Читати книгу - "Дівчина у павутинні"

Однак найдивовижнішим у цьому контексті бачився зв’язок між цією жінкою й Мікаелом Блумквістом. Яким саме був цей зв’язок — хтозна. Ґабрієлла ні на мить не вірила в злісні чутки про шантаж чи садомазохістський секс. Проте зв’язок існував, і вони обоє — Блумквіст і жінка, що відповідала описові Залаченкової дочки — знали, здається, заздалегідь про стрілянину на Свеавегені. А згодом Ґабрієллі зателефонувала Еріка Бергер і хотіла поговорити про щось важливе, дотичне до цього інциденту. Ну, хіба все не зводиться до одного?

— Я гадаю… — промовила Ґабрієлла — можливо, дуже голосно, перебивши Улофссонову доповідь.

— Так? — роздратовано озвався Улофссон.

— Мені подумалося… — повела вона далі, вже збираючись викласти свою теорію, та щось змусило її засумніватися.

Нічого особливо дивного в цьому не було. Просто Гелена Крафт знову ретельно записувала все, що казав Раґнар Улофссон. Начебто добре, коли високий начальник виявляє таку цікавість до справи. Проте щось занадто палке в дряпанні ручки по паперу змусило Ґабрієллу задуматися, невже зверхникові, чиє завдання полягає в тому, щоб стежити за широкою картиною, справді варто чіплятися за кожну маленьку деталь. Не знати чому, Ґабрієлла знітилася.

Усе можна було пояснити тим, що вона хотіла штрикнути пальцем на людину без поважних підстав, а може, і тим, що Гелена Крафт, утямивши, що за нею спостерігають, соромливо відвела очі й навіть почервоніла, — хай там як, а Ґабрієлла вирішила не закінчувати думки.

— Або, точніше…

— Так, Ґабрієлло?

— Та нічого, — сказала вона, відчувши раптову потребу вийти з зали й усвідомлюючи, що це буде негарно з її боку, ще раз покинула нараду і пішла в туалет.

Згодом вона згадуватиме, як дивилася там у дзеркало, намагаючись зрозуміти, що ж вона таке побачила. Невже Гелена Крафт дійсно почервоніла? І що це значить? «Найімовірніше, нічого, — вирішила Ґабрієлла. — Анічогісінько!» Навіть якщо вона й справді вловила на обличчі керівниці сором чи провину, це могло значити що завгодно. Ану ж Гелені просто майнула в голові ніякова думка? Ґабрієллі здалося, що вона не луже добре знає свою начальницю. Але вона була впевнена: Гелена нізащо не послала б дитину на вірну смерть через фінансову чи якусь іншу вигоду. Ні, це неможливо!

Ґабрієлла просто стала параноїком, типовим підозріливим шпигуном, який у всіх убачає засланих агентів, навіть у власному віддзеркаленні. «Ідіотка», — пробурмотіла вона й сумно всміхнулася сама собі, ніби відкидаючи всі дурниці й повертаючись до реальності. Та на цьому все не скінчилося. На ту мить їй здалося, ніби вона побачила перед собою якусь нову істину.

Вона відчула, що схожа на Гелену Крафт. Схожа на неї в тому, що також хоче, щоб її всі вважали за талановиту й амбітну, а керівництво плескало по плечу, але ж це прагнення може бути не тільки позитивним. Якщо твоє оточення нездорове, ти теж ризикуєш стати нездоровим, і, хтозна, можливо, бажання догоджати веде людей до злочинів так само часто, як злість чи жадібність.

Люди хочуть вписатися, якнайкраще виявити себе, тому й роблять заради цього неймовірні дурниці. Може, саме так вийшло й тут? У всякому разі Ганс Фасте (це ж, певно, він був їхнім джерелом у групі Бубланського) злив їм інформацію, бажаючи заробити бали в СЕПО, а Раґнар Улофссон простежив за тим, щоб Гелена Крафт ознайомилася з кожною найдрібнішою деталлю, адже вона його керівниця і йому хочеться мати її повагу, а потім… Так, потім Крафт, можливо, передала інформацію далі, бо і їй теж хотілося продемонструвати свої здібності. Але кому? Шефові національної поліції, уряду чи іноземній розвідці, — найпевніше, американській чи англійській, — яка, можливо, й собі…

Ґабрієлла не стала виплітати далі цю думку й запитала себе, чи не збожеволіла вона. І хоч їй здалося, що це правда, та її довіра до своєї команди все ж підупала. Вона теж прагне добре виконувати свою роботу, але це зовсім не означає, що їй треба робити все в межах своїх обов’язків перед СЕПО. Їй лише хочеться, щоб Балдерів син був у безпеці. Побачивши перед собою замість обличчя Гелени Крафт очі Еріки Берґер, Ґабрієлла поспішила до себе в кабінет і дістала свій блекфон — той самий, яким вона зазвичай користувалась, коли телефонувала Франсові Балдеру.

Еріка Берґер знову покинула редакцію і вийшла на вулицю, щоб спокійно поговорити, і тепер, стоячи перед книгарнею на Ґетґатані, роздумувала, чи не зробила дурниці. Ґабрієлла Ґране аргументувала свою промову так добре, що не дала Еріці ані найменшого шансу від неї відпекатися. Дружба з дуже розумними жінками, без сумніву, має одну ваду: вони бачать тебе наскрізь.

Ґабрієлла не тільки здогадалася, про що Еріка хотіла з нею поговорити, а й переконала її в тому, що відчуває моральну відповідальність і нізащо не викаже криївки, хай навіть це суперечить її професійній етиці. Вона сказала, що відчуває свою провину, а тому хоче допомогти. Вона зараз-таки надішле ключі від свого літнього будиночка на Інґаре, а також простежить, щоб опис дороги потрапив до зашифрованої програми, яку створив Андрей Зандер.

Неподалік на Ґетґатані упав жебрак, по тротуару розлетілися два мішки пластикових пляшок, і Еріка кинулася на допомогу. Але чоловік досить швидко звівся на ноги й від будь-якої допомоги відмовився. Еріка, сумно йому всміхнувшись, пішла назад у редакцію «Міленіуму».

Коли вона повернулася, Мікаел видавався змученим і знесиленим. Волосся йому стало дибом, а сорочка висмикнулася зі штанів. Таким виснаженим вона його не бачила давно. Проте вона не занепокоїлася. Як очі йому так горять, то його вже годі зупинити. Це означає, що він набув стану абсолютної концентрації й не вийде з нього, поки остаточно не розбереться з цією історією.

— Ти знайшла схованку? — запитав він.

Вона кивнула.

— Мабуть, краще нічого більше не кажи. Що менше людей знатиме про це, то краще.

— Розумно. Сподіваюся, що це ненадовго. Мені не подобається, що за хлопчика відповідає Лісбет.

— Хтозна, може вони добре підходять одне одному.

— Що ти сказав поліції?

— Майже нічого.

— Не найкращий час приховувати інформацію.

— Так, справді, однак…

— Може, Лісбет зробить заяву, щоб тобі дали бодай трохи спокою?

— Не хочу тиснути. Я хвилююся за неї. Попроси, будь ласка, Андрея, щоб він спитав її, чи посилати туди лікаря?

— Добре. Але знаєш…

— Що?

— …я починаю думати, що вона чинить правильно, — сказала Еріка.

— Чого це раптом?

— Бо я теж маю свої джерела. Здається, будівля поліції не особливо надійне місце тепер, — відповіла вона й упевнено попрямувала до Андрея Зандера.

Розділ 19

22 листопада, ранок

Ян Бубланський