Читати книгу - "Вибрані твори"

Слов. Товариство мене спочатку зацікавило, бо я, власно, скучила вже за такою організацією, де б відбувалися відчити, часом гумористичні вечірки, а часом і просто танці. Головним же магнітом, і як би запорукою порядності цього клубу, був для мене д-р Липа, якого твори для мене були патентом на його непохитну чесність і українськість. Не подобалося мені, що майже всі члени цього клубу не були емігрантами, але ж сам голова був ані волиняком, ані галичанином. Був — наш.

І ось, Натусь, уяви собі, яке на мене вражіння зробило, коли Липа заявив: «Я ж не є еміґрантом!» Я знала, Натусь, що він має обивательство, але... він же з Одеси!

За весь час свого перебування в Сл. Тов. я ні від кого нечула щось проти «еміґрантів». Зате «наш» Липа на кожному кроці підкреслював свою відокремішність від якої б то не було емігр. орґанізації. Що це значить, Натусь? Я нічого не розумію! Чому він ніколи не буває на наших національних академіях, на наших концертах і т. п. Що сталося між Липою і, напр., Центр. Комітетом? Може, хоч ти пустиш хоч трохи світла на цю таємницю для мене. Я пізно приїхала до Польщі, і мені так тяжко зорієнтуватися в взаємовідношеннях вас, давніших «варшав’яків».

Ну, про це досить. Як же ж ти там живеш і господарюєш? Чи вже видужала мама?

Зараз, тільки що, одержала твого другого листа, де ти пишеш про нахабство Доценків. Ну і незносні люди! І взагалі не належить до приємностей пакувати речі, але для таких осіб тим більше. Та все ж розумію добре твій «кінцевий» настрій після вибуха. У мене це часто буває, як реакція після якоїсь різкості.

О, Натуся, цей брак приятелів при купі ріжних знайомих — це така болюча річ. Тому я якось знеохотилася до ріжних вечірок: всі до тебе привітні, милі, цікавляться твоєю особою, а потім можна вмерти, і ніхто не прийде.

Але у вас це особливо обурююче! Адже ж щосуботи ціла орава грає у вас в брідж, вимучує твою бідну маму і ловить кожне слово твого батька, отже, оскільки у вас нема справжніх приятелів, то це свинство! Чи ж хоч дуже вчена Ядзя навіщає вас тепер, чи її лякає те, що тепер рано темніє?

Знаєш, Натусь, з твоїх листів бачу, які у тебе добрі відношення з Крижанівським та як ти його ціниш. «Так говорив Крижанівський» часто пробивається в твоїх листах. Шкода мені, яко, що я і тепер не побачу цього твого «Заратустру», коли він має бути в Варшаві.

Але, з другого боку, може і краще, що я не буду перешкоджати вашому Іеіе а Іеіе! Не думай, що в цій фразі криється якась шпилька. О, ні. Але розумію, як часом хочеться побути лише вдвох з добрим приятелем.

Ох, мушу кінчати, зараз ідуть на пошту. Натусь, Міша в кожному разі матиме з уряду 2І. 400 позички, як не гроші за роботу, отже, з мешканням якось влаштуємося близько біля вас.

Пиши скорше і більше. Твої листи — моя найбільша радість.

Вітай маму і Петруся.

Мамі бажаю здоров’я.

Цілую міцно! Як Іда?

Міша вітає щиро.

Твоя «Кляра»

[Желязна Жондова], 12/Х 1932

Натусь, мій золотенький!

Недавно пішли на пошту до Ольшевки, бо я вже чекаю декілька листів, а перш від усього — від тебе! Мабуть, він вже лежить там, отже, можливо, за якусь годину я його матиму, але, не дивлючись на це, не можу утриматися і почекати зі своїм листом, аж до часу, коли дістану пошту.

Борюся я з цим бажанням вже третій день, власно, це бажання з’явилося у мене відразу після того, як я відіслала тобі попереднього листа. Тоді над моєю душею стояв Міша, який їхав на пошту, а тому я мусила спішно закінчити свого листа, не написавши багато чого, що хотіла написати.

На цей раз не буду чіпати ані Руссо, ані Толстого, навіть ні Маланюка, ні Липу. О, ні! Зараз хочу тобі написати про те, як глибоко відбилися в моїй душі ті слова, які ти написала в останньому листі про велику могилу, де поховані твоїх 15 літ — в Золотоношському і Переяславському повіті. Ти знаєш, я дуже люблю життя і дивлюсь на нього досить оптимістично, але, хоч поворот на Україну є для мене найбільшою мрією, майже метою життя, але, так як і тобі, мені здається, що і моє серце розірвалось би, коли б я побачила могилу своїх 15 років. Я над цим багато думала. Тільки у мене ця могила не є такою великою, як у тебе. «Київ. Політехніка». Це для мене самі незабутні слова. Цікаво, що я, хоч і трохи пізніше, але, як і ти, виїхала з України на 16-ому році свого життя.

Мила Натуся! Я ще більше бездомна, ніж ти, бо ніколи цього дому і не мала. Ні мама, ні батько не мали жадного