Читати книгу - "Сфера"

Мей поглянула на годинник. 13:02. У навушнику заговорило Додаткове Управління: «Готові до годівлі акули».

— Так, — сказала Мей, глипнувши на зап’ястя. — Бачу купу прохань повернутися до акули, а вже минула перша година, тому, думаю, ми так і зробимо. — І покинула морського коника, який на мить обернувся, ніби не хотів, щоб вона його покидала.

Пішла до першого і найбільшого акваріума зі Стентоновою акулою. Над акваріумом на лискучій червоній драбині у закасаних білих джинсах стояла дівчина з кучерявим темним волоссям.

— Привіт, — сказала Мей. — Я — Мей.

Дівчина, здається, хотіла відповісти «я знаю», але потім, ніби згадавши, що їх знімає камера, завчено і дурнувато відповіла:

— Привіт, Мей, я — Джорджія, зараз годуватиму акулу містера Стентона.

Попри свою сліпоту і тимчасову відсутність їжі, акула, здається, відчула, що от-от почнеться бенкет. Завертілася, мов циклон, потроху спливаючи ближче до поверхні. Кількість глядачів Мей сягнуло сорока двох тисяч.

— А дехто зголоднів, — мовила вона.

Акула, що досі видавалася небезпечною лише почасти, перетворилася на люту і цілком чутливу потвору, втілення хижацького інстинкту. Джорджія намагалася надати собі впевненого і компетентного вигляду, але Мей помітила в її очах страх і тривогу.

— Ви там готові? — запитала вона, не зводячи очей із акули, яка прямувала до неї.

— Готові, — відповіла Мей.

— Добре. Сьогодні ми дамо акулі поласувати новою їжею. Як ви знаєте, її годували вже всілякими харчами, від лосося до оселедця й медуз. І все вона пожирала з величезним апетитом. Учора скуштувала ската, і ми думали, що він їй не сподобається, але вона його проковтнула вмить. Тому і сьогодні проекспериментуємо з новою їжею. Погляньте сюди.

Мей побачила, що відро, яке принесла Джорджія, виготовлене з органічного скла, а всередині — щось блакитнобрунатне, з багатьма ногами, якими воно торохтіло об стінки: омар. Мей ніколи не чула, щоб акули їли омарів, але чому б їм не їсти омарів?

— Ось у нас звичайний омар зі штату Мейн, і ми не впевнені, чи акула здатна його з’їсти.

Джорджія, вочевидь, бравувала, але навіть Мей почала нервуватися, бо дівчина занадто довго тримала омара над водою. «Кидай його, — подумки казала Мей. — Будь ласка, кидай уже».

Але Джорджія й далі тримала омара над водою, видно, заради Мей і її глядачів. Тим часом акула вже зачула омара і, безперечно, уявила його форму всіма своїми сенсорами, тож почала кружляти дедалі швидше; ще стримувалася, але їй уже, вочевидь, уривався терпець.

— Деякі акули здатні перетравлювати панцирі ракоподібних, а деякі — ні, — сказала Джорджія і так хитнула омаром, що його клешня знічев’я торкнулася до поверхні води. «Будь ласка, кидай, — подумала Мей. — Та вже кидай». — Тож ось я кидаю цього красеня у…

Але не встигла вона доказати, як акула випірнула з води і вихопила омара з руки годувальниці. Джорджія лише зойкнула, схопивши іншою рукою пальці, наче хотіла їх порахувати — чи всі; акула шубовснула в акваріумну воду, омар пропав у її пащі, а біле м’ясо ракоподібного порснуло з широкої пащі.

— Не зачепила тебе? — запитала Мей.

Джорджія захитала головою, стримуючи сльози.

— Іще б трошки… — Потерла руку, ніби попеклася.

