Читати книгу - "Заповіти"

Тоді була нічна відправа для нових Перлин: ми мали мовчки медитувати, стоячи навколішки. Ніхто мені про це не розповідав. Які тут діють правила? Треба піднімати руку, якщо хочеш у туалет? Якщо вам цікаво — так. Після кількох таких годин — ноги у мене судомило — одна з нових Перлин, здається, мексиканка, почала істерично ридати, а тоді закричала. Дві Тітки взяли її під руки й вивели геть. Пізніше я чула, що її зробили Служницею, тож добре, що я тримала рота на замку.

Наступного дня нам видали гидке коричневе вбрання, а далі зігнали, наче отару, на стадіон, де всадовили на трибуни. Ніхто не говорив, що в Гілеаді є спорт — я думала, що немає, — але це виявився і не спорт. То була Участрата. Нам розповідали про них у школі, але без деталей, гадаю, тому, що не хотіли травмувати нас. Тепер я це розумію.

То була подвійна страта: двох чоловіків буквально розірвав на шмаття натовп розлючених жінок. Були крики, удари, кусання, всюди була кров, особливо на Служницях — вони були аж вкриті нею. Деякі тримали в руках клоччя волосся, щось подібне на палець, а інші кричали й підбадьорювали їх.

Це було огидно. Це було жахливо. І додало нову грань до образу Служниць, що склався у мене в голові. Я думала, може, і моя мати була такою — дикою.

Розшифрування показань свідка 369А

54

Ми з Бекою доклали всіх зусиль, щоб проінструктувати нову Перлину, Джейд, як доручила нам Тітка Лідія, але це було все одно, що звертатися до стіни. Вона не вміла сидіти терпляче, випрямивши спину й склавши руки на колінах; крутилася, совалася, човгала ногами.

— Жінки сидять ось так, — показувала їй Бека.

— Так, Тітко Іммортель, — відповідала вона і показово старалася. Але надовго її не вистачало — скоро вона знову починала горбитися й схрещувати ноги.

Джейд була така нетямуща, що на першій вечері в Ардуа-холі ми посадили її між собою для її ж безпеки. Попри це, поводилася вона все одно нерозумно. На вечерю були хліб, суп, склад якого було неможливо визначити (по понеділках на кухні часто змішували всілякі залишки і додавали трохи цибулі), і салат із сочевичника з білою ріпою.

— Суп… — промовила вона. — Це якісь плісняві помиї. Я таке не їстиму.

— Тсс… Будь вдячна за те, що дано тобі, — прошепотіла я до неї. — Я впевнена, він дуже поживний.

На десерт була тапіока, знову.

— Це нестерпно, — вона кинула свою ложку, та дзенькнула. — Риб’ячі очі в клеї.

— Не доїсти — це неповага, — сказала Бека. — Якщо ти не постуєш.

— Можеш узяти мою порцію, — відповіла на це Джейд.

— На нас дивляться, — зауважила я.

Коли вона тільки прибула, у неї було зеленкувате волосся — схоже, так вони спотворюють себе в Канаді, — але за межами нашого помешкання вона покривала голову, тож ніхто цього не помічав. А тоді вона взялася висмикувати волосинки з потилиці. Казала, що це допомагає їй думати.

— Якщо і далі так робитимеш, буде лисина, — сказала їй Бека.

Тітка Есті нас цього навчила на уроках дошлюбної підготовки: якщо часто видаляти волосся, воно не відросте. Брів та вій це теж стосується.

— Знаю, — відповіла Джейд. — Але все одно ніхто не бачить нашого волосся.

Вона усміхнулася нам, наче змовницям.

— Одного дня я просто поголю голову.

— Не можна! Волосся жінки — то її слава, — сказала Бека. — Воно дано тобі як покрив, це написано в Першому посланні до коринтян.

— Оце й уся слава — волосся? — мовила Джейд різким тоном. Але не думаю, що вона хотіла грубіянити.

— Чому ти хочеш зганьбитися, поголивши голову? — запитала я якомога м’якше.

Для жінки не мати волосся було знаком ганьби: іноді, після скарги чоловіка, Тітки відрізали волосся неслухняних або лайливих Еконожин, перш ніж виставити їх до ганебного стовпа.

— Щоб побачити, як це — бути лисою, — відповіла вона. — Це один із пунктів мого переддубного списку.

— Будь обачна з тим, що говориш іншим, — застерегла я її. — Бека… Тітка Іммортель і я — ми тобі пробачимо, бо розуміємо: ти щойно прибула із занепалої культури. Ми намагаємося тобі допомогти. Але інші Тітки, особливо старші, як-от Тітка Відала, постійно вишукують помилки.

— Так, це точно, — сказала Джейд. — Тобто так, Тітко Вікторіє.

— А що за переддубний список? — запитала Бека.

— Список того, що я хочу встигнути зробити до смерті.

— Чому ти його так називаєш?

— Просто так, через вислів «врізати дуба», — відповіла вона. Тоді, завваживши наші збентежені обличчя, пояснила: — Гадаю, цей вислів походить із тих часів, коли людей вішали на деревах. Після повішення вони ще певний час смикалися, давали дереву копняків, тож про них казали, що вони «врізають дуба». Це мені так здається.

— Тут людей вішають інакше, — мовила Бека.

Розшифрування показань свідка 369Б

55

Я швидко збагнула, що ці молоді Тітки з квартири С мене не схвалюють, але в мене були лише вони, бо я більше ні з ким не спілкувалася. Тітка Беатріс була до мене добра, коли навертала там, у Торонто, але тут я її вже не цікавила. Коли я проходила повз неї, вона усміхалася мені наче здалеку, та й по всьому.

Замислюючись про це, я відчувала, що мені страшно, але намагалася не дозволяти страху себе контролювати. А ще мені було дуже самотньо. Тут у мене не було друзів, а зв’язатися з людьми звідти я не могла. Ада з Елайджею були далеко. Мені ні в кого було спитати поради, я була сама, без жодних інструкцій. І дуже сумувала за Гартом. Марила про те, що ми робили разом: спали на цвинтарі, вешталися вулицями. Скучила навіть за паскудною їжею, якою ми харчувалися. Чи повернуся я туди коли-небудь? І якщо так — що тоді буде? У Гарта напевно була дівчина. Як могло бути інакше? Я ніколи його не питала, бо не хотіла чути відповідь.

Але чи не найбільше мене хвилювала людина, яку Ада з Елайджею називали джерелом, — їхній контакт у Гілеаді. Коли ця особа з’явиться в моєму житті? Що, як її насправді не існує? Якщо «джерела» немає, мені судилося застрягнути в Гілеаді, бо визволяти мене нікому.

Розшифрування показань свідка 369А

56

Джейд була дуже неохайна. Розкидала у спільній вітальні свої речі: панчохи, пасок від нової форми для Претенденток на випробному терміні, іноді навіть взуття. Не завжди змивала