read-books.club » Пригодницькі книги » Сокіл і Ластівка 📚 - Українською

Читати книгу - "Сокіл і Ластівка"

177
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Сокіл і Ластівка" автора Борис Акунін. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 69 70 71 ... 117
Перейти на сторінку:
class="p1">— Або воно все ще там, або його там уже нема! Що змінить один день? Якщо пасат буде дмухати у правильному напрямку, ми опинимося на місці вже за дві доби! «Так швидко? — Летиція була вражена. — Не може бути! Тут щось не так…»

Невдовзі ірландець вийшов. Побачивши лікаря, він зупинився, для чогось озирнувся на кают-компанію і ледь чутно сказав:

— Епіне, друже, прийшов нам час поговорити напряму. Я хочу повідомити вам щось дуже важливе. Але не на кораблі. Їдьмо на берег з першою шлюпкою.

Вигляд у штурмана був не такий, як завжди. Очі блищали, губи час від часу сіпалися, ніби від нетерплячки або радісного передчуття. Я пояснив собі це тим, що Гаррі чекає не дочекається зустрічі з улюбленим сином.

Слова Логана дівчинка пропустила повз вуха. Вона думала тільки про розмову з Дезессаром, тому лише кивнула.

— Посидь тут. — Летиція посадовила мене на бильця сходів і ввійшла в кают-компанію сама.

Авжеж! Я не збирався пропускати таку цікаву розмову. За хвилину я вже сидів на вікні, з зовнішнього боку — підглядав і підслуховував.

Моя вихованка стояла перед столом і розмахувала пальцем перед обличчям Дезессара, який сидів:

— … негайних пояснень! — почув я закінчення її короткої гнівної промови.

Дезессар зняв перуку, витер стрижену голову обшлагом. Потім, згадавши про благородні манери, зробив те саме хусткою.

— Тут ось яка заковика, пані, — повільно почав він. — Справа в тому, що за час плавання «Ластівка» добряче поросла водоростями. Її потрібно ставити в док. Кренгувати, кілювати і так далі. Це потребує чимало часу. Тому в мене до вас пропозиція. Я на березі переговорив з однією людиною. Це капітан барку «Щаслива камбала» з Тулону, його ім’я Етьєн Боне. Він поважний пан, з бездоганною репутацією. Він погодився доставити вас у Сале і виконати всі зобов'язання за вашою угодою з паном Лефевром. Звісно, оплату я беру на себе. Повірте мені, так воно вийде швидше. Це чесна пропозиція.

Я чув про Етьєна Боне — про нього у моряцьких колах дійсно йшла гарна слава. На місці Летиції я б зрадів можливості розпрощатися з «Ластівкою» і її капітаном, що не викликає довіри. «Погоджуйся, погоджуйся!» — постукав я дзьобом по рамі.

Обидва, здригнувшись, поглянули на мене.

— А, це ваш папуга, — пробурмотів Дезессар.

Летиція натомість сказала: «Киш!», чим добряче мене образила. Що я їй, ворона зі смітника?

Дівчинка скаженіла від люті. Перегнувшись через стіл, вона не закричала — зашипіла:

— Вирішили мене здихатися?! Авжеж! Я піду до губернатора! Я покажу контракт, і вам доведеться його виконувати! В Барбарію мене повезе «Ластівка», без жодних відстрочок! Чистити пузо від водорослів будете в Сен-Мало!

— Але капітан Боне доставить вас у Марокко на кілька днів швидше! У нього чудове швидкохідне судно, щойно з доку!

— Вранці я буду у губернатора, — відрубала вона, спопеляючи його поглядом. — І ви потрапите за ґрати за шахрайство. Ось тоді я, хай і так, пересяду на вашу «Камбалу». Втямили?

Дезессар понуро зітхнув.

— Втямив… Кожного разу, коли я хочу діяти з вами чесно, ви мені заважаєте.

Фраза видалася мені доволі загадковою, але Летиція переймалася тільки одним.

