Читати книгу - "Історик"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Так, але тоді він уже був не в Оксфорді. Він перейшов в американський університет, ваш університет, хоча я не згадав про це, коли ви сказали назву вашого закладу. Лист довго йшов до нього, а потім він відповів мені. Він вибачився й сказав, що нічого не знає про архів, на який я посилався, й нічим не може мені зарадити. Коли ми прийдемо до мене додому, я покажу вам лист. Він прийшов до мене перед самим початком війни.
— Це все дуже дивно, — промурмотів я. — Я не можу цього зрозуміти.
— Ну, це ще не так і дивно, — стривожено зауважив Тургут.
Він повернувся до пергаменту на столі, до бібліографії, провів пальцем по імені Россі наприкінці списку. Стежачи за його рухом, я знову помітив слова після імені. Вони були написані латиною — я був упевнений. Але, незважаючи на те що латину я вивчав тільки перші два роки в коледжі, вона й тоді не була в мене досконалою, а зараз і ті знання зовсім заіржавіли.
— Що тут написано? Ви можете читати латиною?
На моє щастя, Тургут кивнув.
— Тут написано: «Бартоломео Россі, дух… примара… в амфорі».
Думки закрутилися в моїй голові.
— Я знаю цю фразу. Я впевнений, що це назва його статті, над якою він працює… працював цієї весни. — Я замовк. — Працював навесні. Він показував мені її приблизно місяць тому. Вона про грецьку трагедію й об’єкти, які грецькі театри іноді використовували як реквізит. — Хелен уважно дивилася на мене. — Я впевнений, що це його остання робота.
— Це дуже, дуже дивно, — сказав Тургут, і я почув страх у його голосі, — я багато разів переглядав цей список і раніше ніколи не бачив цієї графи. Хтось додав сюди ім’я Россі.
Я здивовано дивився на нього.
— З’ясуйте, хто це зробив, — зітхнув я. — Ми мусимо дізнатися, хто рився в цих документах. Коли ви були тут востаннє?
— Приблизно три тижні тому, — похмуро відповів Тургут. — Почекайте, я піду запитаю в містера Ерозана. Нікуди не йдіть. — Але тільки-но він підвівся, як уважний бібліотекар побачив його й пішов назустріч. Вони швидко обмінялися кількома словами.
— Що він каже? — запитав я.
— Чому він раніше не розповів мені про це? — зітхнув Тургут. — Учора приходив якийсь чоловік і дивився документи в цій коробці — Він ще щось запитав у друга, і містер Ерозан жестом показав на двері. — Це був той чоловік, — сказав Тургут, показуючи теж у той бік, — той бородань, що приходив сюди нещодавно і з яким він розмовляв.
Ми всі різко повернулися, і бібліотекар знову показав на двері, але вже було надто пізно. Невисокий чоловік у білій кепці з сивою бородою вже пішов.
Барлі судорожно рився в гаманці.
— Нам доведеться поміняти все, що в мене є, — сказав він похмуро. — У мене є гроші майстера Джеймса й ще трохи власних.
— У мене теж є небагато, — сказала я. — З Амстердама, я маю на увазі. Я куплю квитки на південь, гадаю, зможу оплатити наші обіди й житло на кілька днів. — Про себе я подумала, чи зможу я насправді оплатити апетит Барлі. Це було дуже дивно, що така худа людина може так багато їсти. Я й сама була худою, але не могла уявити, як можна вм’яти два сендвічі, як це тільки-но зробив Барлі. Питання про гроші заполонили всі мої думки, поки ми не підійшли до обмінного пункту, де молода жінка в темно-синьому жакеті уважно оглянула нас. Барлі запитав її про курс валют, і за хвилину вона підняла слухавку й стала говорити по телефону.
— Навіщо вона це робить? — нервово прошепотіла я, звертаючись до Барлі.
Він здивовано подивився на мене.
— Вона перевіряє курс, наприклад, — висловив він припущення. — Я не знаю, а що ти подумала?
Я не могла пояснити. Можливо, на мене впливали листи батька, але все здавалося мені підозрілим. Було таке відчуття, ніби за нами спостерігають невидимі очі.
У Тургута, схоже, було більше самовладання, ніж у мене, — він кинувся до дверей і вибіг у фойє. За мить він повернувся, киваючи головою.
— Він зник, — сказав він понуро. — На вулиці його не було. Він розчинився в юрбі.
Містер Ерозан, здавалося, вибачався, і Тургут поговорив з ним іще кілька секунд. Потім він знову повернувся до нас.
— Чи є якісь підстави думати, що вас можуть переслідувати на шляху вашого дослідження?
— Переслідувати? — у мене були всі підстави, щоб вважати так, але хто саме переслідує, я не знав.
Тургут пильно подивився на мене, і я згадав появу циганки вчора в ресторані.
— Мій друг говорить, що той чоловік хотів подивитися документи, які ми вивчали, він дуже розлютився, коли побачив, що їх уже видали. Він каже, що цей чоловік говорив турецькою, але з акцентом, мій друг уважає, що цей бородань-іноземець. Ось чому я запитую, чи не переслідує вас хтось. Друзі мої, давайте підемо звідси, але будьмо уважні. Я попрошу мого друга охороняти ці документи й записати ім’я цього чоловіка й будь-кого, хто прийде по них. Він спробує з’ясувати, хто він, коли той повернеться. Можливо, якщо ми підемо, він незабаром повернеться.
— Але карти! — я не хотів залишати ці безцінні документи в коробці.
До того ж про що ми дізналися? Ми навіть не наблизилися до розв’язання загадки цих трьох карт, розглядаючи їх над бібліотечним столом.
Тургут обернувся до містера Ерозана, посміхнувся, і сигнал взаємного розуміння промайнув між ними.
— Не турбуйтеся, професоре, — сказав мені Тургут. — Я власноруч зробив копії всіх цих документів і вони лежать у цілості в моїй квартирі. До того ж, я не дозволю, аби щось сталося з оригіналами, можете мені повірити.
Мені хотілося вірити. Хелен щось очікувала від обох наших знайомих, і мені було цікаво, що саме.
— Гаразд, — погодився я.
— Ходімо, друзі мої, — Тургут почав збирати документи: він поводився з ними з такою ніжністю, якій я не міг знайти порівняння. — Мені здається, нам багато чого треба обговорити наодинці. Ми поїдемо зараз до мене додому, де зможемо поговорити. Я також зможу показати вам інші матеріали з цієї темі, які мені пощастило зібрати. Давайте не будемо говорити про це на вулиці. Ми підемо якомога помітніше і, — він кивнув бібліотекареві, — залишимо нашого хороброго генерала на посту.
Містер Ерозан потис руки всім нам, дбайливо закрив коробку й відніс її, зникнувши серед безлічі книжкових полиць наприкінці залу. Я дивився йому вслід, поки він не зник зовсім, а потім
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історик», після закриття браузера.