read-books.club » Дитячі книги » Нескінченна історія 📚 - Українською

Читати книгу - "Нескінченна історія"

131
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Нескінченна історія" автора Міхаель Андреас Гельмут Енде. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 70 71 72 ... 117
Перейти на сторінку:
Я бі­льше ніколи її не побачу. Як же мені тепер, після всього цього, жити на світі?!

- Хіба Вам важко її наздогнати?

- А навіщо?

- Щоби спробувати переконати її.

З грудей лицаря Гінрека вирвався гіркий сміх.

- Ви не знаєте принцеси Оґламар. Я понад десять років вправлявся, щоби навчитися всього, що вмію. Я відмовляв­ся від усього, що могло хоч якось зашкодити моєму самопо­чуттю, що могло би погіршити мою фізичну форму. Я до­тримувався залізної дисципліни, я вчився у найкращих майстрів фехтування, у найсильніших борців усіх видів бо­ротьби, аж доки не переміг усіх їх. Я можу в бігу перегнати коня, стрибаю вище за оленя, я найкращий в усьому - чи, точніше, був найкращим до вчорашнього дня. Колись вона не удостоювала мене навіть поглядом, але з часом, посту­пово, її цікавість до мене і моїх здібностей зростала. Я вже навіть почав сподіватися, що саме мене вона зробить своїм обранцем. А тепер виявилося, що все марно. Як же мені жити без надії?

- Можливо, - припустив Бастіян, - Вашою помилкою є те, що світ клином зійшовся на принцесі Оґламар. Я пере­конаний, що є й інші принцеси, які Вам сподобаються не менше.

- Ні, - відповів лицар Гінрек, - принцеса Оґламар по­добається мені саме тому, що зробить своїм обраним тільки най-найбільшого героя.

- Он як, - проказав Бастіян уже майже безпорадно. - Тоді цьому, звісно, важко зарадити. Що ж ту і вдієш? А якщо спробувати підійти до справи якось по-іншому? Взяти принцесу Оґламар за живе співом, наприклад, або ж поезі­єю?

- Моє покликання - бути героєм, - відказав Гінрек тро­хи роздратовано. - Я не вмію - та й не хочу - нічок і іншого. Я є такий, як є.

- Так, - мовив Бастіян. - Це справді так.

Усі замовкли. Лицарі Гікріон, Гісбальд та Гідорн раз у раз кидали на лицаря Гінрека співчутливі погляди Вони як ніхто розуміли, що з ним відбувається. Врешті-решт Гіс­бальд кашлянув і дуже тихо звернувся до Бастіяна:

- Власне кажучи, пане Бастіяне, Ви могли би допомог­ти Героєві Гінреку. Вам це зробити зовсім не важко.

Бастіян поглянув на Атрею, але в того було цілком не­зворушне лице.

- Для такого героя, як лицар Гінрек, - докинув Гідорн, - є воістину великим нещастям, коли ніде поблизу немає жоднісінького чудовиська. Ви мене розумієте?

Але Бастіян поки що нічого не розумів.

- Бо чудовиська, - підхопив Гікріон, крутячи свій роз­кішний чорний вус, - геть необхідні, щоби герой міг бути героєм.

По цих словах він підморгнув Бастіянові.

Аж тепер до Бастіяна нарешті дійшло.

- Послухайте-но, Герою Гінреку, - сказав він, - коли я запропонував Вам спробувати заслужити прихильність ін­шої дами, то просто випробовував Вашу відданість і вір­ність. Тому що насправді принцеса Оґламар уже тепер пот­ребує Вашої допомоги, і ніхто, крім Вас, не зможе її вряту­вати.

Лицар Гінрек стрепенувся.

- Ви не жартуєте, пане Бастіяне?

- Я говорю цілком поважно, і зараз ви в цьому пере­свідчитеся. Річ у тім, що кілька хвилин тому на принцесу Оґламар напали. Її викрадено.

