Читати книгу - "Сокіл і Ластівка"

— Сука! Стерво! Ти горітимеш у пеклі!

Жінка з плачем сховалася у хаті, а штурман, підводячись, гірко поскаржився:

— Гадина, вона витравила плід! Убила мою дитину! Це найгірший злочин перед Богом!

Потім ми пішли, якщо не помиляюся, до Капуцинського бастіону, біля якого проживала якась Аулу. Дама виявилася не сама. На стукіт з віконця висунулися дві голови, до того ж одна з величезними вусами.

— Прошу вибачення, що турбую, — ввічливо мовив Логан. — Здорова була, крихітко Аулу. Пам’ятаєш, я обіцяв тобі подарунок, якщо ти дещо зробиш для мене? Ти народила?

— Ще в листопаді, — відповіла йому висока, кощава мулатка, ніскільки не здивувавшись нічному візитеру. — Викапаний ти. Давай золоті сережки.

— Спочатку покажи дитину.

Йому сунули сповитий згорток, і Гаррі, зажадавши ліхтаря, уважно оглянув малюка.

— Ти ще більша курва, ніж я думав! — вигукнув він і тупнув ногою. — Ніяких сережок не отримаєш!

— Агов, легше з моєю подружкою! — сказала з вікна вусата голова, яка спостерігала за подіями з неприхованим невдоволенням.

Тоді Логан, розвернувшись, гепнув заступника ліхтарем по чолу. Скло розбилося на друзки, на обличчя бідолахи полилася палаюча олія.

— Мої вуса! А-а! — заволав він, відсахнувшись.

Заверещала і мулатка. Штурман плюхнув малюка на підвіконня — ідо хору долучився дитячий вереск.

— Що ви робите?! — скрикнула Летиція.

— Ходімо, друже мій. — Логан похмуро закрокував з двору. — Це не моя дитина, мене не надуриш. У моїх, навіть якщо це негреня, у волоссі обов’язково є рудуватість, а на вухах ластовиння — як у мене.

— Хіба у негрів буває ластовиння?

— У моїх — обов’язково. Ох, жінки, жінки! Дурнем буде той, хто їм повірить. Я прошу вибачення, друже Епін, за цей вибух обурення. До того ж я, здається, поранив невинну людину? — Він оглянувся на будинок, звідки все ще долинали крики — ніби збирався повернутися й вибачитися. — А-а, все одно. Ходімо, приятелю. Лишається ще одна надія…

І ми рушили далі.

За третьою адресою нам, нарешті, пощастило. Ледаща заспана дівка у полотняній сорочці пред’явила штурманові двійню. А заразом і погодувала крихіток. Поки вони смоктали її величезні груди, Логан здійснив огляд. Не знаю, як він зумів у напівтемряві розгледіти ластовиння на крихітних вушках двох малюків (волосся на їхніх голівках ще не виросло), але залишився задоволеним. Вручив матері золоті сережки, та ще й намисто на додачу. Поцілував у щоку, назвав розумничкою і пішов до дверей.

— Не хочеш дізнатися, як їх звати? — запитала мати-годувальниця, розглядаючи подарунки.

— Господь знає Своїх синів, а мені навіщо?

— Це доньки.

Він знизав плечима — йому було байдуже. Сумніваюся, що доньки коли-небудь побачать свого батечка знову.

— Я багатій! — казав Гаррі, ледь не пританцьовуючи. — Дні живих душі. Це значить, я не тільки поквитався, але дав Всевишньому очко наперед. Він мій боржник!

— Куди ми йдемо тепер? — запитала Летиція, якій набридло блукати темними завулками. — Мені потрібна аптека.

— Час навідатися до мого бешкетника Джеремі. Татусь так за ним скучив! — Голос штурмана затремтів. — Це поруч, п'ять хвилин.

Будинок, до якого він привів нас тепер, був чепурніший за попередні. Стіні його були вибілені білою фарбою, до фасаду прилягала тераса з різьбленими перилами.

