Читати книгу - "Тихий американець. Наш резидент у Гавані"

— А нам потрібна іспанська.

— Це майже те саме. І та, й та — романські мови.

— Може, дозволите поглянути на неї, поговорити? Вона вже пройшла підготовку?

— Вона чудова шифрувальниця, а також закінчила курси мікрофотографії. Стенографує поганенько, зате прекрасно друкує на машинці. До того ж розуміється в електродинаміці.

— А це що?

— Не знаю, але пробки полагодити зуміє.

— Тоді вона розбереться і в пилососах?

— Вона — секретарка, а не служниця!

Грюкнула шухляда картотеки.

— Або беріть, або йдіть собі, — розсердилася міс Дженкінсон.

Готорнові здалося, що вона вважає Беатрісу за якусь річ.

— А більше нікого не можна?

— Крім неї, в мене нікого нема.

Знову грюкнула шухляда.

— Етель, — зауважила міс Дженкінсон, — якщо ви не будете стримувати своїх почуттів, то я знову відправлю вас у Д-3.

Готорн пішов ні в сих ні в тих. Йому здавалося, що міс Дженкінсон хоче збути з рук непотрібну їй річ — чи то фальшиву коштовність, чи нікчемне цуценя.

Частина друга

Розділ перший

1

Уормолд повертався з консульства з телеграмою в кишені піджака. Її незадоволено тицьнули йому в руки, а коли він спробував був щось сказати, сердито перебили:

— Не хочемо й знати про це. Тимчасова домовленість. Чим скоріше воно скінчиться, тим краще.

— Містер Готорн казав...

— Знати не знаємо ніякого Готорна. Зарубайте собі на носі: у нас такий не служить. Прощайте.

Він поплентався додому. Місто довгою стрічкою простяглося вздовж океану, хвилі якого розбивались над Авеніда де Масео, обдаючи бризками автомобілі. Рожеві, сірі й жовті колони колишнього аристократичного кварталу пороз’їдало, мов прибережні скелі; облізлий герб звисав над дверима обшарпаного готелю, а віконниці нічної корчми для захисту від вологи й морської солі були яскраво пофарбовані. На заході стальні хмарочоси нового міста здіймались у ясному лютневому небі вище від маяків.

Це місто було створене для туризму, а не для постійного життя, та в ньому Уормолд уперше покохав і тому був прикутий до Гавани, як погорілець до свого обійстя. Час поетизує поле бою, і, може, Міллі нагадувала маленьку квітку на зруйнованому бастіоні, де багато років тому було відбито криваву атаку. Раз у раз Уормолдові зустрічалися жінки з попелом на лобі, неначе вони щойно вийшли з пекла,— він пригадав, що сьогодні перша середа великого посту[86].

Хоча в школі вже почалися канікули, Міллі вдома не було. Може, вона ще слухала месу, а може, каталася верхи у Приміському клубі. Лопес показував «Турбо» економці якогось священика, котра вже забракувала «Атомний котел». Побоювання Уормолда щодо цієї назви не були марні: поки що не вдалося збути жодного нового пилососа. Він поспішив нагору й розпечатав телеграму. Вона була адресована одному з відділів британського консульства; нерівні ряди чисел скидались на номери непроданих лотерейних квитків. За цифрою 2674 йшов довжелезний ряд п’ятизначних: 42811, 79145, 72312, 59200, 80947, 62533, 10605 і так далі. То була перша шифровка в його житті, і він звернув увагу на те, що вона прийшла з Лондона. Уормолд не вірив, що зможе її розшифрувати (такою далекою й туманною здавалась Готорнова наука), та от йому впало в око число п’ятдесят дев’ять тисяч двісті, і раптом немовби сам Готорн з’явився в кімнаті. Уормолд нехотя зняв з полиці Лема (як він його ненавидів!) і став пригадувати: перше число означає сторінку, рядок і слово, що ними починається шифровка... «Діонісію, лиху жінку Клеона,— прочитав він, — спостигла заслужена кара». На його превеликий подив, незабаром і справді почало виходити. Здавалося, раптом заговорив папуга, що дістався йому в спадщину. «№ 1 від 24 січня передає п’ятдесят дев’ять тисяч двісті починається параграф А». За хвилин сорок п’ять він розшифрував усю депешу, крім останнього абзаца, де хтось щось наплутав — чи то він, чи п’ятдесят дев’ять тисяч двісті, а може, й сам Чарлз Лем.

«Передає п’ятдесят дев’ять тисяч двісті починається параграф А майже місяць тому дозволено членство Приміському клубі а ніяких повторюю ніяких повідомлень про завербованих агентів досі не надійшло крапка гадаю не будете повторюю не будете вербувати неперевірених людей крапка починається параграф Б негайно висилайте п’ятдесят дев’ять тисяч двісті економічний та політичний звіт за врученою схемою крапка починається параграф В клятий галун переслати кінгстон до туберкульозного звіту кінець».

Останній параграф, схожий на чиєсь розлючене бурмотіння, збентежив Уормолда. Вперше у нього майнула думка, що, на їх погляд,— хоч би хто вони там були,— йому марно платять гроші, бо він нічого не робить. Це турбувало його. Адже досі йому здавалося, ніби він отримав від якогось дивака подарунок, що дав змогу Міллі кататися верхи в Приміському клубі, а йому — виписати з Англії кілька книжок, про які він давно вже мріяв. Решту грошей він поклав у банк, бо вірив і сумнівався, що коли-небудь зможе повернути їх Готорнові.

«Треба щось зробити — подумав Уормолд, — послати їм для перевірки кілька прізвищ, завербувати когось, заспокоїти їх». Він пригадав, як у дитинстві Міллі гралася в торгівлю, даючи йому свої мідяки, щоб він щось у неї купував. Та кінець кінцем завжди вимагала свої гроші назад.

А як же вербують агентів? Йому важко було пригадати, як Готорн вербував його самого, опріч того хіба, що все сталося в клозеті. Та, мабуть, не це головне.

Він вирішив почати з найпростішого...

— Ви мене кликали, сеньйоре Вомел?

Лопесові чомусь ніяк не вдавалося вимовити його прізвище; знайти замість нього якийсь постійний еквівалент він теж не міг, і тому рідко траплялося так, щоб двічі підряд назвав хазяїна однаково.

— Я хочу поговорити з вами, Лопесе.

— Слухаю, сеньйоре Вормел.

— Ви служите у мене вже багато років, і ми віримо один одному.

Лопес засвідчив глибину свого довір’я, приклавши руку до серця.

— Чи