Читати книгу - "Межа Фундації"

— Не в подробицях, але загалом. Людина та гуманоїд, вочевидь, не можуть жити разом. Світи з роботами загинули. Вони були нежиттєздатні.

— А Земля?

— Люди залишили її та оселилися тут і, ймовірно (хоча консерватори б із цим не погодилися), на інших планетах.

— Але ж, напевно, не всі люди залишили Землю. Планету не покинули.

— Мабуть, ні. Не знаю.

— Її залишили радіоактивною? — раптом вихопилося в Тревіза.

Квінтесетц був заскочений зненацька.

— Радіоактивною?

— Так, це мене й цікавить.

— Наскільки мені відомо, ні. Ніколи про таке не чув.

Тревіз торкнувся пальцем зубів і замислився. Нарешті він сказав:

— С. К., стає вже пізно, і ми, мабуть, зловживаємо вашим часом.

(Пелорат зробив якийсь рух, ніби намагався протестувати, але Тревіз схопив його за коліно — і науковець стривожено затих.)

— Я радий бути корисним, — сказав Квінтесетц.

— Якщо ми можемо зробити щось для вас, скажіть.

Квінтесетц тихо засміявся.

— Якщо шановний Я. П. буде ласкавий не згадувати моє ім’я в будь-яких статтях про нашу таємницю, цього буде достатньо.

— Ви могли б отримати визнання, на яке заслуговуєте, і, можливо, трішки більше слави, якщо вам дозволять відвідати Термінус і навіть, можливо, залишитися в нашому університеті на деякий час — як запрошений професор, — із запалом сказав Пелорат. — Ми могли б про це домовитися. Можливо, Сейшеллу й не подобається Фундація, але вони навряд чи відхилять пряме клопотання про дозвіл вам прибути на Термінус і відвідати, скажімо, колоквіум з якихось питань стародавньої історії.

Сейшеллець припіднявся з місця.

— Кажете, ви можете натиснути на потрібні важелі?

— Ну, я про це не думав, — відповів Тревіз, — але Я. П. має цілковиту рацію. Ми могли би спробувати. І, звичайно, що більше ви викличете в нас вдячності, то сильніше ми старатимемося.

Квінтесетц завмер і насупився.

— Що ви маєте на увазі, сер?

— Усе, що вам треба, — це розповісти нам про Гею, С. К., — сказав Тревіз.

І все захоплення на обличчі Квінтесетца відразу згасло.

4

Квінтесетц утупився поглядом у стіл. Науковець розгублено гладив рукою короткі кучері. Потім глянув на Тревіза й стиснув губи. Здавалося, він вирішив нічого не розповідати.

Тревіз підняв брови й чекав; нарешті Квінтесетц видушив із себе:

— Справді, уже пізно — світло ледве мріє.

Досі він говорив чудовим галактичним стандартом, але тепер його слова набули незнайомої форми, ніби сейшеллська говірка пробивалася крізь класичну освіту.

— Мріє, С. К.?

— Уже майже ніч.

Тревіз кивнув.

— Я зовсім неуважний. І голодний. С. К., приєднайтеся, будь ласка, до нашої вечірньої трапези. Ми пригощаємо. А потім ми, можливо, продовжимо нашу розмову про Гею.

Квінтесетц важко підвівся. Він був вищий за двох прибульців з Термінуса, але старший та огрядніший, і високий зріст не додавав йому сильного вигляду. Він здавався ще втомленішим, ніж тоді, коли вони прийшли.

Кинувши на них швидкий погляд, науковець сказав:

— Я забув про гостинність. Ви з іншої планети, і не годиться, щоб ви розважали мене. Їдьмо до мене додому. Я живу в кампусі, недалеко, і якщо ви хочете продовжити цю розмову, мені там буде простіше розслабитися, ніж тут. Єдине, чого мені шкода, — здається, йому було трохи ніяково, — що я можу запропонувати вам лише обмежене меню. Ми з дружиною вегетаріанці, і якщо ви м’ясоїди, можу лише висловити свій жаль та попросити вибачення.

— Ми з Я. П. будемо раді стримати свою хижу природу на одну трапезу. Наша розмова це з лишком компенсує. Сподіваюся.

— Можу обіцяти вам цікаву вечерю незалежно від розмови, — сказав Квінтесетц, — якщо вам смакують наші сейшеллські спеції. Ми з дружиною здобули рідкісний хист, вправляючись із ними.

— З нетерпінням чекаю на будь-яку екзотику, яку ви нам подасте, С. К., — незворушно відповів Тревіз, хоча Пелората ця перспектива трохи знервувала.

Квінтесетц повів їх за собою. Трійця вийшла з кабінету й рушила нескінченним на вигляд коридором, де сейшеллець час від часу вітався зі студентами та колегами, однак і не думав представляти своїх супутників. Тревіз із ніяковістю побачив, що інші витріщаються на його сірий пояс. Одяг такого тьмяного забарвлення, вочевидь, не заведено було носити в кампусі.

Зрештою вони вийшли надвір. Там справді було темно й трохи прохолодно, на віддалі бовваніли дерева, а з обох боків доріжки росла густа трава.

Пелорат зупинився і застиг, повернувшись спиною до освітлених вікон будівлі, яку вони щойно залишили, та ліхтарів, що вишикувалися вздовж доріжок кампусу. Він дивився просто вгору.

— Яка краса! — сказав науковець.

— Є одна відома фраза у вірші одного з наших найкращих поетів про «безкрає небо Сейшелла в цятках світла».

Тревіз витріщився на небо й тихо, тоном поціновувача сказав:

— Ми з Термінуса, С. К., а мій друг узагалі ніколи не бачив іншого неба. На Термінусі ми бачимо лише тьмяну туманність Галактики й жменьку ледь помітних зірок. Якби пожили в нас, то стали б цінувати власне небо ще більше.

Квінтесетц скромно відповів:

— Запевняю вас, ми цінуємо його сповна. Річ не в тім, що ми в непереповненій частині Галактики: розташування зірок навдивовижу рівномірне. Навряд чи десь у Галактиці ви побачите, що зірки першої величини розкидано так широко. Але водночас їх не забагато. Я бачив небеса світів, що розташовані на краях кулеподібного зоряного скупчення, і там дуже багато яскравих зірок. Це псує темряву нічного неба й затьмарює всю велич.

— Цілком згоден, — відповів Тревіз.

— А зараз мені цікаво, — сказав Квінтесетц, — чи побачите ви майже звичайний п’ятикутник зірок, майже однакових за яскравістю. Ми називаємо їх П’ятьма Сестрами. Он там, просто над деревами. Бачите?

— Бачу, — відповів Тревіз. — Дуже привабливо.

— Так, — сказав Квінтесетц. — Побутує думка, що вони символізують успіх у коханні, тож немає любовного листа, який би не завершувався п’ятикутником точок, що вказують на бажання віддатися пристрасті. Кожна з п’яти зірок символізує різні етапи цього процесу — деякі поети змагаються одне з одним у прагненні показати кожен етап якомога еротичніше. Молодим я і сам пробував віршувати на цю тему, та навіть не подумав би, що настане час, коли я стану таким байдужим до П’яти Сестер. Але ця доля, мабуть, спіткає кожного. Бачите тьмяну зірку майже в центрі Сестер?

— Так.

— Вважають, — вів далі Квінтесетц, — що вона символізує кохання без взаємності. Легенда оповідає, що ця зірка колись була так само яскрава, як і решта, але потьмяніла від смутку. — Із цими словами науковець швидко рушив далі.

5

Вечеря, мусив зізнатися собі