— Я піклуюся про мого Джеремі. Від'їжджав — залишив сотню ліврів. І потім з Бордо з одним приятелем передав, — похвалився Логан і загорлав: — Агов, Нано, прокидайся! Це я!

Від крику з сусіднього кутка шаснула перелякана кішка. І щось ще там ворухнулося. Я прекрасно бачу в темряві, тому розрізнив обриси людини. Голова її була обв'язана хусткою, у вусі зблиснула сережка, щелепи напружено працювали, пережовуючи тютюн. Мені цей суб’єкт не сподобався. Чому він ховається? У такому місті, як Форт-Рояль, та ще й у нинішні скрутні часи, легко можуть прирізати через гаманець і навіть пару гарного взуття, а мої супутники за місцевими мірками виглядали багатіями: обидва у перуках, у добротному одязі.

Я, попереджуючи, заклекотів, і Летиція оглянулася, але підозрілий тип повернувся і швидким кроком, майже бігцем, утік, туди йому й дорога.

— Джемі, дитинко, твій татусь повернувся! — загорлала з вікна кругловида негритянка. — Татусь привіз тобі гостинців, вставай!

Нана викотилася на терасу, низенька й кругла, дуже схожа на гарбуз. Ухопила ірландця в обійми, але він нетерпляче вивільнився і швиденько ввійшов у дім. Ми з Летицією залишилися ззовні, спостерігали сімейну сцену через прочинене вікно.

Зустріч батька з улюбленим чадом була бурхливою, та недовгою. Гаррі витягнув з ліжечка пухкого малюка зі шкірою кольору какао і вогняно-рудим кучерявим волоссям. Хлопчиську був, напевне, рік або трохи більше. Штурман трусив його, цілував, а дитинка поводилася так, як кожен нормальний малюк, розбуджений серед ночі — перелякано верещав і дриґав ніжками.

— Ти мій маленький талісман! — схлипував сентиментальний ірландець, не звертаючи уваги на крики сина. — Все, що робить татусь, він робить заради тебе! Скоро ти спатимеш у золотій колисці і їстимеш із золотих тарілок!

— У нього вже два зуби є, — повідомила у зв'язку з цим Нана, що викликало у батька новий вибух радощів.

Зуби були показані й любовно оглянуті. На цьому зустріч, власне, скінчилася.

Логан сунув малюка матері й вдарив її кулаком у вухо.

Вона хитнулася. Без особливого здивування, принаймні без образи поцікавилася:

— За що це ти мене вдарив, Гаррі?

— Щоб пильнувала мого синочка, як зіницю ока. Якщо з ним щось трапиться, ти знаєш, що я з тобою зроблю.

— Знаю, — зітхнула вона. — Тільки дарма ти таке кажеш. Чи вже я…

— Гаразд, Нано, заткни пельку. Це тобі. — Він кинув на стіл гаманець. — Незабаром я повернуся, і тоді заживемо по-іншому.

На вулиці Летиція запитала:

— Хлопчисько, звісно, дуже славний, але чому з усіх своїх дітей ви вирізняєте саме його?

— Тому що він принесе мені талан. — Гаррі підморгнув. — А тепер, Епіне, ми з вами підемо в одну добрячу таверну, де нам за півдуката дадуть кімнатку під дахом. Жодна собака не зможе нас там підслухати.

— Мені треба в аптеку.

— Потім сходите. Якщо такі дрібниці ще будуть вас цікавити після нашої розмови. Аптека старого Люка на головній площі, ліворуч від церкви. Можна дзвонити в будь-який час доби, він звик. Вночі туди частенько приповзають ті, кому понівечили шкуру в якійсь бійці.

— Тоді я б волів заглянути до мсьє Люка просто…

На відміну від Летиції, мене дуже цікавило, що це за така важлива бесіда, яку хотів провести з нами