Читати книгу - "Заповіти"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
А ще було татуювання на її лівій руці: «БОГ» і «ЛЮБОВ», написані навхрест. Вона говорила, що це знак її навернення в істинну віру, але я в тому сумнівалася, відколи вона якось обмовилася, що вважає Бога «уявним другом».
— Бог — справжній друг, а не уявний, — заперечила Бека. В її голосі було стільки гніву, скільки вона взагалі дозволяла собі показати.
— Вибач, якщо я образила твої культурні погляди, — відказала на це Джейд.
Краще не стало: для Беки сказати, що Бог — культурний погляд, було чи не гірше, ніж назвати його уявним другом. Ми розуміли, що Джейд вважає нас дурними. Принаймні забобонними — точно.
— Тобі треба звести це татуювання, — сказала Бека. — Воно блюзнірське.
— Так, може, й твоя правда, — відповіла Джейд. — Тобто так, Тітко Іммортель, дякую, що сказали. Все одно воно пекельно свербить.
— У пеклі не просто свербить, — зауважила Бека. — Я молитимуся за твоє спасіння.
Коли Джейд була в кімнаті нагорі, ми часто чули гупання й придушені вигуки. Невже це варварська форма молитви? Нарешті я запитала її, що вона там робить.
— Тренуюся, — відповіла вона. — Типу вправи виконую. Треба бути сильною.
— Чоловіки сильні тілом і розумом, — сказала Бека. — Жінки ж сильні духом. Хоча у дітородному віці нам і дозволені помірні вправи, такі як прогулянки пішки.
— Чому ти вважаєш, що маєш бути сильною? — запитала я. Її язичницькі вірування цікавили мене все більше.
— На той випадок, якщо якийсь тип нападе. Треба знати, як бити пальцями в очі, коліном — у яйця, як ударити так, щоб серце зупинилося. Можу показати. Ось так складаєш кулак — стуляєш пальці, великим огортаєш кісточки, рука пряма. І цілиш у серце.
Вона вдарила кулаком у диван.
Бека була така вражена, що аж сіла.
— Жінки не б’ють чоловіків, — промовила вона. — І взагалі нікого, крім передбачених законом випадків, як на Участратах.
— Як зручно! — вигукнула Джейд. — То ви просто дозволяєте їм робити що заманеться?
— Не треба зваблювати чоловіків, — сказала Бека. — Якщо так чинити, все, що станеться, почасти і твоя провина.
Джейд подивилася на кожну з нас.
— Жертв звинувачуєте? — мовила вона. — Серйозно?
— Перепрошую? — не зрозуміла Бека.
— Не зважай. Тобто ти кажеш, що перемогти неможливо. Нам капець, що б ми не робили.
Ми мовчки витріщалися на неї. «Відсутність відповіді — теж відповідь», як говорила Тітка Ліз.
— Гаразд, — зітхнула Джейд. — Але я все одно тренуватимусь.
* * *
Через чотири дні після прибуття Джейд Тітка Лідія викликала нас із Бекою до себе.
— Як ведеться нашій новій Перлині? — запитала вона.
Помітивши, що я вагаюся, наказала:
— Говори!
— Вона не знає, як слід поводитись.
Тітка Лідія усміхнулася, схожа на зморщену, зів’ялу ріпу.
— Не забувайте: вона щойно з Канади, тож не знає, як краще. Іноземні навернені часто бувають такими після прибуття. Наразі це ваш обов’язок — навчити її безпечної поведінки.
— Ми намагаємося, Тітко Лідіє, — сказала Бека. — Та вона дуже…
— Вперта, — сказала Тітка Лідія. — Я не здивована. Час це вилікує. Робіть усе, що можете. Тепер ідіть.
Ми вийшли з її кабінету боком, як усі завжди робили: розвертатися спиною до Тітки Лідії було неввічливо.
Теки з описами злочинів і надалі з’являлися в мене на столі в Бібліотеці Гільдеґарди. Я не знала, що й думати: одного дня відчувала, що стати повноцінною Тіткою — то справжнє благословення, знати всі ці ретельно зібрані таємниці, володіти прихованою силою, розподіляти відплати. А наступного дня думала про свою душу (бо вірила, що маю її) і те, якою ж спотвореною й зіпсутою вона стане, якщо я так поводитимусь. Чи ставав твердішим мій м’який, болотистий мозок? Чи ставала я скам’янілою, сталевою, безжальною? Чи змінювала свою дбайливу та гнучку жіночу природу на недосконалу копію гострої й безжальної чоловічої суті? Я не хотіла, але як цього уникнути, якщо сподіваєшся стати Тіткою?
Тоді сталося дещо, що змінило моє сприйняття власного місця у всесвіті й знову змусило дякувати милостивому Провидінню.
Хоч я мала доступ до Біблії й мені було показано чимало небезпечних документів, дозволу відвідувати Генеалогічні архіви ліній крові у замкненій кімнаті я ще не мала. Ті, хто там уже бував, розповідали, що кімната містить нескінченні ряди тек. Вони були розставлені на полицях за рангами, тільки чоловіки: Еконовіки, Хранителі, Янголи, Очі, Командори. Усередині цих категорій лінії крові розташовувалися за місцем, тоді за прізвищем. Жінки містилися у чоловічих теках. Тітки своїх тек не мали: їхні лінії крові не занотовувалися, бо їм не належало мати дітей. Я потай сумувала через це: діти мені подобалися, я завжди хотіла мати своїх, просто прагнула уникнути того, що супроводжувало їхню появу на світ.
Усім Претенденткам коротко розповідали про існування архівів та їх мету. Там містилася інформація про те, ким були Служниці, перш ніж стати Служницями, ким були їхні діти і батьки дітей, не лише офіційні, а й нелегальні, відколи багато жінок, як Дружин, так і Служниць, відчайдушно намагалися завагітніти в будь-який спосіб. Але в усіх випадках Тітки фіксували лінії крові: стільки старших чоловіків брали собі юних дружин, що Гілеад не міг ризикувати небезпекою грішних союзів батьків із дочками, які могли б постати, якби ніхто за цим не стежив.
Але я могла отримати доступ до архівів, лише завершивши свою місіонерську роботу Перлової Діви. Я палко прагнула тієї миті, коли зможу відстежити власну матір — не Табіту, а ту, яка була Служницею. У цих таємних теках я знайду відомості про те, ким вона є чи була — хтозна, чи вона ще жива? Це було ризиковано, мені могло не сподобатися те, що я дізнаюся, але спробувати все одно мусила. Можливо, я навіть зможу відстежити свого справжнього батька, хоча це менш імовірно, бо ж він не Командор. Якби я могла знайти свою матір, то мала б історію, а не повний нуль. Мала б минуле за межами цього минулого, хоча не обов’язково мала б майбутнє, в якому була б ця невідома мати.
Одного ранку я знайшла в себе на столі теку з архівів. До обкладинки була приклеєна маленька рукописна записка: «Лінія крові Аґнес Джемайми». Я розгорнула теку, затамувавши подих. Всередині були документи на Командора Кайла. Була і Пола, і їхній син Марк. Я не була
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заповіти», після закриття браузера.