Читати книгу - "Там, за зимою, Ісабель Альєнде"

Мандрівці вкрили Кетрін килимом, звели чотири кути брезенту та обережно загорнули жінку й перев’язали мотузками, які Річард мав у машині. Як усім тутешнім будівлям, святилищу бракувало підмурка: його поставили на палях, тож під ним залишався проміжок, куди вони й опустили Кетрін. Досить довго збирали каміння, щоб затулити вхід. Коли навесні розтане сніг, тіло, безперечно, почне розкладатися, і його знайдуть по запаху.

— Помолімося, Річарде, разом з Евелін і попрощаймося з Кетрін, — запропонувала Лусія.

— Я не вмію молитися, Лусіє.

— Кожен робить це по-своєму. Для мене молитися означає розслабитися й повірити в таїну буття.

— Чим є для тебе Бог?

— Зви його як хочеш, Річарде, але простягни руки Евелін і мені, й давайте утворимо коло. Допоможімо Кетрін та її дитині піднятися на небо.

Потім Річард навчив Лусію й Евелін ліпити сніжки й класти їх одні на одних, щоб, зробивши піраміду, поставити в її центрі запалену свічку: чоловік бачив, що так бавилися на Різдво діти Орасіо. Цей хисткий світильник з мерехтливого полум’я й води відкидав золотаве сяйво поміж синіх кругів. За кілька годин, коли свічка догорить, а сніг розтане, від світильника не залишиться й сліду.

Епілог

Бруклін

Річард Баумастер і Лусія Мараз свідомо збирали публікації про смерть Кетрін Браун, відколи в березні знайшли її тіло й до того моменту, коли через два місяці пригоду, що змінила їхні життя, можна було вважати завершеною. Знайдений у Рінебеку труп дав підстави для балачок про ймовірне людське офірування мігрантами-членами якоїсь секти в штаті Нью-Йорк. У повітрі пахло ксенофобією, розв’язаною передвиборчою кампанією Дональда Трампа. Хоча мало хто сприймав його всерйоз як кандидата, його похваляння спорудити нову китайську стіну, щоб закрити кордон з Мексикою, й депортувати одинадцять мільйонів нелегалів починали вкорінятися в масовій свідомості. Знайти для злочину моторошне пояснення було неважко. Деякі подробиці страшної знахідки вказували на ритуальне вбивство: жертва перебувала в позі зародка, як мумії доколумбових часів, загорнута в закривавлений мексиканський килим, із кам’яним образком Диявола на шиї та пляшкою з черепом на етикетці. Постріл упритул в чоло мав ознаки страти. До того ж жертву помістили в святилище Омега-інституту, що, як зазначали деякі скандальні газети, було збиткуванням над духовністю.

Чимало іспаномовних християнських церков оприлюднили пафосні спростування, заперечуючи поширення сатанинських культів серед своїх вірян. Утім, невдовзі «принесена в жертву діва», як назвало її одне видання, була ідентифікована як така собі Кетрін Браун, лікарка-фізіотерапевт з Брукліна, двадцяти восьми років, незаміжня й вагітна. Ніяка не діва. Також з’ясувалося, що на кам’яному образку зображений не Сатана, а жіноче божество з міфології майя, і що малюнок з черепом прикрашає одну з найпоширеніших марок текіли. І тоді цікавість публіки й преси до події зменшилася, а згодом і зовсім пропала, й Річардові та Лусії стало важче стежити за подальшим перебігом подій.

Новина, що з’явилася в «Нью-Йорк таймс» в останній тиждень травня і якій Річард Баумастер знайшов підтвердження в інших джерелах, не стосувалася Кетрін Браун. Ішлося про мережу нелегальної торгівлі людьми, що охоплювала Мексику, кілька центральноамериканських країн і Гаїті. Ім’я Френка Леруа фігурувало в репортажі серед інших співучасників, а згадка про його смерть вмістилася в пару рядків. Хоча справа Кетрін Браун стосувалася департаменту поліції, нею займалося ФБР через зв’язок жінки з Френком Леруа, якого спершу заарештували як головного підозрюваного в злочині, але невдовзі випустили під заставу. ФБР кілька років вело масштабне розслідування, пов’язане з торгівлею людьми, і було більше зацікавлене звинуватити Леруа в цьому, ніж у вбивстві бідолашної коханки. Слідчим була відома роль Френка Леруа, однак для його затримання бракувало доказів; чоловік добре підстрахувався на такий випадок. Тільки пов’язавши чоловіка з убивством Кетрін Браун, вдалося обшукати його контору й дім і вилучити достатньо матеріалів для арешту.

Леруа втік до Мексики, де мав зв’язки і де багато років спокійно жив його батько-втікач. Можливо, доля сина склалася б так само, як батькова, якби не інфільтрований у мережу спецагент ФБР. Ним був Іван Данеску. Завдяки більше йому, ніж іншим агентам, вдалося розмотати злочинний клубок у США й виявити контакти в Мексиці. Якби Іван Данеску залишився живий, його імені ніколи не розкрили б, але він загинув під час штурму певного маєтку в Герреро[72], одного з місць, де утримували жертв і де саме зібралися ватажки злочинного угруповання. Іван Данеску разом з мексиканськими військовими брав участь у героїчній операції — як писали ЗМІ — з визволення сотні людей, котрі чекали своєї черги бути перевезеними й проданими.

Поміж рядками Річард прочитав іншу версію, бо дослідив спосіб дій картелів і влади. Коли якогось ватажка затримували, він зазвичай легко уникав тюрми. Закон завжди зневажали, бо всі — від поліцаїв до суддів — відступали перед погрозами чи корупцією, а тих, хто опиралися, вбивали. Дуже рідко вдавалося екстрадирувати злочинців, які безкарно орудували в США.

— Присягаюся, військові під прикриттям ФБР удерлися до маєтку, щоб убивати. Так вони діють під час операцій проти наркоторговців, і я не бачу причини, через яку вони мали б чинити інакше в цьому випадку. Мабуть, їхній план несподівано провалився, й зав’язалася перестрілка. Це пояснює загибель Івана Данеску з одного боку й Френка Леруа з іншого, — розтлумачив Річард Лусії.

Вони зателефонували в Маямі до Евелін, яка не знала новини, й домовилися, що та приїде до Брукліна, бо дівчина дуже хотіла знову побачити Френкі. Вона досі так і не наважилася зателефонувати Шеріл. Лусії довелося переконувати Річарда, що після смерті Френка Леруа Евелін ніщо не загрожує, й вони обидві — дівчина й Шеріл — заслужили на те, щоб поставити крапку в цій історії. Лусія зголосилася піти на перший контакт і, вірна своїй теорії, що краще за все одразу переходити до суті, зателефонувала Шеріл і попросила про зустріч, бо має сказати їй щось важливе. Перелякана жінка поклала слухавку. Тоді Лусія вкинула до поштової скриньки дому зі статуями записку: «Я приятелька Евелін Ортеги, вона мені довіряє. Будь ласка, прийміть мене. Я маю для вас звістку від неї». Лусія дописала номер свого мобільного телефону й поклала до конверта ключі від «Лексуса» й від помешкання Кетрін Браун. Того ж вечора Шеріл зателефонувала.

Через годину Лусія вже заходила до неї, а Річард тим часом чекав у машині: через хвилювання в чоловіка розігралася виразка. Вони вирішили, що йому краще не потикатися до Шеріл, бо та почуватиметься спокійніше наодинці з іншою жінкою. Лусія переконалася, що Шеріл така сама, як її змальовувала Евелін: ставна