— Тож ми відпливаємо? Коли?

— Завтра ввечері, з відпливом, — неохоче пробуркотів капітан.

— Так уже краще.

Коли я приєднався до неї, вона сиділа на сходах, що вели від кают-компанії на квартердек, і схлипувала.

— А, Кларо… Вибач, що я на тебе так… Як же мені соромно! «Не варто перейматися через дурниці, між близькими істотами різне трапляється», — подумки сказав я, поклавши крило на її плече.

Але виявилося, що соромно Летиції зовсім не через «киш».

— Я погана, погана! — прошепотіла вона. — Варто було погодитися… Я зрадила батька через нього… через нього.

Я не відразу второпав, кого вона має на увазі. І присвиснув — це я вмію. Ах, ось воно що… Вона не хоче кидати Грея. Невже все так серйозно?

Згори пролунав стукіт підборів. Летиція швидко витерла очі й підвелася.

Це був Логан.

— Епіне, ви готові? Шлюпка чекає. Запевняю, розмова у нас з вами буде дуже, дуже цікавою.

— Що? Так-так, мені треба на берег. Я маю купити для свого пацієнта деякі ліки. Тільки боюся, аптека зараз зачинена.

Він весело вигукнув:

— У Фоялі завжди все відчинено. Це місто не вміє спати. За мною, друже!

Поки ми пливли до берега чорною водою, на якій танцювали вогники, Логан, обійнявши мою вихованку, тихо говорив їй щось приязне. Вітер підхоплював слова, а я сидів на іншому плечі і половини не чув.

— … Одразу прихилився до вас душею… Повний корабель бовдурів, один ви схожий на людину… — долітали до мене уривки фраз. — На борту стільки чужих вух… Прекрасне місце для відвертої бесіди… У сорочці народилися, друже!

Коли ми наблизилися до причалу і берег прикрив нас од вітру, стало чути краще, але Логан уже говорив про інше.

— Однак спочатку зберу врожай. Рік тому я залишив тут трьох вагітних бабів. Сподіваюся, всі розродилися благополучно. Мені дуже треба отримати від Господа кредит.

Він вискочив з човна першим. Летиція ледь за ним встигала, а мені довелося пересуватися самостійно — я полетів над головою у дівчинки, часом піднімаючись вище, щоб поглянути на славне місто Форт-Рояль, де я давненько не бував.

У Європі поселення такого розміру назвали б селом, але для Вест-Індії порт був цілком солідним. Будиночки, звісно, не дуже — здебільшого дощані, склепані поспіхом. Зате тут була міцна цитадель, а вздовж берега тісно стояли величезні склади, заповнені цукровою тростиною, діжками з ромом, ящиками конфітюру та іншими товарами, які пливуть звідси у Старий Світ.

Але Логан вів нас геть від моря, впевнено лавіруючи кривими вуличками, повз освітлені будинки, звідки долітали п’яні вигуки. Навіть у Сан-Мало немає такої кількості шинків, таверн і пивниць. І принаймні вони не такі забиті відвідувачами. А вся річ у тім, що через війну на Мартиніці застрягло багато купецьких кораблів; капітани не наважувалися вийти у море, боячись, що стануть здобиччю англійських корсарів. Ось вже кільканадцять місяців екіпажі стирчали у Форт-Роялі, потроху спиваючись. У таких випадках харчевні і публічні доми обслуговують клієнтів у борг, відкриваючи кораблю кредит. Сварка між монархами може тривати довгі роки, і невідомо, чи будуть векселі коли-небудь сплачені, але виходу у комерсантів немає — інакше провізія пропаде, ром скисне, а повії порозбігаються. Від війни всім лише збитки.

Перший візит Логана закінчився скандалом. З маленької хатинки, що притулилася до земляного валу, який захищав містечко з суходолу, визирнула напіводягнена баба, удвічі товща за

1 ... 69 70 71 ... 117
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сокіл і Ластівка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сокіл і Ластівка"