Читати книгу - "В обіймах ночі, Рина Мир"

Глава 24.2. Допит

Тимур

– Заспокойтеся, Тимуре Олександровичу. Я справді хочу вам допомогти. Але спочатку я хочу розібратися в усій справі. Я державний адвокат і за моїми плечима більше тридцяти вдалих справ. Я витягнув із тенет в’язниці більше тридцяти невинних людей. Сподіваюся допомогти і вам, якщо ви, звісно, дозволите це зробити, – чоловік зробив паузу і, коли помітив, що я спокійно мовчу, а не огризаюсь, продовжив: – Отже, у вас хвора матір і подібним чином, а саме вуличними перегонами, ви заробляли на життя та лікування матері?

– Так, – стримано відповідаю, хоча всередині все кипить.

– Багато ви заробляли з перегонів?

– Достатньо.

– Конкретніше можна?

– Дві тисячі доларів був найбільший виграш.

– За одну участь у перегонах? – дивується.

– Так. Але не лише за участь, а за першість. Грошовий виграш може забрати лише переможець, той, що приїхав першим до фінішу.

– І багато разів ви вигравали?

– Не постійно, але останні рази так.

– Як гадаєте, чи мав хтось на вас зуб, враховуючи те, що саме ви завжди приїжджаєте першим?

– Звісно, мав. Одного разу мене навіть намагалися вбити на перегонах, – пригадую невдале приземлення і двотижневе загоєння ран.

– Як це було? Розкажіть детальніше, – збирався занотовувати.

– Нема чого розповідати. Того разу Джо участі у перегонах не брав. Він лише спостерігав за учасниками. Але один з його шісток гнався за мною, проте він не намагався мене випередити й першим дістатися фінішу, він навмисно підрізав мене, вдаряючи мене в зад. Я впевнено маневрував, проте майже на фініші скотина мене підрізала так, що я впав з мотоцикла й перевернувся. Якби не захисні шолом налокітники та наколінники, мабуть, я б перед вами зараз не сидів.

– Отже, у вас свої були вороги. А можливо, навіть і спільні з Джо?

– Не думаю. Я все ж вважаю, що то була шістка Джо.

– Якщо ви так вважаєте, то це вказує на те, що у вас були мотиви… – він сканує мене поглядом, а я мовчу, зціпивши зуби. Чорт! Хіба це допомога? – Але гаразд. Я вам вірю. Що було потім, не розкажете? Після того, як ви перевернулися?

– Джо підійшов до мене та подав руку, щоб я встав. Потім сказав, що розбереться з тим пацаном.

– І розібрався, не знаєте?

– Не знаю. Але мені байдуже на те.

– Ясно. Що було в ніч вбивства Джо? Ви теж взяли першість?

– Взяв. Отримав виграш й одразу поїхав звідти.

– Може, вам мало було?

– Що ви постійно маєте на увазі? Хочете почути, як я власними руками вбив Джо? Та здався він мені! Його як вбили? Пляшкою з-під пива горло перерізали? А ви не візьмете до уваги той факт, що я не вживаю алкоголю? Мені іноді поїсти немає коли, а здебільшого й немає чого, бо я хвилююся за матір і складаю копійку до копійки, щоб її вилікувати! На що я буду купувати алкоголь? Та навіщо мені взагалі це потрібно – розпивати пиво з чоловіком, з яким абсолютно не спілкуюсь? Ви так не вважаєте?

– Гаразд, заспокойтеся, Тимуре Олександровичу. Я лиш беру до уваги всі факти слідства.

– Ще раз повторюю: всі ті факти – брехня! Я не маю жодного відношення до вбивства Джо. Тим паче, що в той час, коли його вбили, я був уже далеко звідти.

– До речі. Куди ви поїхали після перегонів? Додому?

– Ні.

– Чому? Ви розумієте, що це питання залишається відкритим і якщо ви не дасте на нього конкретну відповідь, я вам не допоможу.

– Я розумію. Але поїхав я не додому. Вдома не можу знаходитись з того часу, як матері там немає.

– А де зазвичай ви буваєте?

– У друга в майстерні. І також в лікарні у матері. Саме там я проводжу весь свій вільний час.

– Отже, ви поїхали до лікарні?

– Ні. Була пізня година, мама вже спала і я не хотів її будити.

– Отже, ви до друга в майстерню поїхали?

– Ні, – зітхаю.

Як набриднув уже цей допит.

– А куди? – допитується адвокат.

– До дівчини.

– У вас є дівчина?

– А чому ви дивуєтеся?

– Нічому. Просто в поліції немає фактів про це.

– Ми недавно почали зустрічатися, – не подобається мені про це розповідати.

– Отже, ви стверджуєте, що поїхали до дівчини?

– Так.

– Вона може підтвердити ваші слова?

– Прошу, не чіпайте її.

– Та я нікого ще не чіпаю, я лише запитую.

– Я більше нічого вам не скажу.

– Чому? Тимуре Олександровичу, ви розумієте, що це, можливо, ваше алібі? Це ваш шанс! Якщо ваша дівчина підтвердить те, що на момент вбивства ви були поруч з нею, то тут фактично і моя допомога вам не потрібна буде. Ви це розумієте? Вас просто випустять під умовний термін і все!