read-books.club » Фентезі » Острови шторму та смутку. Гадюка 📚 - Українською

Читати книгу - "Острови шторму та смутку. Гадюка"

161
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Острови шторму та смутку. Гадюка" автора Бекс Хоган. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 70 71 72 ... 78
Перейти на сторінку:
поки вона заварить нове зілля. Її чари поступово слабшають, і я рвуся продовжити пошуки Бронна та Ґрейс. Однак таки залишаюся відпочити, бо розумію: якщо прагну здолати Адлера, то на це знадобляться сили.

Усе виявилося зовсім не таким, як я гадала — все моє життя побудоване на брехні. Чоловік, якого я називала батьком, вбив моїх батьків і вкрав мене. Він знав, ким були вони і хто я. А це означає, що я була для нього нічим іншим, як козирною картою, якою він міг зіграти у зручний момент. Чи мав він на меті вбити Торіна одразу ж після нашого одруження? Одразу ж, як усуне Короля? Західна Принцеса на Східному троні: маріонетка, яку можна смикати за ниточки. Адлер збирається взяти під контроль не лише Східні Острови — він зазіхає ще й на Західні. Хоче підкорити всіх.

Прийде час, і я горюватиму за втратами, але не сьогодні.

Естер закінчує приготування свого трунку, наповнює ним флягу й передає її мені, попереджуючи:

— Що не сталося б, не пий цього!

Я збентежено беру флягу.

— Тоді навіщо ви мені це даєте?

— Бо воно тобі знадобиться.

Я не сумніваюся в її словах, тож я просто дякую.

Навіть попри свої магічні здібності, вона не може приховати сліз:

— Залишайся в живих, Мейрін!

Естер тягнеться, щоб погладити мене по щоці, та її рука застигає, а на обличчі з’являється найсумніша посмішка. Вона втратила право втішати мене багато років тому.

— Тепер іди…

Я відчуваю, як у мені спалахують іскорки магії; паніка від усвідомлення терміновості місії накриває мене такою потужною хвилею, що мало не збиває з ніг. Я поспіхом вибігаю з хижі, зупинившись лиш на мить, щоб ще раз поглянути на Естер. Якщо я виживу, ми обов’язково зустрінемось знову.

Погода тиха, трава пісколюба й не шорхнеться. Я врешті можу рушити на північ від того місця, де зійшла на берег. Шукаю печеру, що мусить бути десь поблизу, відчайдушно прагнучи знайти Бронна і Ґрейс. Я лечу, мовби на крилах — від огидних ліків Естер тіло зміцнилося.

Наближаюся до води і чую голос, що вигукує моє ім’я. Спершу він звучить слабко, його ледь чутно на вітрі, однак коли йду на нього, він лунає голосніше й голосніше. Стає страшно.

Мій «тато» кличе мене.

Горизонту не видно за лісом, аж поки я доходжу до його краю, а тоді, сховавшись у хащах, бачу картину: «Діва» кинула якір неподалік від узбережжя; схоже, під час атаки океанських хижаків її корпус добряче постраждав.

Більшість членів екіпажу на пляжі, включно із чоловіком, що вбив моїх батьків. Праворуч і ліворуч від нього — зв’язані та з кляпами в ротах — Бронн і Ґрейс. Я спізнилася.

— Мерріан! — Адлер глузливо виспівує моє ім’я. — Йди сюди! Приєднайся до нас!

Він знає, що я поруч? Чи просто сподівається на це?

— Покажись, Мерріан! Ти ж не боягузка, правду кажу? — він не дурний. Всі його плани пішли шкереберть і його екіпаж от-от зчинить бунт. Єдиний його шанс відновити контроль над ситуацією — моє вбивство, і хіба існує кращий спосіб, ніж використати Бронна і Ґрейс, щоб приманити мене?

— Я згоден торгуватися: ти в обмін на них, — він тикає дулом пістолета у скроню Ґрейс, — гадаю, саме я отримаю вигоду, але тим не менше…

Я не знаю, що робити; паніка піднімається в мені, наче жовч, і я зіщулююся у своїй схованці. Ясна річ — це пастка, проте що це все означає?

— Мерріан! Я знаю, що ти десь тут на цьому жалюгідному Острові. Здайся, або вони помруть. Перша — вона, — він сильніше притискає пістоль до голови Ґрейс і навіть на відстані я бачу, як вона тремтить. — Я порахую до десяти. Один…

Усе, в чому я поклялася — помститися за Східні Острови, своїх друзів, сім’ю, аби змусити Адлера заплатити за все зло, — миттєво зникає. Залишається тільки Ґрейс. Ґрейс — моя сім’я, і я не дам їй померти.

— Два…

Я глибоко вдихаю, щоби заспокоїтися. Пора! Я виходжу.

— Відпусти її, Адлере!

Я помітила його — спалах сум’яття від того, що я звернулася до Адлера по імені. Та на його обличчі одразу вималювалася вдоволена посмішка, ніби він знав, що я все одно прийду.

А тоді він прострілює Ґрейс голову.

Її міцне тіло падає на землю ще до того, як мій крик відлунням котиться в повітрі.

Спіткнувшись, я лечу на пісок — вражена, тягнуся руками до Ґрейс, ніби можу повернути її до життя. А тоді мій смуток обертається люттю, я зриваюся на ноги і мчу до неї. Люди Адлера силуються схопити мене, проте, палаючи злістю, я вириваюся і шалено дряпаю їх; мої нігті, мов пазури здирають шкіру з їхніх щік і рук. Я знову, не стримуючись, роблю ривок — все наче в тумані, я відчуваю, що під моїми ударами ламаються кістки. Мене хапають ще більше рук, а я звиваюсь і б’юсь ногами, жадаючи вбити їх за те, що вони зробили. За все! Але крізь шум лунає наказ Адлера.

— Досить! — він спантеличений. Адлер не знав і половини того, на що я здатна. — Або я пристрелю і його.

Я озираюся і бачу, що Адлер цілиться пістолем у голову Бронна, тож миттю здаюсь. Мені зв’язують руки мотузками, а я дивлюся Броннові в очі, поглядом вибачаючись за своє спізнення. В його очах — полегшення, що я жива. Тоді мене штовхають, і я стаю навпроти Адлера, чиє обличчя заляпане кров’ю Ґрейс.

— Знаєш, — починає він таким тоном, ніби ми вже не вперше бачимося за ці місяці, — дбайливість — це твоя ахіллесова п’ята. І завжди нею була. Робить тебе вразливою. Змушує стікати кров’ю.

— Я здавалася — тобі не потрібно було її вбивати, — я аж задихаюся від люті.

Адлер скрушно хитає головою, вдавано співчуваючи.

— Вона зрадила мене. Тож так! Я вбив її. Просто хотів, щоб ти це побачила. — Він кидає своїм людям: — Зберіть наші іграшки. Ми беремо їх на «Діву».

Адлер витягує кляп Ґрейс й запихає його мені в рот. Я відчуваю смак її крові, це так нестерпно, що мені хочеться ридати.

Мене з Бронном женуть до човнів із веслами, приставивши пістолі до наших голів. Наближаючись до «Діви», я дивлюся на Ґрейс, що лежить на пляжі, непохована. Пісок довкола неї червоний від крові, яка поволі просочується в тіло Острова…

Я завжди відчуватиму цю втрату.

Екіпаж на кораблі помічає нас і голосно глузує. Коли ж мене і Бронна

1 ... 70 71 72 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Острови шторму та смутку. Гадюка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Острови шторму та смутку. Гадюка"