Омара зжерто, а перед Мей постало страхітливе і незвичайне видовище: всередині акули омар перетравлювався просто на її очах, блискавично швидко і неймовірно чітко. Мей побачила, як в акулячій пащі він розламався на десятки, а потім на сотні друзок, відтак стало видно, як ці друзки поповзли стравоходом у шлунок і кишківник. За якусь хвилю омар перетворився на зернисту, грудкувату масу. Кал випав з акули і, як сніг, опустився на дно акваріума.

— Здається, вона не наїлася, — мовила Джорджія. Знову вилізла на драбину зі ще одним контейнером із прозорого оргскла. Поки Мей спостерігала, як перетравлюється омар, Джорджія роздобула ще одну страву.

— Це те, що я думаю? — запитала Мей.

— Тихоокеанська морська черепаха, — відповіла Джорджія, підносячи контейнер з рептилією. Черепаха була завбільшки з половину Джорджії, вся зі строкатих клаптиків зеленого, блакитного, брунатного — чудова тварина, неспроможна рухатися у занадто тісному контейнері. Джорджія відчинила з одного боку дверцята, ніби запрошуючи черепаху виходити, якщо їй хочеться. Та їй не хотілося.

— Малоймовірно, що акула коли-небудь стикалася з черепахами, надто вже різні середовища проживання, — сказала Джорджія. — Ця черепаха не мала ніякої причини гуляти там, де мешкала Стентонова акула, та й акула, безперечно, ніколи не бачила залитих сонцем місцин, де живуть черепахи.

У Мей виникло бажання запитати Джорджію, чи справді їй хочеться годувати акулу черепахою, що її очі вже помітили хижака внизу, і тепер зі своєю повільною черепашачою силою істота намагалася затиснутися якнайглибше в контейнер. Годування акули цим добрим створінням, хай би яка була з цього наукова користь, не сподобається багатьом глядачам. На зап’ясті вже з’являлися «цвірки». «Будь ласка, не вбивайте черепаху! Вона схожа на мою бабусю!» Але були й інші думки, мовляв, оскільки акула не надто більша за черепаху, то не зможе проковтнути її чи перетравити, адже черепашачий панцир достоту непробивний. Щойно Мей уже вголос збиралася засумніватися в доцільності такої годівлі, як у навушнику пролунала вказівка з ДУ:

— Тримайся. Стентон хоче подивитися, що з цього вийде.

Знову закружляла в акваріумі акула, так само голодна і ненажерлива. Що для неї омар? Перекуска на один зуб. Ось вона підійнялася ближче до Джорджії, знаючи, що неподалік головна страва.

— Нате, — мовила Джорджія, нахиляючи контейнер, аж поки черепаха почала повільно сповзати до неонової води, що нуртувала під нею — від акулячого кружляння утворився справжній вир.

Коли контейнер нахилився майже вертикально, а голова черепахи опинилася за межами прозорого пластику, акулі ввірвався терпець. Вона вистрибнула, схопила своїми щелепами черепаху за голову і потягла під воду. І так само, як омара, поглинула її за лічені секунди, але цього разу акулі довелося змінювати свою подобу, чого не вимагав омар. Здавалося, вона зняла з петель свою щелепу, вдвоє збільшила розміри пащеки і таки змогла проковтнути черепаху цілком. А Джорджія тим часом розповідала про те, як начебто багато акул, споживши черепах і перетравивши їхню плоть, вивертають шлунки, вибльовуючи уламки панцира. Зате Стентонова акула мала інший підхід. Панцир, здавалося, розчинився у її пащі і в шлунку, немов змішаний зі слиною крекер. Не минуло й хвилини, як уся черепаха перетворилася на жменьку попелу. Він випав з акули, як і омар, пластівцями, що важко опустилися на дно до решти останків, які вже неможливо було розрізнити.

Спостерігаючи за всім цим, Мей помітила постать, самі лише обриси, за склом дальньої акваріумної стінки. Тіло скидалося на тінь, обличчя невидиме, аж раптом світло, що падало згори, відбилося від шкіри несамовито вертлявої акули