Читати книгу - "Крило метелика (частина 1), Кіра Леві"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
А ми мали пройти по воді саме влітку.
Течія прискорювалася. Керувати неповороткими плотами на річищі річки ставало все важче. Попереду, метрів за сто п'ятдесят, вода вирувала і пінилася. Обидва береги були пологими, з вузькими смугами намитого піску та каміння.
— Причалюємо! — подала я команду плоту, що йшов за мною. По ланцюжку розпорядження передали далі.
Сказати легко, зробити виявилося складніше. Плоти зносило навіть біля берега. Течія все прискорювалася.
Міцно зв'язавши плоти між собою, частину їх прив'язали до верби й навіть закріпили за великі валуни на березі.
— Що робити будемо? — з тривогою Микита розглядав майбутній шлях. Його оточили чоловіки. Кожен ділився своїми думками. Жінки у розмову не вступали. Одразу зайнялися звичною справою — розведенням багаття та приготуванням вечері. І тільки я не залишилася осторонь розмови.
— Вже вечоріє, заночуємо тут, — одразу застеріг Микита. — Складний спуск почнемо зранку.
Лев Аркадійович хоч і ходив теплоходом до Чорного моря, але річка тоді була підкореною людиною. Каскад гребель змінили вигляд річища так, що він зараз не впізнавав річку. Але навіть так він розумів найбільше.
— Спробуємо сплавити плоти по одному, лавіруючи біля берега, — капітан запропонував свій план. — Нам треба зробити багри для кожного чоловіка на плоті. Весла тут мало допоможуть. Керуватимемо баграми, утримуючи пліт далі від небезпеки.
— Що робитимемо з катамараном? — стурбувалися одразу кілька чоловіків. — На ньому самі жінки! І основний вантаж на ньому!
— Я з Лізою сплавлялася на порогах. Щоправда, на рафті та у повному екіпіруванні, але досвід у нас є. У тримарана посилено нижню частину. Він за паспортом придатний для рафтингу річкою з порогами.
— Нам доведеться робити часті зупинки та продумувати подальший маршрут для кожної ділянки, — додав капітан. З ним мовчки погодились. — Можливо, десь доведеться тягнути плоти волоком, як бурлаки.
— У складних місцях козаки так переправляли через пороги свої чайки, — згадавши важливу інформацію, поділилася з іншими. — А у нас плоти. Не треба думати про осад. Глибина біля порогів і в плесі не більше метра. Обійдемося без бурлацтва.
— Схоже, це буде дуже довгий спуск, — зауважив Денис.
— І фізично дуже складний, — передрік Лев Аркадійович.
— Немає значення, скільки часу займе, головне, залишитися всім живим і зберегти вантаж, — підсумував наш ватажок. — Продумаймо, що ще нам знадобиться, щоб убезпечити себе.
— Тільки власна сила та спритність. Розумію, це не найкраща моя порада, але шоломи та жилети у нас тільки на мою родину. Свій я віддам тому, хто більше боятиметься і панікуватиме. А решта двох комплектів будуть на моїх дітях.
— Добре, що Олексій вигадав конструкцію плотів з обмежувачами, — Соболєв-старший не залишився осторонь. — Перевірте, щоб поручні міцно трималися. Якщо потрібно, візьміть цвяхи, які витягли з дощок. Я знаю, на якому плоті вони лежать.
— Якщо все ж таки доведеться тягнути волоком, то троса вистачить максимум на один пліт. От і знадобляться мотузки з кори верболозу.
— Недарма Поліна Михайлівна клубки намотала.
Мене, як і раніше, частина чоловіків шанобливо називала за ім'ям та по батькові.
— Моєї заслуги мало, — посміхнулася, згадуючи, як спочатку доводилося змушувати їх плести. — Це заслуга Ілони. Я ось що згадала! Щоби пройти пороги, нам потрібно переправитися на правий берег. Природний фарватер, відкритий козаками, проходив переважно біля правого берега. Його так і називали — Козацький хід. З того боку більше відкритої води.
— Ми близько підійшли до порогів, — Лев Аркадійович похмуро розглядав краєвид, що відривався нижче за течією. Повернув голову догори річки, знову вниз. Щось подумки прикинув і запропонував вихід: — Поліно Михайлівно, завтра я з вами на тримарані попливу. Ми підемо першими. Нам доведеться пливти на той берег навскіс вгору за течією. Річка нас знесе до тієї точки, — вказав він практично навпроти. — Там зупинимося відновити сили перед наступним кидком.
На цьому обговорення планів перервалось. Нас покликали оцінити м'ясний суп із макаронами та тушкованку. Приготування єдиної пачки макаронів ми весь час відкладали. Чекали відповідного моменту? Не знаю! А зараз жінки вирішили їх зварити у супі. Наче заохочували всіх перед тяжкою роботою. Для нас вечеря стала банкетом!
Але великим подивом виявився чай із квітів акації. Чарівний напій наповнював бадьорістю і без цукру. Ох, як вчасно!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крило метелика (частина 1), Кіра Леві», після закриття браузера.