Читати книгу - "Сила природи, Джейн Харпер"

Фок похитав головою, уявивши Сару Сонденберг з її газетною усмішкою. Подумав про її батьків і про те, якими для них, мабуть, були останні двадцять років.

— У мене двоє хлопчиків, — мовив Кінг. — Я завжди співчував Сонденбергам. Між нами, якщо це були вони, я не можу занадто їх винуватити, — зітхнув він. — Гадаю, не варто недооцінювати того, на що здатні піти батьки заради дітей.

Десь у глибині будівлі знову почулося жалібне схлипування Марго Рассел.

День 4. Ранок неділі

— Аліса?

Аліса Рассел здригнулася. Розвертаючись на голос, вона навпомацки намагалася обірвати дзвінок, розширивши очі від усвідомлення, що на цій стежці вона не сама. Вона позадкувала.

— З ким ти розмовляєш, Алісо?

Розділ 28

Фок почувався вичавленим. Дорогою до житлового корпусу він подивився на Кармен і з її обличчя зрозумів, що й вона вичавлена також. Знову здійнявся вітер, він різав очі й шарпав одяг. Дійшовши до номерів, зупинилися, й Фок покрутив у руках флешку, яку їм дав сержант Кінг.

— Переглянемо знімки? — запитав він.

— Думаю, варто, — сказала Кармен з таким самим «ентузіазмом», який відчував і Фок. Лісова могила Аліси Рассел. Гіралензький хребет нарешті віддав її, але не в тому вигляді, в якому всі сподівалися.

Фок відімкнув двері й, поставивши наплічник на підлогу, почав діставати з нього речі, поки не зміг витягнути ноутбук. Кармен спостерігала, сидячи на ліжку.

— У тебе досі татові карти, — зауважила вона, коли він виклав стос поряд з нею на ліжко.

— Ага. Не мав часу вдома нормально розпакувати речі.

— Я теж. Що ж. Думаю, ми туди дуже скоро повернемося. І тепер, коли Алісу знайшли, вислухаємо на роботі все, що про нас думають. Їм усе одно потрібні будуть контракти, — сказала Кармен так, наче її ця перспектива добивала. — Хай там як... — вона посунулася, звільняючи місце на ліжку, й Фок розгорнув ноутбук. — Пора з цим кінчати.

Фок вставив флешку, й вони, сидячи пліч-о-пліч, відкрили галерею знімків.

На екрані з’явився Алісин наплічник. На фотографіях, знятих здалеку, він стояв, притулений до стовбура дерева, й тканина дуже контрастувала з морем приглушених зелених і брунатних тонів. Знімки зблизька підтвердили перше враження, яке у Фока склалося ще в буші. Наплічник промок від дощу, але в цілому був непошкоджений і закритий. Те, як він стояв там, чекаючи, що його забере власниця, яка насправді вже ніколи не повернеться, мимоволі позбавляло спокою. Фок і Кармен неквапом переглянули його фотографії з усіх можливих ракурсів, але зрештою переключилися на інші світлини.

Дерева захистили тіло Аліси Рассел від найгіршої негоди, але стихії все одно зробили свою справу. Вона лежала навзнак у заростях вічнозеленої трави, випроставши ноги й витягнувши руки вздовж тіла. Це було не більш як за двадцять метрів від стежки, але знімки засвідчили, що розгледіти його можна було тільки з дуже близької відстані.

Волосся на голові сплуталося, а шкіра на вилицях обвисла. А в іншому можна було майже подумати, що вона спить. Майже. Тварини і птахи знайшли тіло задовго до поліції.

Буш прокотився по Алісі, наче хвиля. У волоссі й у складках одягу зачепилися гілочки, листя та сміття. Під однією ногою був затиснутий старий шматок поліетиленової плівки, який, здавалося, сюди залетів здалеку.

Фок уже збирався перейти до наступного знімку — й зупинився. Що привернуло його увагу? Він знову пробіг очима по картинці. Щось у тому, як лежала Аліса, витягнувшись, засипана сміттям... Думка не давала спокою, але він ніяк не міг її ухопити.

Фок подумки повернувся до тієї жінки, яку вони з Кармен знали. Тепер дорога помада й зухвалий вираз лишилися в минулому, й Алісине тіло на землі в буші нагадувало порожню оболонку. Вона здавалася тендітною і дуже самотньою. Фок сподівався, що Марго Рассел ніколи не побачить цих фотографій. Навіть по смерті Алісина схожість із донькою вражала.

Переглядали галерею, поки екран не потемнів. Світлини закінчилися.

— Що ж, усе погано, як ми й очікували, — тихим голосом промовила Кармен.

Вікно задеренчало, а вона відкинулася назад, опустивши руку на стос карт на ліжку. Взяла верхню карту, розгорнула її, пробігла очима друковані рядки.

— Покористуйся ними, — сумно сказала Кармен. — Бодай щось добре вийде з цього всього.

— Ага. Знаю.

Фок попорпався в стосі, поки не знайшов карту Гіралензького хребта.

Він розгорнув її, шукаючи Північну трасу. Вона прорізала непозначені хащі. Фок прикинув приблизно, де розташована колиба й де знайшли тіло Аліси Рассел.

У цьому районі не було ні позначок олівцем, ні нотаток татовою рукою. Фок сам не знав, чого чекав чи що сподівався знайти, та хай що це було, він нічого не знайшов.

Тато ніколи не ходив у цей район. Друковані рядки дивилися з аркуша зі сліпою байдужістю.

Зітхнувши, Фок рухався по карті, поки не знайшов стежку на водоспад Мірор-Фолз. Тут уже ясно виднілися позначки олівцем: пожовклий папір прокреслили татові нечитабельні літери — петельки й завитки. «Літній маршрут. Обережно, каменепад. Джерело питної води». Він рішуче вносив свої правки. Біля оглядового майданчика стояла позначка, що він зачинений, потім — що відчинений, а потім згори були жирно написані слова: «Періодична небезпека».

Фок довгий час вдивлявся в ці слова, сам не знаючи чому. Щось майнуло в глибині свідомості. Він уже збирався потягнутися до ноутбука, коли Кармен підвела погляд.

— Йому подобався цей район, — сказала вона, тримаючи в руках одну з карт. — Тут повно позначок.

Фок миттєво впізнав назву району.

— Я там виріс.

— Справді? Ого. Ти не жартував: це дійсно в чорта на болоті... — Кармен придивилася. — Отже, тут ви ходили в походи вдвох? Перш ніж переїхали?

Фок похитав головою.

— Не пам’ятаю такого. Я навіть не впевнений, що він сам кудись ходив у ті часи. Він був доволі заклопотаний на фермі. Мабуть, йому і там вистачало свіжого повітря.

— Якщо вірити цьому, то ти таки ходив. Принаймні раз, — Кармен підсунула до нього карту, вказуючи пальцем на нотатку, зроблену почерком Ерика Фока.

«З Аароном».

Слова були написані поряд з легким літнім маршрутом. Фок ніколи не проходив його до самого кінця, але знав, куди він веде. Він тягнувся вздовж пасовиськ, де