Читати книгу - "Як завоювати сніжну відьму. Академія Торенвес, Марго Вольська"

Зараз двійочники вже закрили свої навчальні борги або просто вилетіли з університету, тож структура черги останнім часом значно змінилась. Я бачила багато колишніх випускників або тих, хто був відрахований кілька років тому. Довідки про відновлення на навчання, підтвердження від академії для отримання роботи, зрештою, вступ в аспірантуру, основний набір у яку проходитиме восени… коротше, тут вистачало і дорослих, і нахабних людей, які зовсім не бажали пропускати мене до мети та перекривали собою дорогу, обурювались, гнали куди подалі, вимагали зачекати.

– Я аспірантка лорда Флейма, мені призначено, – всоте повторила я.

– Ти? Аспірантка? – чужі пальці вчепились в моє оголене зап’ястя. – Та ну! Не може такого бути!

Я озирнулась і з подивом побачила свого колишнього однокурсника. Не Джона, що уже встиг відчути сніжну силу на своїй шкурі, а іншого. Хлопець свердлив мене поглядом і явно не збирався спокійно пропускати далі. Обличчя його виражало невдоволення.

– Не треба тут брехати, – заявив він. – Ти ж ледь чаклувала, коли навчалась. Тепер в аспірантки подалась? Серйозно? Ще й швидше за інших?! Хто в це повірить!

Зараз я значно спокійніше ставилась до свого колишнього травматичного досвіду і не була схильна реагувати на такі підколи однокурсників. Не бажають вірити у мою здатність за себе постояти – не треба, але хай тоді не дивуються, якщо раптом стане дуже холодно.

От тільки я була не сама, а з Джейсоном, і це накладало певні обмеження. Не хотілось, аби він почув зайве про мою силу та зробив для себе якісь висновки.

– Ніколасе, ти як завжди видаєш бажане за дійсне, – обірвала я однокурсника. – Прибери свої руки та відійди від мене добровільно, якщо не хочеш зайвих проблем.

– Проблеми? Це ж чи не ти мені їх створиш, м, Мелісо? Цікаво, як? Гукнеш сестричку?

Джейсон зробив крок вперед, порівнявшись з нами.

– Лапи свої тримай при собі, – в його голосі дзвеніла погроза. – І взагалі, що ти собі дозволяєш?

– О, ти й покровителя нарешті знайшла? А то тебе, нездару, ніхто не…

Ніколас не договорив, і не тому, що Джейсон раптом проявив чудеса рішучості і джентльменства, ні. Просто в мене остаточно обірвалось терпіння. Я вже не носила обмежувальні рукавички, не намагалась посадити свою магію на короткий повідок, тож, коли того хотіла, могла чаклувати без обмежень.

По одягу Ніколаса сріблястою ниткою побігла паморозь, і він раптом виявив, що більше не може розтулити вуста. Хлопець майже одразу лишив в спокої мою руку, потягнувся пальцями до губ і злякано замичав.

– Само мине десь за годинку. Шкода, що ти зараз не зможеш поспілкуватись з лордом Флеймом, зате, може, і не обурюватимешся, що повз тебе проходять, – підморгнула йому я і рішуче рушила далі.

За моєю спиною захоплено присвиснув Джейсон.

– Ти прямо як справжня сніжна відьма!

– Просто знаю кілька цікавих заклинань, – звично відмахнулась я, не збираючись підтверджувати, що маю деякі сили. – Нічого вартого уваги.

– Ти себе недооцінюєш. Просто! От я ж таку магію не використовую!

– Звісно, ні, бо ти демон, а не стихійник, – я байдуже знизала плечима та рішуче постукала в двері Есмондового кабінету.

Мені не відповіли, та я знала, що Флейм мене чекає, можливо, просто вважає, що я піду іншим шляхом, тож спокійно смикнула двері. Було відчинено, і Есмонд справді сидів за столом і щось писав. В кабінеті сиділа Аліса, і я здивовано заморгала, побачивши сестру.

– Лорде Флейме, – тим не менш, подала голос, – я прийшла на практику, можна?

– Мелісо? – Есмонд підняв на мене погляд. – Проходь, звісно, я… О, бачу, ти не сама.

Поява Джейсона його не надто здивувала, але й великої радості не принесла. Есмонд байдуже кивнув мені на вільний стілець, Джейсон же так і лишився стояти біля дверей, просто закривши їх за собою.

Кілька хвилин в приміщенні панувала досить напружена тиша, тільки скрипіло перо – це Флейм заповнював потрібні документи. Зрештою він підвів на Алісу погляд та простягнув їй бланки.

– Все готово. Занесете копію запиту у приймальню до ректора, леді Беллер, а далі лишається тільки чекати. Особистий наставник – це справа нешвидка.

Я запитально вигнула брови. Аліса правильно зрозуміла мій подив і швиденько, ніби вибачаючись, пояснила:

– Хочу все-таки спробувати себе на польовій практиці, а не в аспірантурі. Тато мені голову відірве, коли дізнається, але…

Вона не договорила, певне, про щось згадавши.

– До речі, про тата, – після короткої паузи додала Аліса. – Завтра в нього день народження. Мелісо, він просив тебе запросити, якщо ми побачимось в університеті.

Я геть забула про батькове свято, та й, чесно кажучи, не надто поривалась його відвідувати. Але зараз, коли почула слова сестри, зрозуміла, що моя відсутність на сімейному святі буде сприйнята як остаточний розрив стосунків.

І що ж робити?

Я перезирнулась з Есмондом. Можливо, він був би щедрим на коментарі, та, на жаль, присутність Джейсона відверто заважала. Тож я вирішила відкласти це питання на потім.