read-books.club » Наука, Освіта » Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років 📚 - Українською

Читати книгу - "Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років"

192
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років" автора Кирило Юрійович Галушко. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 70 71 72 ... 78
Перейти на сторінку:
спеціальних школах у складі комісії військових шкіл. У липні 1918 р. членами цієї комісії були призначені від авіації — інспектор авіації Наконечний і від повітроплавання — начальник організаційного відділу управління повітроплавання Козельський523. Восени 1918 р. було розроблено та затверджено штати авіашколи524. Навчальний заклад прирiвнювали до авiацiйної групи, очолювати його мав генерал-хорунжий, а чисельнiсть особового складу становила за штатом 347 осіб (53 старшини, 2 лiкарi, 24 урядовцi, 141 муштровий i 56 немуштрових козакiв, 71 вiльнонайманий майстер). Безпосередньо пiдготовкою льотного складу у структурi авiа­школи мав займатися навчальний авiацiйний дивiзiон, очолюваний полковником. До складу такого дивізіону входили технiчна i навчальна частини. Остання подiлялася на чотири навчальнi вiддiлення. У I вiддiленнi майбутнi пiлоти проходили початкову льотну пiдготовку, II забезпечувало основну пiдготовку льотчикiв-винищувачiв, III готувало льотчикiв розвiдувальної i коригувальної авiацiї, а в IV льотчики проходили курс пiдвищеної пiдготовки, вiдпрацьовуючи вищий пiлотаж та польоти особливої складностi. Усього дивiзiон мав нараховувати 82 особи постiйного складу (без курсантiв) та 70 навчальних лiтакiв. Теоретичну пiдготовку майбутнiх льотчикiв здiйснював навчальний вiддiл, до якого входили канцелярiя, п’ять навчальних кабiнетiв (моторний, артилерiйський, фотографiчний, фотогра­метричний, а також метеорологiчний i аеронавiгацiйний), аеродинамiчна лабораторiя та книгозбiрня.

Подвiйнi функцiї в структурі авіашколи мали виконувати навчальнi авiацiйнi майстернi. З одного боку, вони забезпечували ремонт авiатехнiки школи, з iншого — готували спецiалiстiв із технiчного обслуговування лiтакiв. Для цього в їхньому складi було створено навчальний клас мотористiв. Повсякденну дiяльність авiашколи, а також медичне обслуговування персоналу i курсантiв та охорону шкiльних об’єктiв забезпечував адмiнiстративно-господарський вiддiл.

Запропонована організаційна структура авіації була досить раціо­нальною, однак її так і не встигли запровадити — аж до моменту падіння Гетьманату основними організаційними одиницями були корпусні дивізіони мішаного складу.

Окремо варто зупинитися на долі Ескадри повітряних кораблів. Це з’єднання бомбардувальної авіації, «успадковане» від російської армії, дислокувалося під Вінницею. Упродовж лiта 1918 р. у нiй зберiгався мiнiмум особового складу. Жодних польотiв не проводилося, виконували лише роботи зі складування, упорядкування i перевiряння матерiальної частини525. 30 травня 1918 р. пожежа, що спалахнула за нез’ясованих обставин, знищила на Вінницькому авіаскладі 11 літаків526. Зрештою, 8 липня 1918 р. видано наказ про розформування Ескадри повітряних кораблів. Але на цьому історія її не завершилася. У вереснi 1918 р. на основі Ескадри передбачалося створити важкий авiацiйний дивiзiон, підпорядкувавши його навчально-­випробувальному аеродрому. Проте незабаром було ухвалено рішення про передавання важкого авіадивізіону до складу авiацiйної школи. На його озброєннi мали бути чотири важких бомбардувальники i вiсiм легких лiтакiв. Кiлькiсть особового складу була порiвняно невеликою i мала становити 48 осіб — 12 старшин, 1 урядовець та 35 козакiв. Тобто дивiзiон не визнавали тодi як самостiйну вiйськову частину, i він повнiстю залежав вiд авiашколи в питаннях матерiально-технiчного забезпечення, аеродромного обслуговування та ремонту лiтакiв, а через це фактично не мiг би вести бойовi дiї. Хибнiсть такого пiдходу до бомбардувальної авiацiї стала зрозумiлою досить швидко, i вже 14 жовтня був затверджений тимчасовий штат Ескадри повiтряних кораблiв як повноцiнної самостiйної частини, що її прирiвнювали до авiагрупи527. У її складi передбачалось утворити чотири основних компоненти — штаб, важкий авiадивiзiон, майстерню та склад. Кiлькiсть лiтакiв мала бути попередньою — чотири важких та вiсiм легких, однак чисельнiсть особового складу значно зростала i мала становити 103 особи (19 старшин, 5 урядовцiв і 79 козакiв). Крiм авiатехнiки, для Ескадри було видiлено значну кiлькiсть автотранспорту — 9 легкових та 12 вантажних автомобiлiв, 1 автоцистерна, 1 санiтарний автомобiль i 6 мотоциклiв. Упродовж жовтня — листопада 1918 р. командування Ескадри, очолюване сотником Неймарком, уживало заходiв щодо комплектування пiдроздiлiв особовим складом, i в груднi в нiй уже служило 138 осіб — 11 старшин, 12 урядовцiв, 65 майстрiв та 50 козакiв вартової команди528. Проте через несправнiсть лiтакiв жодних польотiв не виконували, i фактично Ескадра була небоєздатною.

