Читати книгу - "Таргани"

Ліз скинула туфлі й блаженно витягнулася в кріслі. Воно заскрипіло, у кабінеті запахло пітними ногами.

— Справді, деяких це дуже навіть влаштовує, тобі не здається? — сказав Харрі.

— Що ти маєш на увазі?

— Сам не знаю, — відповів Харрі. — Мені тільки здається, що тут від чогось тхне.

Ліз подивилася на свої ноги, а потім підозріло вп’ялася очима в Харрі:

— Тобі не казали, що ти страждаєш на параною, Харрі?

— Розумію. Але це зовсім не означає, що маленькі зелені чоловічки за тобою не полюють, вірно?

Вона питально глянула на нього:

— Розслабся, Харрі.

— Спробую.

— Коли ти їдеш?

— Як тільки поговорю з лікарем і технічним відділом.

— Навіщо?

— Щоб покінчити з параноєю. Ти знаєш… у мене є деякі божевільні думки.

— Добре, — сказала Ліз. — Ти вже обідав?

— Так, — збрехав Харрі.

— Чорт, ненавиджу обідати на самоті. Не посидиш зі мною?

— Іншим разом, добре?

І Харрі вийшов із кабінету.

Молодий судмедексперт розмовляв із ним, протираючи окуляри. Він робив довгі паузи між словами, і Харрі побоювався, як би цей убогий потік зовсім не висох. Але потім той насилу вимовляв наступне слово, після чого розмова плавно текла далі. Зрозуміло, він просто переживає за свою англійську.

— Чоловік пролежав там максимум два дні, — говорив лікар. — При більш тривалому строку й за цієї спеки його тіло… — він надув щоки й розвів руками, — …перетворилося б на великий газовий балон. І ви відчули б сморід. Що ж стосується дівчини… — він знову подивився на Харрі й надув щоки, — …те ж саме.

— Як швидко помер Кліпра?

Лікар облизав губи, і Харрі відчув, як спливає час.

— Швидко.

— А вона?

Лікар вийняв із кишені носову хустку.

— Миттєво. Шийний хребець був перебитий.

— Я хочу знати, чи міг хтось із них ще рухатися після пострілів, битися в судомах, наприклад?

Лікар надяг окуляри, перевірив, чи добре вони сидять на носі, і знову зняв їх.

— Ні.

— Я читав, що під час Великої французької революції, ще до винаходу гільйотини, коли відрубували голову вручну, кат іноді промахувався, і тоді засуджені на смерть могли зійти з ешафота й зберегти життя. Але багато хто з них піднімалися навіть без голови й робили кілька кроків, перш ніж упасти намертво на радість юрби. Якщо я правильно пам’ятаю, один учений пояснював цей факт у такий спосіб: мозок міг деякою мірою запрограмувати нерви, і мускули скорочувалися ще якийсь час після смерті, оскільки в серце надходить маса адреналіну, перед тим як голова впаде із плечей. Те ж саме відбувається з курми, які ніби можуть бігати й після того, як їм відрубають голову.

Лікар хмуро усміхнувся:

— Цікаво, інспекторе. Але боюся, це дитячі казки.

— Як же тоді пояснити це?

І він простягнув лікареві знімок із зображенням Кліпри й Руни, що лежали на підлозі. Лікар довго дивився на фото, потім надяг окуляри й знову став вивчати його.

— Що пояснити?

Харрі показав пальцем:

— Дивіться. Його рука закрита її волоссям.

Лікар заморгав, немов йому щось потрапило в око, заважаючи розглянути деталі.

Харрі відмахнувся від мухи.

— Послухайте, адже ви знаєте, як робляться висновки на підсвідомому рівні?

Лікар знизав плечима.

— Гаразд. Моя підсвідомість зробила висновок: Кліпра мав лежати там, де він застрелився, тому що тільки в цьому єдиному випадку його рука могла виявитися під її волоссям. Розумієте? Але кут, під яким був зроблений постріл, показує, що він стояв. Яким же чином він зумів вистрілити в дівчину, потім убити себе й при цьому упустити руку не на її волосся, а під нього?

Лікар знову зняв окуляри й узявся протирати їх.

— Може, це вона застрелила обох, — відповів нарешті він, але Харрі вже пішов.

Знявши сонцезахисні окуляри, Харрі оглянувся в напівтемному залі ресторану. Чиясь рука помахала йому, і він рушив до столика під пальмою. Людина підвелася йому назустріч, блиснувши сталевою оправою.

— Вас сповістили, як я розумію, — проговорив Даґфінн Торхус. На його сорочці під пахвами темніли великі кола, піджак він повісив на спинку стільця.

— Інспектор Крамлі передала мені, що ви дзвонили. Що привело вас сюди? — запитав Харрі, потискуючи протягнену руку.

— Адміністративні справи в посольстві. Я прибув сьогодні вранці, щоб розібратися з паперами. І потім, потрібно призначити нового посла.

— Тоньє Віг?

Торхус слабко усміхнувся:

— Подивимося. Необхідно врахувати різні фактори. А що тут їдять?

До їхнього столика вже підскочив офіціант, і Харрі питально підняв на нього очі.

— Вугор, — вимовив офіціант. — В’єтнамська страва. З в’єтнамським рожевим вином й…

— Ні, дякую, — заявив Харрі й, відкривши меню, ткнув у суп із кокосового молока. — І мінеральної, будь ласка.

Торхус знизав плечима й згідно кивнув.

— Вітаю, — сказав він, затиснувши в роті зубочистку. — Коли їдете?

— Дякую, але, боюся, це передчасно, Торхус. Залишається розплутати ще кілька ниток.

Торхус перестав колупатися в зубах.

— Ниток? У вашу роботу не входить наведення глянцю, Холе. Вам залишилося лише впакувати речі й відправитися додому.

— Все не так просто.

У твердих блакитних очах чиновника щось мигнуло.

— Усе закінчилося, адже ви розумієте? Справа розкрита. Учора всі газети в Осло надрукували на перших шпальтах повідомлення про те, що Кліпра вбив посла і його дочку. А ми вціліли, Холе. Газети посилаються на голову поліції Бангкока, котрий сказав, що мотив злочину не з’ясований і що, швидше за все, Кліпра збожеволів. Просто й зовсім незрозуміло. Головне, народ повірив!

— Виходить, скандал все-таки вибухнув?

— І так, і ні. Нам удалося приховати, що все відбулося в мотелі й що це насправді за мотель. І найголовніше — прем’єр-міністр ні до чого. Тепер треба подумати про інші речі. Журналісти вже почали дзвонити сюди, у посольство, і запитувати, чому їм раніше не сказали, що посла вбили.

— І що ви відповідаєте?

— А що я можу відповісти, чорт забирай? Що виникли мовні проблеми, непорозуміння, що поліція Таїланду спершу послала нам неповні відомості, і все таке.

— І вони повірили?

— Ні, звичайно. Але принаймні нам не можуть дорікнути в тому, що ми їх дезінформуємо. У прес-релізі говорилося, що посол знайдений убитим у готельному номері, а це відповідає дійсності. Як ви говорили, Холе, ну, щодо того, де ви знайшли його дочку й Кліпру?

— Я не говорив про це. — Харрі затамував подих. — Послухайте, Торхус, я знайшов у будинку Кліпри порножурнали, котрі доводять, що він був педофілом. Але про це не написано в поліцейських звітах.

— Невже? Зрозуміло, — не здригнувшись, відповів Торхус. — У будь-якому разі вам більше нічого робити в Таїланді, і Мьоллер сказав, що чекає вашого якнайшвидшого