Читати книгу - "Золотий дім"

Я шукав таку дівчину, як ти, сказав він, наслідуючи Ґраучо. Не тебе, а таку, як ти.

Перехід.

Не встигли вони ступити кількох кроків по Аполло-Бандер у бік Брами, як Юба спинилася й звернула увагу Апу на квартет чоловіків, що майже комічно кидалися в очі; вони парилися в чорних костюмах та капелюхах, усі мали на собі білі сорочки з вузькими чорними краватками й окуляри від сонця; двоє крокували за ними, а інші двоє з протилежного боку вулиці.

Схоже на те, що маємо товариство скажених псів, сказала вона. Чи братів Блюз, яка різниця.

На вимогу пояснень квартет відреагував із поштивістю. Серджі, ми партнери деяких партнерів вашого шанованого батька, промовив той, що найбільше нагадував Квентіна Тарантіно в ролі Містера Коричневого. Конкретно нам доручили подбати про вашу особисту безпеку й дали інструкцію діяти максимально обережно й непомітно.

Хто доручив? — запитав Апу, роздратовано, підозріливо, досі буркотливо.

Серджі, ваш шанований батькоджі, своїми каналами. Вашому високоповажному батькові не було відомо про ваше рішення повернутися, і після того, як він дізнався про ваше повернення сюди, він хвилюється про вашу безпеку й хоче, щоб усе було добре.

У такому разі повідомте мого шанованого батька тими ж каналами, що мені не треба няньок, а після цього ласкаво прошу вас забратися.

Містер Коричневий ще більше засмутився. Ми не маємо повноважень повідомляти, відповів він. Наша справа лише виконувати розпорядження.

Це був глухий кут. Нарешті Апу знизав плечима й повернувся. Тоді тримайтеся позаду, звелів він. Не підходьте близько. Я не бажаю, щоб ви з’являлися в полі мого зору. Якщо я поверну голову, відскочте. Не потрапляйте мені на очі. Те саме стосується моєї супутниці. Тікайте з-перед очей.

Містер Коричневий схилив голову з виразом смиренної печалі на обличчі. Гаразд, серджі, мовив він. Ми будемо намагатися.

Вони постояли, спостерігаючи за човнами в порту. Це просто смішно, промовив Апу. Я розумію, що він організував спостереження за Петею, коли той подався в свій похід, бо то Петя, але мене йому треба почати сприймати як дорослого.

Юба захихотіла у своїй незворушній манері. По дорозі сюди, сказала вона, я думала: Індія, мене шокують картини злиднів, певно, це ще гірше, ніж у нас, а якщо й так само зле, то все одно інакше — хай там що, я маю себе відповідно налаштувати. Я гадки не мала, що тільки ми приїдемо в місто, відразу потрапимо в боллівудський фільм.

Перехід.

Коли вони повернулися після вечері до готелю, у вестибюлі на них чекав якийсь добродій — сивий, з орлиним профілем, одягнутий у кремовий костюм і краватку крикетного клубу, із капелюхом від «Борсаліно» в руках. Він розмовляв аристократичною англійською, хоча англійцем не був.

Перепрошую, вибачте, будь ласка. Чи ви не матимете нічого проти, сподіваюся, ви не сприймете цього як нахабства, якщо я наважуся попросити дослівно кілька хвилин вашого часу?

У чому справа?

Чи не могли б ми, можливо, було б краще у більш відлюдному місці, чи міг би я наважитися про це попросити? Трохи далі від чужих очей і вух?

Юба Туур аж заплескала в долоні. Я думаю, ти це все підлаштував, звернулася вона до Апу. Щоб мене розважити й піддурити мене, що так відбувається весь час. Звісно, сер, звернулася вона до чоловіка в кремовому костюмі. Ми радо запросимо вас до свого апартаменту.

Витіснення.

В апартаменті. Чоловік ніяково стояв біля скляної шафки з ситаром Раві Шанкара, мнучи пальцями криси капелюха й не приймаючи запрошення сісти.

Я впевнений, що моє прізвище вам нічого не скаже, промовив він. Мастан. Моє прізвище Мастан.

Ні, вибачте, я не чув цього прізвища, визнав Апу.

Я вже не молодий, відповів пан Мастан. Господь дарував мені більш як сім десятків років життя. Але майже пів сторіччя тому, коли я був молодим працівником поліції з відділу кримінальних розслідувань, мене, можна сказати, дещо об’єднувало з одним партнером вашого батька.

Ще один партнер партнерів, сказав Апу. Сьогодні на них щастить.

Вибачте моє запитання, продовжив пан Мастан. Чи ваш високоповажний батько коли-небудь розповідав вам про свого партнера — чоловіка, якого він жартома називав Доном Корлеоне?

Тепер Апу замовк — так виразно й глибоко, що мовчання стало промовистим. Пан Мастан поштиво кивнув головою. Мені завжди цікаво було, продовжив він, наскільки сини вашого батька посвячені в його ділові операції.

Я митець, відповів митець. Я не завертаю собі голову фінансами.

Звичайно, звичайно. Це цілком природно. Митець живе у вищих сферах і не переймається мерзенним металом. Я сам завжди захоплювався богемним духом, хоча, на жаль, сам за натурою інший.

Юба помітила, що Апу, перетравивши слова «працівник поліції» й «Дон Корлеоне», слухає надзвичайно уважно.

Чи я можу розповісти про мій зв’язок із партнером вашого батька, з тим доном, — запитав пан Мастан.

Так, прошу.

Одним словом, сер, він зруйнував мені життя. Я переслідував його, сер, за різноманітні порушення права й поважні злочини. Я йшов за ним по гарячих слідах, якщо можна так висловитись. Тоді я був молодим і ще не набрався міської мудрості. Я був чесний, сер, непідкупний. Без сумніву, чимало впливових людей могли б назвати мене перепоною, перешкодою, що не давала добре змастити коліщата суспільства, аби вони справно крутилися. Може, й так, але ось такий я тоді був. Чесний, непідкупний, перепона. Партнер вашого батька поговорив із вищими чинами, не такими безкомпромісними, і мене відсторонили від справи й відправили у вигнання. Вам знайомий поет Овідій, сер? Він не догодив імператору Августу, за що був висланий на Чорне море й ніколи не повернувся до Риму. Така була й моя доля — роками нидіти без надії на просування по службі в маленькому гірському містечку в штаті Гімачал-Прадеш, відомому з масового вирощування грибів і червоного золота, себто помідорів, а також як місце заслання Пандавів у міфологічних часах. Я теж трохи був Пандавою в своєму грибно-помідорному засланні. Через багато років щастя усміхнулося мені. Доля вчинила так, що один місцевий добродій, імені якого не буду тут згадувати, розгледів у мені чесну людину, тож я залишив лави поліції й почав охороняти плантації грибів і помідорів від розкрадання. З часом, сер, я залишив гори й досягнув успіху в сфері охорони й приватних розслідувань. Дякую Богу, що мені вдалося. Тепер я приватна особа на заслуженому відпочинку, і мою справу продовжують сини,