Читати книгу - "Облога та штурм, Лі Бардуго"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Але я шукаю добровольців. Просто не кажи їм, для чого. Не хочу, аби інші засмутились. Або почали змагатися за місця на борту.
— І ще дещо, — повела я далі. — Я хочу, аби ти запланував там місце для Баґхри. Їй не слід знову зустрічатися з Дарклінґом. Вона вже достатньо пережила.
— Звичайно, — погодився принц і додав: — Аліно, я досі вірю, що ми переможемо.
«Дуже рада, що принаймні хтось вірить», — пригнічено подумала я й розвернулася, щоб піти до палацу.
Після останньої військової наради Давидові знову вдалося вислизнути у мене з-під носа, тож загнати його в куток у майстернях Творців я змогла, знайшовши хвилинку аж наступного вечора. Згорблену постать хлопця я помітила над стосом креслень; його пальці були в чорнильних плямах.
Влаштувавшись на ослінчику поруч із ним, я відкашлялася. Давид підвів погляд, кліпаючи, наче сова. Він був такий блідий, що я бачила блакитну сітку вен у нього під шкірою, а на додачу його хтось кепсько підстриг.
«Напевно, це він власноруч», — вирішила я, подумки похитавши головою. Складно було повірити, що саме від цього хлопчини втратила спокій Женя.
Погляд Творця прикипів до мого нашийника. Він узявся гратися з дрібничками на столі, соваючи їх і викладаючи охайними рядками: компас, графітні олівці, пера і різнокольорові чорнильниці, шматочки скла і дзеркала, зварене вкруту яйце, яким він, за моїм припущенням, збирався повечеряти, та сторінка за сторінкою креслення і плани, змісту яких мені не вдавалося збагнути.
— Над чим працюєш? — поцікавилася я.
Хлопець знову кліпнув.
— Над посудом.
— А-а-а.
— Дзеркальні тарілки, — пояснив він, — у їхній основі лежить парабола.
— Як… цікаво, — вдалося мені витиснути з себе.
Давид почухав носа, залишивши на ньому велетенську синю пляму.
— Можливо, є спосіб примножити твою силу.
— Щось на кшталт люстерок у мене в рукавичках?
Я попросила Твердунів переробити їх. Із підтримкою двох підсилювачів вони мені, напевно, більше не були потрібні. Однак люстерка дозволяли мені сфокусувати світло, кидаючи тоненький, як голка, промінь, і в контролі, який вони дарували, було щось заспокійливе.
— Схоже, — погодився Давид. — Якщо я правильно здогадався, Розтин можна буде використати значно потужніше.
— А якщо ти помилився?
— Або не станеться нічого, або того, хто керуватиме ними, розірве на шматки.
— Звучить перспективно.
— Я теж так подумав, — без жодного натяку на гумор погодився хлопець і знову схилився до своєї роботи.
— Давиде, — озвалася я. Він налякано підвів погляд, наче вже й забув, що я поруч. — Я мушу запитати тебе про дещо.
Його погляд знову впав на нашийник і повернувся до робочого стола.
— Що ти можеш розповісти мені про Іллю Морозова?
Хлопець смикнувся й окинув поглядом майже порожнє приміщення. Більшість Творців ще вечеряли. Він, безсумнівно, нервувався, а може, навіть злякався.
Давид подивився на стіл, узяв компас, знову поклав його на місце. Нарешті прошепотів:
— Його називали «кістковалем».
Я здригнулася. Подумала про пальці й хребці на столах яточників у Крібірску.
— Чому? — запитала. — Через відкриті ним підсилювачі?
Давид здивовано подивився на мене.
— Він їх не відкрив. Він їх створив.
Мені не хотілося вірити почутому.
— Мєрзость?
Хлопець кивнув.
Так ось чому він глипнув на нашийник Морозова, коли Зоя запитала, чи володіли колись гриші такою силою. Морозов грався з тими ж силами, що й Дарклінґ. З магією. З поганню.
— Як? — перепитала я.
— Цього ніхто не знає, — зізнався Давид, знов озираючись через плече. — Після того як Чорний Єретик загинув, створивши Тіньову Зморшку, з укриття вийшов його син, аби очолити Другу армію. Він знищив усі щоденники Морозова.
Його син? Я знову зіткнулася з розумінням того, наскільки мало людей знали Дарклінґову таємницю. Чорний Єретик ніколи не помирав — завжди існував лише один Дарклінґ, єдиний могутній гриша, котрий поколіннями керував Другою армією, приховуючи свою справжню особистість. Наскільки мені було відомо, сина він не мав. І нізащо не знищив би таку дорогоцінну річ, як щоденники Морозова. На борту китобійного судна він сказав, що не всі книжки забороняють поєднувати підсилювачі. Можливо, Дарклінґ посилався на особисті щоденники Морозова.
— А чому його син ховався в укритті? — запитала я, бажаючи дізнатися, як Дарклінґові вдалося провернути таке шахрайство.
Цього разу Давид насупився, наче відповідь була очевидною.
— Чинний Дарклінґ і його нащадок ніколи не жили в Маленькому Палаці одночасно. Занадто високий ризик замовного вбивства.
— Розумію, — відповіла я. Звучало вірогідно, і я сумнівалася, що через сотні років хтось поставить цю історію під сумнів. Гриші щиро любили свої традиції, а Женя, однозначно, не перша Кравчиня на службі у Дарклінґа. — І навіщо ж він знищив щоденники?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Облога та штурм, Лі Бардуго», після закриття браузера.