Читати книгу - "Останній світ"

Спраглий, хотів закропитись водою розведеним Вакхом, —

Золото замість вина йому в горло струмилось із кухля.

Вражений лихом нечуваним цар, — і багатий, і вбогий, —

Прагне позбутись майна, про що марилось — те проклинає.

Голоду вже не вспокоїть ніщо. Пересушує горло

Спрага. Ненависне золото мучить його — й по заслузі!

НАЗОН, ПУБЛІЙ ОВІДІЙ

В «Останньому світі». Римський поет. Відомий своїми любовними елегіями, знаменитий трагедією «Медея», але справжню популярність йому принесла комедія «Мідас». Унаслідок політичних конфліктів довкола його особи розквітає ціле суцвіття всіляких міфів: коли для одних він — ексцентричний поет, то інші вшановують його як революціонера, побоюються як ворога держави чи зневажають як опортуніста, що прагне до розкошів. Зрештою, в одному сумніву нема: поета висилають на Чорне море. З розпачу він спалює рукопис головного свого твору. Шанувальники поезії знають лише його назву — «Метаморфози» — та ще окремі уривки, які чули з вуст самого Назона. Після цього поет зникає на дикому узбережжі. Рим сумує й тріумфує. А ще намагається розгадати загадку: котра з Назонових помилок спричинилася до вислання, де почався його, поетів, шлях на край світу? Якщо це була не єдина причина падіння, тоді до нього значною мірою все ж призвела та недбалість, якої так необачно припустився Назон, виступаючи одним із одинадцяти промовців на відкритті нового стадіону. Адже на знак імператора, якому після сьомої промови вже, здавалося, стало нудно і який нарешті й восьмому промовцеві кивнув головою з такої далечини, що поет не розгледів і виразу блідого Августового обличчя… Отож після того стомленого, байдужого кивка головою Назон ступив тієї святкової ночі до цілого букета мікрофонів і цим одним кроком залишив позад себе всю Римську імперію. Він не виголосив — забув виголосити! — неодмінного й наголовнішого в світі привітання, забув схилити коліно перед сенаторами, генералами, зрештою перед самим імператором під балдахіном, забув про самого себе і про своє щастя, підійшов, не зробивши й найменшого поклону, до мікрофонів і сказав тільки: «Громадяни Рима!..»

У давньому світі. Римський поет. Народився в сім'ї аристократа-землевласника 43 р. до н. е. в Сульмоні; вивчає у Римі риторику, подорожує з метою поглибити освіту до Малої Азії та Греції. Його недовга кар'єра службовця завершується тим, що він відмовляється від шансів стати сенатором і цілком присвячує себе (спираючись на батькові статки) літературній творчості. Після цієї його відмови та передчасної смерті брата, здібного промовця, родина облишає всі надії домогтися суспільного піднесення. Й тут усіх несподівано вражає Овідій: вже перша любовна елегія приносить йому великий успіх, і він кінець кінцем стає уславленим поетом. Але яку ж сенсацію викликає те, що цього знаменитого, екстравагантного чоловіка у 8 р. до н. е. без суду й слідства, самим указом імператорського кабінету висилають до міста Томів на Чорному морі — на край світу! Про справжні причини цього вислання (яке з юридичного боку нагадує всього лиш таке собі відрахування студента з університету) вже ось дві тисячі років пишуть книжки. Овідія офіційно звинуватили в тому, нібито його еротична поезія непристойна. Тепер багато хто доходить висновку, що поет, певно, був замішаний у світському скандалі з онукою Августа або в політчних інтригах Агріппи Постума (прямого наступника Августового) й мусив зникнути з Рима. Всі зусилля домогтися перегляду імператорового указу виявилися марними. Помер Овідій у 17 або 18 р. н. е. в Томах; місце його могили невідоме.

Твори. Amores («Любовні елегії»), Ars amatoria («Мистецтво кохання»), De medicamine faciei femide («Як доглядати за жіночим обличчям»), Medea («Медея»; трагедія, рукопис якої пропав), Remedia amoris («Засоби від кохання»), Heroides («Листи до героїв від їхніх дружин»), Metamorphoses («Перетворення»; підготовлені аж до останньої коректури, але на той час, коли Овідієві довелося піти у вигнання, не вийшли, і він з туги та розпуки, що мусить прощатися з Римом, спалює один примірник рукопису), Fasti («Календар римських свят», незавершений), Epistulae ex Ponto («Послання з Понту»), Tristia («Скорботні елегії»)

Майже все, що нащадкам, на їхню думку, пощастило довідатися про Овідієве життя, взято з четвертої книжки «Скорботних елегій», яка містить його автобіографію і вважається першою в європейській літературі поетичною розповіддю про себе. А щодо свого значення Овідій, завершуючи «Метаморфози», попередив історію:

Ось і завершено труд. Ні вогонь, ні залізо, ні злобна

Давність не владні над ним, ані гнів руйнівний Громовержця.

Хай надлетить неминучий той день, що за правом одвічним

Тіло бере, — закінчиться лиш никле моє існування:

В день цей єства свого кращою часткою, звившись над світом,

Злину до зір, і ніщо не схитне, не затре мого ймення.