Техніка

Які ж літаки служили в Повітряному Флоті гетьмана Скоропадського? Усі вони були «успадковані» від колишньої російської авіації. Домінували серед них літаки французьких проектів — як імпортні, так і виготовлені за ліцензією (винищувачі «Ньюпор», розвідники «Вуазен», «Фарман» різних модифікацій та ін.). Досить поширеними були розвідники «Анаде» виробництва заводу «Анатра» (Одеса). Траплялись і поодинокі літаки німецьких та австро-угорських моделей — трофеї часів Світової війни. Найбільшими аеропланами були чотиримоторні бомбардувальники «Ілля Муромець», спроектовані Ігорем Сікорським та виготовлені Російсько-Балтійським вагоно­будівним заводом (Петроград).

Загального списку літаків українського Повітряного Флоту відтворити дотепер не вдалося — наявні архівні документи містять неповні дані (хоч у них можна натрапити на загальну чисельність парку літаків, про яку ми вже згадували — 193 одиниці на літо 1918 р.). Більш-менш повна інформація є лише по Харківському району. Станом на серпень 1918 р. у його частинах було 44 літаки (замість належних за штатом 126-ти): 12 — у Харківському дивізіо­ні, 11 — у Полтавському, 10 — у Катеринославському і 10 — у Харківському авіапарках. Серед них домінували «Ньюпори»: 14 екземплярів восьми моделей, зокрема шість «Ньюпор» ХХІІІ, два «Ньюпор» ХХІ і по одному — ще шести моделей. Відносно чисельними були розвідники «Фарман» ХХХ (шість) та «Вуазен» LA (чотири). Інші типи літаків були лише в одному-двох екземплярах. Варто згадати і про шість колишніх трофеїв — три «Бранденбурги», два «Румплери» й один «Альбатрос». Із 44 літаків дивізіону справними були 28 (59%), а 18 (тобто 41%) потребували ремонту529.

На нашу думку, становище в Харківському районі не можна вважати типовим із двох причин. По-перше — це віддаленість від фронту, де зосереджувалися найбільш чисельні сили колишньої російської авіації. По-друге, п’ять із 12-ти авіаційних загонів цього району формувалися «з нуля», не маючи у функції бази жодної частини колишньої російської армії (для порівняння: у Київському районі такої бази не мав лише один загін з 12-ти, а в Одеському всі вісім загонів формувалися на базі колишніх російських частин). Переважна частина літаків для загонів Харківського дивізіону постачалася з Київського та Одеського авіапарків. Можна припустити, що в авіаційних дивізіонах Київського та Одеського районів ситуація із забезпеченням технікою була кращою. Однак факт є фактом: у авіаційних частинах була неукомплектованість літаків.

Компенсувати некомплект літаків гетьманської авіації було складно. Про постачання з країн Антанти із цілком зрозумілих причин не могло бути й мови. Підприємства союзників Української Держави — Німеччини та Австро-Угорщини — ледь справлялись із забезпеченням потреб власних авіаційних частин. Найпотужнiший український авiазавод «Анатра» в Одесi опинився пiд повним контролем австро-угорських окупацiйних властей. Хоча вiн i продовжував працювати, але збудованi тут улiтку — восени 1918 р. лiтаки-розвідники «Анасаль» надходили не до гетьманської авiацiї, а до цiсарсько-королiвського вiйська, яке замовило одеській фірмі 200 таких машин530. Постачання лiтакiв із країн Антанти припинилося, оскiльки гетьманський режим був союзником Нiмеччини. Намагаючись реанiмувати власну авiацiйну промисловiсть, гетьманський уряд приймає рiшення про передачу в підпорядкування вiйськового вiдомства бердянського авiацiйного заводу фiрми «Матiас». На підприємстві були заготовлені вузли і деталі для сотні замовлених ще царським урядом літаків-розвідників «Фарман» ХХХ — ці морально застарілі, але фізично нові аероплани могли суттєво посилити гетьманську авіацію. Шістнадцятого жовтня 1918 р. голова iнженерного комiтету Головного iнженерного управлiння видав розпорядження про створення комiсiї для «обмiркування» цього питання. Наказом по Повiтряному Флоту ч. 80 вiд 18 жовтня 1918 р. представником вiд авiацiї до цiєї комiсiї був призначений виконувач обов’язків старшого осаула Управлiння Повiтряного Флоту хорунжий Павлiнець531. Цікаво, що «за царя» Павлінець був військовим представником на заводі «Матіас»532. Проте падiння Гетьманату пере­шкодило налагодженню роботи цього пiдприємства.

Як засвідчують наявні документи, за

1 ... 70 71 72 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років"