read-books.club » Сучасна проза » Рукопис, знайдений у Сараґосі 📚 - Українською

Читати книгу - "Рукопис, знайдений у Сараґосі"

144
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Рукопис, знайдений у Сараґосі" автора Ян Потоцький. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 71 72 73 ... 203
Перейти на сторінку:
почуттями, які роздирали мене зсередини, я впав до ніг архиєпископа, і тоді мій розум немов пронизало щось; я закричав:

— Преосвященний отче, зжалься наді мною, я хочу стати черницею, саме так, я прагну стати черницею!

Після цієї заяви, яку почула вся громада, я визнав за потрібне зомліти. Я підвівся, але знову впав в обійми обох тіток, які самі ледве трималися на ногах. Трошки розплющивши очі, я побачив, що архиєпископ надзвичайно шанобливо стоїть перед віце-королем і, схоже, очікує його рішень.

Віце-король попросив архиєпископа, щоб той сів на своє місце й дав йому час подумати. Архиєпископ сів, і тоді я побачив лице мого високопоставленого шанувальника: суворіше, ніж будь-коли, воно набрало виразу, який міг перелякати найсміливіших. Якийсь час він був занурений у роздуми; потім, гордо надягнувши на голову капелюха, сказав:

— З моїм інкоґніто покінчено — я віце-король Мексики, архиєпископа прошу не підводитись.

Усі шанобливо підвелися зі своїх місць, віце-король же продовжував:

— Сьогодні якраз минає чотирнадцять років, як безсоромні наклепники рознесли чутки, ніби я є батьком цієї молодої особи. Тоді я не міг примусити їх мовчати інакше, ніж присягнувшись, що коли вона доросте до відповідного віку, я візьму її собі в дружини. Поки вона росла, прекрасна і цнотлива, король, прихильно ставлячись до моїх послуг, підвищував мене від одного звання до іншого й врешті-решт виявив мені честь, дарувавши звання, що наближає мене до трону. Прийшов час виконати мою обіцянку; я просив у короля дозволу прибути до Іспанії з метою одруження, і Рада Індії від імені монарха дала позитивну відповідь, однак з умовою, що я лишень до часу одруження зберігатиму титул віце-короля. Водночас мені було дозволено наближатися до Мадрида не більше, ніж на п’ятдесят миль. Я легко зрозумів, що мені слід зректися або одруження, або монаршої милості, але я урочисто присягнувся — так що вибору в мене не було. Коли я побачив чарівну Ельвіру, мені здалося, що саме небо хоче, щоб я покинув дорогу слави, аби обдарувати мене новим щастям спокійних домашніх радощів, але оскільки це заздрісне небо кличе до себе душу, якої світ не гідний, то я віддаю її тобі, превелебний отче архиєпископе; накажи відвезти її в монастир салезіанок, де нехай одразу ж стане послушницею. Я присягався ніколи не мати іншої дружини і дотримаю своєї присяги; я напишу до короля й попрошу в нього дозволу прибути в Мадрид.

З цими словами грізний віце-король попрощався капелюхом з усіма присутніми, потім, суворо глянувши, знову натягнув його на очі і пішов до карети, супроводжуваний архиєпископом, чиновниками, духовенством і всім своїм почтом. Ми залишилися самі в кімнаті, окрім кількох ключарів, які розбирали олтар. Тоді я втягнув обох тіток до прилеглої кімнати в надії, що знайду якийсь спосіб утекти й уникнути монастиря.

Вікно виходило на велике подвір’я з фонтаном посередині. Я помітив двох хлопців, обірваних, ледь живих від утоми, які тамували спрагу. На одному з них я пізнав одяг, який віддав свого часу Ельвірі, і тут же побачив її саму. Другим хлопцем був Лонсето. Я закричав від радості. В нашій кімнаті було четверо дверей; перші, які я відчинив виходили на сходи, що вели на подвір’я, де знаходилися наші втікачі. Я чимшвидше побіг по них, і тітка Торрес мало не вмерла від радості, обіймаючи своїх дітей.

У ту ж мить ми побачили архиєпископа, який, провівши віце-короля, вертався, щоб наказати відвезти мене до монастиря салезіанок. Мені ледь вистачило часу, щоб кинутися до дверей і замкнути їх на ключ. Моя тітка закричала, що молода особа знову зомліла і не може нікого бачити. Ми спішно помінялися одежею, перев’язали Ельвірі голову, наче вона поранилася, падаючи, і заслонили їй у цей спосіб майже все лице, щоб важче було пізнати.

Коли все вже було готове, ми з Лонсето вислизнули з кімнати, і тоді було відчинено двері. Архиєпископ уже пішов, але залишив свого вікарія, який відвіз Ельвіру й сеньйору де Торрес до монастиря. Тітка Даланоса подалася до заїжджого двору «Лас-Росас», де призначила мені зустріч і де найняла зручну квартиру. Цілий тиждень ми тішилися щасливим закінченням цієї пригоди і сміялися зі страху, який пережили. Лонсето, який вже перестав були погоничем мулів, жив з нами під своїм ім’ям сина сеньйори де Торрес.

Моя тітка кілька разів ходила з відвідинами до монастиря салезіанок. Домовилися, що Ельвіра спочатку виявить нестримне бажання стати черницею, але цей запал помалу остигатиме, і вона нарешті покине монастир і тоді звернеться в Рим за дозволом вступити в шлюб зі своїм двоюрідним братом.

Невдовзі ми довідалися, що віце-король прибув у Мадрид, де був прийнятий з великими почестями. Король навіть дозволив передати в спадок маєток і титули на ім’я племінника, сина тієї самої сестри, яку він колись привозив у Вільяку. Скоро після цього віце-король виїхав до Америки.

Щодо мене, то події тієї незвичайної подорожі ще більше посилили мою схильність до бродяжництва. Я з огидою думав про той час, коли мене мали замкнути в монастирі театинців, але дядько моєї тітки наполягав на цьому, тому треба було, після всіх зволікань, які я тільки міг вигадати, скоритися своїй долі.

Поки ватажок циган усе це розповідав, прийшов один з його підданих доповідати йому, що було зроблено за цей день. Кожен з нас висловив свої думки з приводу такої незвичайної пригоди, але кабаліст пообіцяв нам значно цікавіші речі, які ми почуємо від Вічного Жида, і запевнив, що наступного дня ми неодмінно побачимо цю надзвичайну особу.

День двадцять перший

Ми вирушили в дорогу, кабаліст же, який на цей день пообіцяв нам Вічного Жида, не міг стримати своєї нетерплячості. Нарешті на віддаленій вершині ми побачили чоловіка, який ішов з величезним поспіхом, зовсім не зважаючи на стежки.

— Ось і він! — вигукнув Уседа. — Ах, ледацюга, негідник! Цілих вісім днів волочився сюди з Африки!

За кілька хвилин Жид був уже на відстані кільканадцяти кроків. З цієї відстані кабаліст вже щосили гукав до нього:

— Ну, як?.. Чи маю я ще право на дочок Соломона?

— Ніякого, — відповів Вічний Жид, — ти втратив не тільки будь-яке право на них, але й усю владу, яку мав над духами вище двадцять другого ступеня. Сподіваюся також, що невдовзі ти втратиш і ту владу, яку так підступно здобув наді мною.

Кабаліст на хвилинку замислився, а потім сказав:

— Тим краще, я піду за прикладом моєї сестри. Якось іншим разом ми поговоримо про

1 ... 71 72 73 ... 203
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рукопис, знайдений у Сараґосі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рукопис, знайдений у Сараґосі"