- І хто ж її викрав?

- Страхітлива потвора, одна з найстрашніших у Фан­тазії, - дракон Смерґ. Принцеса саме їхала по узліссі, коли її уздріло це страховисько. Дракон кинувся на неї з високо­сті, підхопив зі спини румака і поніс.

Гінрек тут-таки підхопився на рівні ноги. Його очі за­блищали, а щоки запалали рум’янцем. На радощах він аж заплескав у долоні. А тоді весь цей його запал раптом згас, і він знову сів на стілець.

- На жаль, це просто неможливо, - промовив він дуже сумно. - Усім відомо, що тут не залишилося ніяких драко­нів.

- Ви забуваєте, лицарю Гінрек, - пояснив йому Басті- ян, - що я прийшов дуже здалеку, настільки здалеку, що це навіть важко збагнути.

- Це правда, - підтвердив Атрею, вперше втрутившись у розмову.

- То її справді викрало чудовисько? - аж скрикнув ли­цар Гінрек.

А тоді притиснув обидві долоні до серця і зітхнув:

- О, незрівнянна моя Оґламар, як же ти, мабуть страж­даєш! Та не бійся, не журися, твій лицар іде тобі на поряту­нок, він вже у дорозі, він уже близько! О скажіть же, що ме­ні робити? Куди їхати? Де її шукати? Про що взагалі йдеть­ся?

- Далеко-далеко звідси, - повів свою розповідь Басті- ян, - є край, і називається він Морґул, або ж Край Холодно­го Вогню, тому що полум’я там холодніше за кригу. Як знайти цей край, я Вам сказати не можу, Ви мусите відшу­кати його самотужки. Посеред того краю чорніє скам’янілий ліс Водґабай. А посеред того ліг височіє свин­цевий замок Рагар. Він оточений трьома ровами. У першо­му з них - рідка зелена отрута, в другому - клекітка сірчана кислота, а в третьому аж кишить від скорпіонів завбільшки як людська нога. Над тими ровами нема ні мостів, ані кла­док, бо господарем що панує в тому свинцевому замку Ра­гар, якраз і є той дракон - крилате чудовисько на ім’я Сме- рґ. Крила в нього мають розмах тридцять два метри і пок­риті слизом, а коли він не літає, то стоїть, нагадуючи веле­тенського кенгуру. Його тіло вкрите шерстю, як у паршиво­го щура, а хвіст у нього скорпіонячий, і навіть найменший доторк до його отруйного шпичака означає певну загибель. Задні лапи в нього - як ноги величезного саранчука, зате передні, маленькі й криві, виглядають зовсім слабкими, наче рученята немовляти Але не вільно дати ввести себе в оману, бо саме в них затаєна невимовна сила. Свою довгу шию він втягує в плечі, як слимак, а на кінчику цієї шиї сидять три голови. Одна велика і схожа на крокодилячу. Її пащека видихає крижане полум’я. Але там, де у крокодила очі, у чудовиська видніються два нарости, які насправді є ще двома головами. Права схожа на голову древнього діду­гана. Саме ця голова все чує і все бачить. Проте для гово­ріння в дракона є ліва голова, достоту як вкрите зморшка­ми лице старезної баби.

Від цього опису лицар Гінрек легесенько зблід.

- Як-як, Ви сказали, він називається?

- Смерґ, - повторив Бастіян. - Він коїть свої безчин­ства вже тисячу років, і саме таким є його вік. Раз за разом викрадає він прекрасну юну діву, і та змушена потім вести господарство в його замку аж до кінця своїх днів. А коли вона помирає, він викрадає нову.

- Чому ж тоді я ніколи про нього не чув?

- Смерґ літає неймовірно швидко й надзвичайно дале­ко. Досі він спустошував інші краї Фантазії. До того ж,

1 ... 70 71 72 ... 117
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нескінченна історія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нескінченна історія"