Читати книгу - "Вибрані твори"

Ох, Натусь, розумію чудово, як це прикро не бути господинею у себе дома. Гадаю, що в цьому трохи винна твоя мама; оскільки твоє життя склалося так, що ти мусиш жити разом з батьками, мама мусила б зрозуміти, що тобі, дорослій жінці, не є це так легко, і підтримувати твій авторитет в очах ріжних Зось і їм подібних. Теоретично це б мусило бути так, але практично цього майже ніколи не буває, батьки забувають, що і ми хочемо мати пошану людей і свій голос, і не тільки не підтримують наш авторитет в чужих очах, а, навпаки, свідомо чи несвідомо підривають його на кожному кроці. В результаті тебе вважає «приживалкою» ваша Зося, а мене, що ще болячіше, — мачуха. А батько, який мене страшно любить, слова не скаже, щоб розвіяти це її переконання, атому дім мого батька для мене і для Міші є тепер не тільки чужим, а просто ворожим. Батько дуже прохає, щоб ми зупинилися у нього, і прохання його — щире, але він не уявляє, що каже мені його жінка, як вона в минулому році з першого ж дня сказала мені, що я живу в «чужому домі» і мушу бути вдячна, що вона мене туди впустила. Коли я сказала це батькові, батько, який завжди гордився моєю правдивістю, не повірив мені.

Зрозумієш легко, що після всього цього зупинитися у батька для мене мука. Зупинитися ж у когось із знайомих — образа для батька. Тому ми з Мішею вирішили зупинитися там, де я жила в минулому році і де переховуються наші речі. Дира це страшна, але зате ми не будемо сидіти ні у кого на шиї, а Міша швидко знайде кімнату, до якої ми переберемося. Та коли це буде — невідомо! Праця так затягнулася, що цілком можливо, що нам доведеться сидіти тут до листопада.

Особливо це мені прикро тепер, коли я знаю, що ти не спішиш з іспитом, а тому маєш досить вільного часу. Але виходу нема, мушу тут сидіти.

Ти собі уявити не можеш, як добре я встигла за останні роки пізнати «пролетарив» і селян. І щороку ідея соціалізму робиться для мене все більш і більш «непри-ємлемою». «Плєбс» не любить і не шанує людей, які ставляться до них як до рівних. Не тільки не шанують, а власне не люблять. Люблять і шанують лише панів, які, щоправда, добре їм платять, добре годують, але кричать, наказують, вимагають, одним словом, тримають себе панами. Про таких вони кажуть: справжній пан! «Строг, но справедлив».

Часто згадую в таких випадках Чубенка, а особливо — п[ан]і Лізу. Як же ж легко, дійсно, бути соціалістами, живучи на культурному Жолібожі і не спітикаю-чися ані з робітниками, ані з селянами! І, зверни увагу, ніхто з молодшого покоління не влаштувався так комфортово, як власно — соціалісти Чубенки. Коли ще виголошує ідею соціалізму Чубенко — я ще можу витримати, але ледве за цю справу береться Ліза — це робиться не до витримання.

Але все ж таки я люблю її і, на мою думку, ти, Натусь, застрого її судиш. Це правда, спочатку вона не робить приємного вражіння, і причиною цього є ті негативні риси, які вона має і які кидаються відразу: брак м’ягкості, жіноча хитрість, занадта дбайливість про свій одяг, і — певність себе. Але, вір мені, Натусь, вона має добре серце і, безперечно, має розум. І в тому і в другому я переконалася в свої тяжкі хвилини, коли вона ставала по відношенню до мене ніжною і жіночою, і цього я не забуду їй, і за ці хвилини я прощаю їй багато шпилєк, які вона, по звичці, запускає і мені.

Знаю, дорогенька, що ти їй найбільше закидаєш те, що вона є «слабою» українкою. Але, Натусь, не обвинувачуй її дуже. Не забувай, що по походженню вона не є чистою українкою, а до того це є жінка типу «інтернаціонального», яка справам нації уділяє небагато часу. Але вір мені, вона не є цілковито пасивною. Знаю чудово, яку війну вона мала зі своїм добрим знайомим чехом-русофілом. Знаю, як вона його усвідомлювала, як боронила справу нашого руху, як вишукувала ріжні твори в англійській, французькій і чеській мові, де б мова шла про існування укр. нації, щоб подарувати потім цьому знайомому, зробивши до них жовто-блакитні обкладинки. А багато наших жінок-українок, які є такими свідомими в українському товаристві, мовчать вперто при представниках чужої нації. І не лише жінки, а й чоловіки!

Чехович мене відштовхнув з першого погляду. Липа — це складна штучка, спочатку він мені дуже сподобався, як я тобі казала, тепер я його пізнала з іншого боку, але, знаєш, Натусь, все ж якось мені не віриться, що людина, яка могла творити такі ніжні, глибокі і моральні вірші, є непорядною. Все здається, що в цьому є якась «таємниця». Лукасевичів я знаю мало, хоч і належала до їх товариства, як Ліза і Ільницькі. Левко мені не дуже подобається, а Стефа, на мою думку, є безтолково добра, але цілком не цікава. Дуже цікаво мені буде пізнати твою думку щодо них.

Чому Ліза ввійшла в це товариство? Думаю тому, що і ми з Мішею. Стефа нас всіх дуже запрошувала, у неї збиралися завжди інтелігентні люди, лише українці, отже, не знаючи їх ближче, Лукасевичам нічого не можна було закинути, тим більше, що і Левко, і Стефа завжди працювали в ріжних укр. емігрантських організаціях. Зрештою, всі наші стосунки носили лише «розваговий» характер, де ніхто на поважні теми не розмовляв, ось такий, який ти бачила, коли була у нас весною. Тільки Липа не бував на таких вечерях, натомісць бував один з найбільш цікавих для мене співбесідників — інж. Соколовський.

В Слов. Товариство завели мене Ільницькі на відчит Липи, якого я перед тим ніколи не бачила. Ага, Ільницькі, і тих я знаю лише з товариського