Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ранок був тихим, але тривога накрила дім, коли Евсун зайшла до кімнати Омера й не побачила його там. Серце в грудях закалатало від страху. Вона не могла повірити в те, що дитина просто зникла.
— Еміре! — крикнула вона, вибігаючи з кімнати. — Омера немає!
Емір, який саме вийшов з іншої кімнати, різко зупинився.
— Як це немає? — його голос був схожий на грім перед бурею.
— Я зайшла, щоб подивитися, як він, а його там немає!
Емір мовчки кинувся до кімнати, зайшов усередину й обвів поглядом кожен куток, ніби сподіваючись, що Омер просто сховався. Але ліжко було порожнім. Чисті складені ковдри, тиша — усе кричало про відсутність дитини.
Чоловік опустився на край ліжка, закрив обличчя руками.
— Чорт забирай!
Евсун підійшла ближче, намагаючись заспокоїти його.
— Еміре, не переживай, з ним усе буде добре… Ми його знайдемо.
Але Емір не слухав її, його думки були вже далеко. Він підняв голову, його погляд був холодним, загартованим люттю.
— Евсун, залиш мене самого. Прошу.
— Так, звичайно… — тихо відповіла вона й вийшла, залишаючи його наодинці з власними страхами.
Через кілька хвилин Емір мовчки вийшов з дому, сів у машину й поїхав, не сказавши жодного слова.
Евсун залишилася сама, розгублена. Вона не знала, куди подівся Омер, а тепер ще й Емір зник у пошуках. Що їй робити? Раптом у двері хтось постукав.
Вона підійшла, відчинила — і застигла.
Перед нею стояла Тулін.
— Тулін?
— Так, я бачу, ти здивована.
Евсун відчула, як її серце стиснулося від тривоги.
— Чого прийшла?
Тулін посміхнулася — не тепло, не дружньо, а так, ніби вона була тут, щоб добити її.
— Я прийшла сказати тобі, яка ти людина. Ти від початку була з чоловіком своєї сестри. Потім стала жертвою аварії. І я знаю все, Евсун… Ти була вагітна від Еміра.
У Евсун перехопило подих. Вона відчула, як холодний страх скував її тіло.
— Тоді він покинув тебе, чи не так? — продовжувала Тулін, нахиляючись ближче.
— Навіщо ти мені це говориш? — голос Евсун здригнувся.
— Я нагадую тобі, що Емір ніколи не буде твоїм. Я зроблю все для цього.
У Евсун в очах блиснули сльози.
— Тулін, забирайся. Йди звідси.
Але Тулін тільки посміхнулася й, розвернувшись, пішла, залишаючи Евсун у бездонному морі болю.
Жінка повільно опустилася на підлогу. Сльози рікою лилися з її очей. Вона згадала все: аварію, розпач, втрату дитини, самотність. Чому минуле знову повертається, щоб розірвати її зсередини?
Наступного ранку двері різко відчинилися.
Емір повернувся. В руках він тримав Омера.
— Евсун?
Вона не відповіла.
Емір озирнувся, побачив її біля дивана. Вона лежала без свідомості.
— Евсун! — кинувся до неї, схопивши за зап’ястя. Її пульс був слабким.
Підняв її на руки, серце у грудях шалено калатало.
— Тримайся, чуєш?!
Емір не гаяв ні секунди — він відразу зателефонував Мете.
— Брате, приїдь, доглянь за Омером. Я везу Евсун у лікарню.
Мете відразу погодився.
У лікарні.
— Як вона, лікарю? — запитав Емір, відчуваючи, як земля тікає з-під ніг.
— З пані Евсун усе добре.
— Тоді чому вона втратила свідомість?
— Причина — стрес. Вона сильно перехвилювалася.
Емір міцно стиснув кулаки.
— Я можу її побачити?
— Так, але ненадовго. Їй потрібен спокій.
Він зайшов до палати.
Евсун лежала на ліжку, виглядала виснаженою, але її очі ожили, коли вона побачила його.
— Емір…
— Як ти?
— Я добре. Ти знайшов Омера?
— Так, не хвилюйся. Він у безпеці.
Евсун зітхнула з полегшенням.
— Слава Богу…
Але Емір помітив, що її погляд тривожний.
— Евсун, що сталося? Лікар сказав, що ти перенервувала.
Вона відвернулася, немов намагаючись зібратися з думками.
— Тулін приходила.
Очі Еміра звузилися.
— Що вона сказала?
— Вона знає про аварію.
Настала важка тиша.
Емір стиснув щелепи.
— Звідки вона дізналася?
Евсун не знала відповіді. Але одне було ясно — Тулін не зупиниться. І їм обом доведеться бути готовими до нових ударів.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ігри долі, Анна Квітка», після закриття браузера.