Але якщо вас запрошують полювати на акул у їхній рідній стихії, ви, напевно, задумаєтеся, перш ніж прийняти таку пропозицію.

Що ж до мене, я провів рукою по чолу, на якому виступило кілька крапель холодного поту.

«Обміркуй гарненько, — сказав я сам собі. — Поспішати нікуди. Полювати за морськими видрами в підводних лісах острова Креспо, — це ще нічого! Але тинятися по морському дну, знаючи, що можеш наткнутися на акулу, — зовсім інша річ! Мені відомо, що в деяких місцях, зокрема на Андаманських островах, негри, не вагаючись, нападають на акул з кинджалом в одній руці, з петлею в другій. Але мені відомо також, що багато сміливців, що вступають у єдиноборство з цією страшною твариною, відправляються на той світ! До того ж я не негр, а якби і був негром, то деяке вагання з мого боку цілком природне.

Мені ввижалися акули, я бачив їхні величезні пащеки, що ощерились кількома рядами зубів, здатних розкусити навпіл людину. Я вже відчував біль у попереку. І я обурювався за той безтурботний тон, яким капітан зробив мені цю незвичну пропозицію! Начебто річ ішла про те, щоб уполювати в лісі якусь безневинну лисицю.

«Гаразд! — думав я. — Консель, звичайно, відмовиться взяти участь у такому полюванні, і в мене буде причина відхилити запрошення капітана».

Що стосується Неда, зізнатися, я не був упевнений у його розсудливості. Небезпека, яка б велика вона не була, завжди таїла в собі принаду для його войовничої натури.

Я взяв книгу Сірра, але гортав її машинально. Між рядків мені ввижалися роззявлені зубаті грізні пащеки.

Але тут увійшли Консель і канадець. Вони були настроєні благодушно, навіть весело. Вони не знали, що їх очікує.

— Слово честі, пане, — сказав Нед Ленд, — ваш капітан Немо, — щоб йому провалитися! — зробив нам дуже люб’язну пропозицію.

— Ага! — сказав я. — Ви вже знаєте…

— З дозволу папа професора, — відповів Консель, — командир «Наутілуса» запросив нас завтра разом із паном професором відвідати знамениті цейлонські перлові промисли. Він був украй ввічливий і виявив себе справжнім джентльменом.

— І більше він нічого не сказав?

— Нічого, пане, — відповів канадець. — Він сказав тільки, що вас він уже запросив