Читати книгу - "20 000 льє під водою"

Синє море, куди сягало око, стало молочним. Чи не було це грою місячного сяйва? Ні! Молодик всього два дні як народився і ще не зійшов на обрії. І зоряне небо здавалося чорним у порівнянні з молочною білизною вод.

Консель очам своїм не вірив і просив мене пояснити причину цього разючого явища. На щастя, я міг роз’яснити йому, в чому річ.

— Це так зване молочне море, — сказав я. — Величезні простори молочно-білих вод — часте явище коло берегів Амбоїну і взагалі в цих широтах.

— Але чи не пояснить мені пан професор, — сказав Консель, — причину такого явища? Не перетворилася ж справді вода на молоко!

— Звичайно, ні, друже мій! Молочне забарвлення води, що так дивує тебе, викликане присутністю у воді міріадів дрібних істот, безбарвних слизуватих світних хробачків товщиною з волосину і довжиною в одну п’яту міліметра. Істоти ці приліплюються одна до одної й утворюють суцільні поля в кілька льє.

— У кілька льє! — неабияк здивувався Консель.

— Так, друже мій! І не намагайся обчислити, скільки їх тут! Даремно час згаєш! Якщо я не помиляюся, деяким мореплавцям траплялося плисти по таких молочних морях більше сорока миль.

Не знаю, чи послухався Консель моєї поради, але він замовк, глибоко замислившись. Він, безсумнівно, зайнявся обчисленням, яка кількість найпростіших уміститься на площі в сорок квадратних миль, якщо довжина кожного з них дорівнює одній п’ятій міліметра. Що ж стосується мене, я продовжував спостерігати це дивовижне явище. Протягом кількох годин «Наутілус» перетинав своїм водорізом води молочного моря, і я звернув увагу, що він ковзав зовсім безшумно по цій забрудненій воді, немовби плив у спіненому вирі двох зустрічних плинів, які утворюються в бухтах.

Близько півночі море раптом набуло звичайного забарвлення; але за кормою, до самої лінії обрію, небо, відбиваючи білизну вод, здавалося, було осяяне відблиском північного сяйва.

Двадцять восьмого січня опівдні, спливши на поверхню вод, «Наутілус» опинився поблизу землі, що видніла близько восьми миль на захід. Спершу виступили із серпанку вершини гір: хаотичне накопичення гірських кряжів, жовтих, лілових, сірих, в залежності від освітлення сонцем і відстані. Інші гірські піки здіймалися у височінь до двох тисяч футів. Як тільки були встановлені координати, я зійшов до салону і, відшукавши це місце на карті, побачив, що ми знаходимося коло берегів острова Цейлон — цієї перлини Індії, — який розташувався коло південного краю індійського півострова.

Я пішов у бібліотеку пошукати, чи немає такої книги, де можна було б почерпнути дані про цей острів, що вважається одним із найродючіших на земній кулі, і знайшов працю Сірра під назвою «Цейлон і сингалези». Повернувшись у салон, я насамперед ознайомився зі статистичними даними, що стосувалися Цейлону, якому в стародавні часи давали так багато різних назв. Острів Цейлон лежить між 5°55΄ і 9°49΄ північної широти і 79°42΄ і 82°4΄ довготи на схід від меридіана Гринвіча. З півночі на південь він простягнувся на двісті сімдесят п’ять миль, зі сходу на захід — не більше, аніж на сто п’ятдесят миль; площа його дорівнює двадцяти чотирьом тисячам чотирьомстам сорока вісьмом милям, інакше кажучи, набагато менша площі Ірландії.

У цей час до салону увійшли капітан Немо і його помічник.

Капітан глянув на карту. Потім, обернувшись до мене, сказав:

— Острів Цейлон славиться своїми перловими промислами. Чи не бажаєте, пане Аронаксе, побувати на місці лову перлів?

— Поза всяким сумнівом, капітане.

— Гаразд. Це легко улаштувати. Але от у чому річ: ми побуваємо на місці лову, але ловців не побачимо. Сезон лову перлів ще не почався. Але це не важливо. Я накажу взяти курс на Манарську затоку. Ми прийдемо туди вночі.

Капітан сказав кілька слів своєму помічнику, і той вийшов із салону. Через короткий час «Наутілус» знову повернувся у свою водну стихію; манометр показував, що судно йшло на глибині тридцяти футів.

Схилившись над картою, я став шукати Маиарську затоку. Я знайшов її на дев’ятій паралелі, коло північно-західних берегів Цейлону. Затока ця утворюється довгастою лінією маленького острова Манар. Щоб потрапити туди, потрібно було обігнути весь західний берег Цейлону.

— Пане професоре, — звернувся до мене капітан Немо, — перли ловлять у Бенгальській затоці, в Індійському морі, у Китайському і Японському морях, у морях Південної Америки, у Панамській затоці, у Каліфорнійській затоці, але основні промислові райони морських перлів зосереджені на Цейлоні. Ми прийдемо туди, щоправда, передчасно! Ловці перлів з’являються в Манарській затоці не раніше березня місяця. На той час тут збирається до трьохсот суден, що протягом тридцяти днів займаються цим дуже вигідним промислом. На кожнім судні десять веслярів і десять водолазів. Водолази працюють у дві зміни. Занурюючись на глибину дванадцяти метрів, вони тримають між ногами важкий камінь, який випускають, досягши потрібної глибини. Тоді веслярі витягують камінь, прив’язаний до мотузки, назад на борт.

— Отже, первісний спосіб лову перлів усе ще практикується?

— Практикується, на жаль, — відповів капітан Немо, — хоча ці