Читати книгу - "В сузір’ї Дракона"

— Інженер технічної служби підполковник… Корж.

Тепер вже посміхається сержант Пиріг — ось так збіг у прізвищах! Хоча нічого дивного тут немає. Сашко за час служби в лісах та борах за великою чужою рікою через одного зустрічав тут своїх земляків. Незважаючи на те, що «першу в історії соціалістичну, багатонаціональну державу робітників та селян» населяли понад 100 великих і малих народів, які вже складали, буцімто, одну, штучно придуману націю, чи то пак «нову соціальну та інтернаціональну спільність» (так Сашко вчив у школі); незважаючи на так зване «братерство народів» у цій гігантській країні зігнаних народів і нібито їхню рівність за конституцією, в ракетні війська стратегічного призначення — елітарні з елітарних! — призивалися лише представники східних слов’ян — у першу чергу росіяни, потім українці (найбільше з Придніпров’я) і білоруси. Лише їм довіряли правителі «зореносної» («чорних», як називали в тій країні всіх не слов’ян та не білих, і на поріг не пускали до ракетних військ!). Тому сержант Сашко Пиріг і підполковник Корж на кожному кроці зустрічали тут своїх земляків — сотнями й сотнями.

Сашкові страх як закортіло перекинутись бодай кількома словами із земляком (хоч він і старший офіцер, та земляки завжди рівні), але, зітхнувши, сержант запитав те, що йому в даному випадку й треба було запитувати за інструкцією:

— Мета вашого приїзду?

— Регламентні роботи, — відповідає підполковник і, не втримавшись, додає вже тихіше, — земляче…

І хоч слівце те не за інструкцією, сержант і собі до нього вдається (трохи легшою тоді стає служба, бодай і на мить):

— Прошу документи, товаришу земляк!

Офіцер подає перепустку, сержант Пиріг, взявши її, — земляк земляком, а служба — службою! — йде з ним до грибка, набирає код, відкриває броньовий ящик із зразками контрольних печаток і шукає там таку, як на перепустці підполковника Коржа: в овальному колі чорний ягуар. Взагалі, цей хижак буває (у певні тижні і, звичайно ж, на таємних перепустках!) і оранжевого кольору з чорними кільцями та плямами (так і в природі), іноді — чорним. Але того тижня на перепустках в овальному колі мав бути саме він, чорний ягуар. (Знак ягуара буде дійсним протягом ліченої кількості днів). На перепустці підполковника Коржа він, голубчик, чорний ягуар в овальному колі — іншого кольору ягуари чи пантери можуть бути в наступному місяці в квадратах чи й у трикутниках, про це командиру КПП теж треба пам’ятати!) Все сходиться. Підпис, фактура паперу, печатка, овальне коло — все відповідає зразку в броньовому ящику.

«В овальному колі — чорний ягуар», — намугикує про себе сержант Пиріг наче віршований рядок. — Чорний ягуар… Гм… Яким буде тиждень під знаком чорного ягуара в овальному колі?

Закодувавши контрольний ящик, сержант повертається до підполковника.

— Кількість техніки у вашій колоні?

Підполковник відповідає і одночасно називає номерні знаки машин, кількість офіцерів-прапорщиків і солдатів-сержантів у його колоні. Вислухавши, Сашко неспішно обходить колону свого земляка, звіряє й записує номерні знаки, перевіряє, чи сходиться названа підполковником кількість людей, потім знову йде до грибка, знімає трубку.

— Дев’ятий, я — Одинадцятий, — і доповідає про прибуття регламентної техніки, про кількість машин у колоні, людей, перераховує номерні знаки чорного ягуара.

— Хай чекають! — відповідає Дев’ятий, і Сашко з почуттям чесно виконаного обов’язку вішає трубку й застигає під грибком, відчуваючи, як крізь комбінезон пече спину нагрітий ствол автомата.

Спека, здається, й не думає здавати свої позиції. І все ж це залюбки краще, аніж забетоноване і вічно вогке підземелля, де сидять ракетники. Колона теж завмерла, ніхто до повної перевірки даних не має права виходити з машин. (Якщо раптом прибулі зважаться на це й вийдуть розім’ятися чи подиміти цигарками, черговий кулеметник із засекреченого дзоту, що тримає під прицілом головні вхідні ворота позиції, без застереження дасть чергу — правда, першу поверх голів. Прибулі знають про це, а тому до закінчення перевірки навіть голів чи рук не висовують з машин — так безпечніше. Тут така служба, що, тільки дотримуючись інструкцій, а їх — сотні! — довше житимеш!

Підполковник Корж склепив повіки і приготувався чекати стільки, скільки треба, — служба. І до того ж — бойова. Країна вже давно не знала війни, виросло не одне покоління за мирного життя, а служба тут — від самого утворення роду військ — була і залишалася бойовою. З дня в день, з місяця в місяць, з року в рік, починаючи від 1960-го, коли в країні були створені ракетні війська стратегічного призначення, оснащені ракетно-ядерною зброєю, тут лунала одна й та сама команда: «На бойове чергування — заступити! Старій зміні приготуватися до відбуття в гарнізон!» Влітку на машинах, взимку на вертольотах поверталися до військового містечка, що було далеко звідти: солдати й сержанти в казарми полку для продовження стройових і тактичних занять, офіцери — до своїх сімей, щоб вранці з господарчими сітками бігати по магазинах за овочами, хлібом чи молоком для дітей… Через кілька днів вони знову зустрічалися або в кузовах критих армійських машин, здебільшого КамАЗів, або в салонах бойових вертольотів, аби знову вирушати на неблизьку позицію, що називалася у них лагідно і шанобливо: матка.

Спливали хвилини за хвилинами, все навколо матки, здавалося, завмерло й причаїлося — пустка, та й годі. Тільки у глибоко забетонованому і заброньованому підземеллі, нашпигованому автоматикою та електронікою, де, заховані від білого світу, знаходились чергові офіцери зміни, відомі навіть службовому складу матки лише по номерах, запрацювала оперативна лінія зв’язку. Донесення сержанта Пирога про прибуття до матки «чорного ягуара в овальному колі», номерні знаки машин, кількість обслуговуючого персоналу тощо від чергового матки полетіли до командира полку, потім у штаб, звідти понеслися до загадкового і невідомого сержанту Пирогу ОЦ (Оперативного Центру), котрий і підтвердив достовірність регламентної техніки колони підполковника Коржа з його командою.

Ось уже Дев’ятий дзвонить на КПП сержанту Пирогу:

— Одинадцятий, говорить Дев’ятий: чорного ягуара