Читати книгу - "Місто кісток"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Алек здивовано поглянув на нього.
– Що ти робиш?
Клері здалося, що Джейс заховав руку назад у піджак.
– Нічого, – відповів він.
– Швидше. Я так причепурилася не для того, щоб дивитися, як ви возитеся в канаві з парочкою мотоциклів, – сказала Ізабель.
– Визнай, на них приємно подивитися, – сказав Джейс, зістрибуючи на тротуар.
– На мене теж! – сказала Ізабель, яка не бажала нічого визнавати. – Ну ж бо, швидше!
Джейс поглянув на Клері, показуючи на червоний цегляний склад.
– Ось цей будинок? Це він?
Клері зітхнула.
– Гадаю, що так, – невпевнено сказала вона. – Вони всі такі схожі.
– Є лише один спосіб перевірити, – сказала Ізабель, рішуче піднімаючись сходами до вхідних дверей. Інші йшли за нею один за одним, протискуючись у смердючий під’їзд. Зі стелі звисала самотня лампочка, освітлюючи обрамлені металом двері та ряд квартирних дзвінків на стіні зліва. Лише над одним із них був напис: «Бейн».
Ізабель подзвонила у двері. Ніхто не відчиняв. Вона знову натиснула на дзвінок. Клері вже збиралася дзвонити втретє, коли Алек схопив її за руку.
– Це нечемно, – сказав він.
– Але Алеку… – розізлилася Ізабель.
Раптом двері відчинилися. Стрункий чоловік на вході з цікавістю поглядав на них. Ізабель отямилася першою, і її обличчя розпливлося в усмішці.
– Ви Магнус? Магнус Бейн?
– Так.
Молодий чоловік, що стояв у дверях, був високий і худий, як жердина. Його темне та густе, мов дріт, волосся нагадувало зубці корони. Він був азіатського походження, мав симпатичне обличчя з високими вилицями, широкоплечий, хоча і худорлявий. Чоловік одягнувся явно на вечірку: вузькі джинси та чорна сорочка, оздоблена безліччю металевих пряжок. На його обличчі була маска єнота: очі намазані темно-сірою фарбою, а губи – темно-синього відтінку. Пригладивши рукою з перснями своє колюче волосся, Магнус Бейн задумливо промовив до молодих людей:
– Діти нефілімів, – сказав він. – Не пригадую, щоб я запрошував вас.
Ізабель дістала своє запрошення і махнула ним. Вона велично показала на решту гурту.
– У мене запрошення. А це – мої друзі.
Магнус вирвав у неї аркуш і невдоволено поглянув на нього.
– Мабуть, я п’яний, – сказав він. Він штовхнув двері. – Проходьте і постарайтеся не вбити жодного з моїх гостей.
Протискуючись крізь двері, Джейс зміряв поглядом Магнуса.
– Навіть коли хтось проллє випивку на мої нові черевики?
– Навіть тоді, – швидким рухом Магнус вихопив стило з Джейсової руки; Клері навіть не зауважила, що Джейс узагалі його діставав. – А це краще тримай при собі в кишені, Мисливче!
Поки Джейс здивовано притримував двері, Магнус вишкірився і пішов сходами нагору.
– Ну ж бо, – махнув він решті гурту, – бо ще подумаєте, що я неввічливий господар вечірки.
Нервово хихикаючи, друзі пройшли повз Джейса. Лише Ізабель зупинилася і похитала головою.
– Не дратуй його. Бо він нам не допоможе.
– Я знаю, що роблю, – відповів він.
– Сподіваюся, – сказала Ізабель, і її спідниця зашелестіла від швидких кроків.
До квартири Магнуса вели довгі розхитані сходи. Тільки-но Клері вхопилася для рівноваги за перило, як її рука влипла у якусь зелену гидоту, що слабо світилася.
– Яка бридота, – сказав Саймон, який щойно підбіг, наздоганяючи Клері, й простягнув їй край своєї футболки, щоб витерти руку. – Все гаразд? Ти здаєшся спантеличеною.
– У нього таке знайоме обличчя, я маю на увазі Магнуса.
– Думаєш, він ходить до школи Сейнт Ксав’єр?
– Дуже дотепно, – ображено відрізала вона.
– Ти права. Він надто старий, щоб бути учнем. Думаю, він торік викладав нам хімію.
Клері голосно засміялася. Вмить вона відчула, як підійшла Ізабель.
– Я пропустила щось цікаве? Саймоне?
Саймон зніяковів, але нічого не відповів.
– Нічого ти не пропустила, – невдоволено сказала Клері й відійшла від них.
Важкі чоботи натерли їй ноги, і дівчина вже ледве ступала на верхніх сходах, проте забула про біль, коли увійшла до квартири Магнуса.
Приміщення було величезне і майже порожнє. Панорамні вікна, вкриті товстим шаром бруду та фарби, не пропускали й променя світла з вулиці. Великі металеві колони, обмотані гірляндами з кольоровими вогниками, підтримували склепінчасту, чорну як сажа стелю. В одному з кутків кімнати на старих металевих баках лежали зняті з петель двері, слугуючи чимось на кшталт барної стійки. Жінка з фіолетовою шкірою у срібному
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Місто кісток», після закриття браузера.